Нові-старі вулиці Крюкова: на чию честь їх перейменували

Кременчуцькі вулиці перейменовуються, позбавляючись свого радянського та імперського минулого. На мапах та адресних покажчиках з’являються нові імена. Ми нарахували, що загалом з початку декомунізації у Кременчуці з’явилось понад 200 нових імен та назв, присвячених певним подіям. Частину з них перейменували у 2016 році. З початком повномасштабної війни на нас чекало друге «велике перейменування». Серед нових прізвищ є відомі імена, знайомі кожному українцю. Є кременчужани, які вже ніколи не пройдуться вулицями рідного міста: їх забрала війна. Є прізвища тих, хто робив наше місто кращим або має кременчуцьке коріння та став відомим на весь світ. Є відомі історичні постаті та події. А є українці, що були вбиті, ув’язнені, закатовані радянською владою і надовго викреслені з історії. І про них знають далеко не всі. Ми «пройшлися» перейменованими вулицями та зібрали їх докупи. І тепер по кожному району міста розкажемо про ці імена.

Ми створили мапу перейменованих вулиць в Google Earth, на якій можна «політати», роздивитись вулиці, подивитись фото тих, на чию честь назвали вулиці. «Потицяти» мапу Крюкова можна тут

Провулок Сержанта Онопченка

(до 2022 — пров. Новохатька)

В’ячеслав Онопченко — бойовий медик з Кременчука, який загинув у березні 2022 року  під час оборони Київщини.

Своє життя з армією пов’язав після подій 2014 року. До цього закінчив професійно-технічне училище № 6, працював на будівництві, був електрозварником та водієм на «Крюківському вагонобудівному заводі».

А у 2015 році під час мобілізації відправився  виконувати бойові завдання на сході країни. У 2019-му підписав контракт із ЗСУ. Проходив військову службу на посаді бойового медика в окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців.

Зі слів бойових побратимів, В’ячеслав був справжнім бойовим медиком — неодноразово, ризикуючи власним життям, рятував товаришів на полі бою. Про це свідчать і нагороди від командування частини.

Вулиця Віталія Базилевського

Звичайний кременчужанин, вихованець гімназії № 23, і наш Герой Віталій Базилевський загинув на пекельній Луганщині, коли йому було лише 23 роки… 

Ще задовго до вторгнення він знав, що війна буде. Вже 24 лютого зібрав речі та пішов на війну. Вважав, що повинен захищати близьких та Україну. Потрапив під мінометний обстріл у Попасна Луганської області. Бій був страшним: ніхто не встигав ні тікати, ні ховатися від обстрілів. Віталій прийняв бій та смерть гідно. Вже у травні 2022 Кременчук попрощався з Героєм…

Віталій мріяв про нову машину, власну кав’ярню та дім для своєї майбутньої великої родини. А мама не хотіла відпускати на війну. Бо відчувала від першого дня, що він — не повернеться. 

Вулиця Василя Сліпака

(до 2022 р. — вул. Трьох Космонавтів)

Всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Національної Паризької опери, учасник Революції гідності, який відправився на війну. Вже з 1997 року Василь був солістом Національної Паризької опери та виступав на сценах багатьох європейських театрів. 9 травня 2015 року виступив із прощальним концертом у Парижі, а 10 травня поїхав добровольцем захищати Україну. Василь Сліпак, якого товариші по зброї знали під позивним «Міф», загинув у бою на Донеччині від кулі снайпера у 2016 році. Йому виповнився лише 41 рік…

Провулок Івана Приходька

(до 2016 — Лібкнехта)

Легендарний директор одразу двох заводів-гігантів Кременчука, вагонобудівного та АвтоКрАЗ. За його керівництва розбудували правобережжя. Приходька призначили директором КВБЗ, коли йому було лише 37 років. Він очолював завод 13 років, за цей час вагонобудівний 33 рази перемагав у Всесоюзних змаганнях.
Завдяки старанням колективу КВБЗ та його директора Івана Приходька у повоєнні роки у Крюкові велося масштабне промислове та житлове будівництво шкіл, медичних закладів, дитячих садків, стадіону, парку. 1957 року почалося будівництво житла на Раківці, звели оздоровчий дитячий табір та лікарняний комплекс.
На "Автозаводі" Приходько пропрацював 16 років, за цей час розбудовувалась інфраструктура гігантського заводу.

Вулиця Олександра Печерського

(до 2016 — вулиця Пархоменка)

Уродженець Кременчука  став героєм голлівудського блокбастера: кіно розповіло про його втечу з німецького концтабору.
Офіцер Радянської армії у 1941 році отримав поранення та потопив у полон. У 1942 році разом з ув’язненими скоїв втечу, яка закінчилася провалом. В складі групи полонених-євреїв його відправили у табір знищення Собібор, де він організував втечу. Під час втечі полонені кидалися на колючий дріт, своїми тілами прокладаючи дорогу товаришам. Гинули під кулеметними чергами, підривалися на мінах, які оточували табір, однак не зупинялися.
З приблизно 550 ув’язнених вирвалося до чотирьохсот. А до кінця війни в живих залишилось 53 учасники повстання.
Після війни Печерський виступав свідком звинувачення на процесі одинадцяти охоронців табору Собібор. У 1987 році режисер Джек Голд в Голлівуді зняв блокбастер «Втеча з Собібору». Самого Олександра Ароновича Печерського на показі у США не було.

Провулок Сергія Петренка

(до 2016 р — провулок Бородінський)

Кременчуцький поет, входив до Кременчуцької спілки літераторів «Славутич». Сергій Петренко був відомим у Кременчуці колекціонером старовини, краєзнавцем, власником місцевої мінералогічної колекції фігурних каменів «Дивовижний світ природи». 
Унікальні знахідки Петренка поповнили експонати Кременчуцького краєзнавчого музею. Півкілограмовий бурштин місцевого походження став прикрасою одного з залів.
Після інсульту Сергій Миколайович більше не зміг творити, що дуже його засмучувало. Не маючи постійного житла, даху над головою, щоб нікому не докучати та не бути тягарем друзям, поет наклав на себе руки 14 жовтня 2013, на свято Покрови.

Вулиця Григорія Чуркіна

(до 2016 р. — вул. Радянської міліції)

 
Григорій Чуркін — купець першої гільдії, меценат, старообрядець. Залишив по собі щедрі пожертви на розвиток Кременчука: на будівництво благодійних установ, на їх утримання. Завдяки йому у місті збудували приміщення притулку для сиріт та ремісничу школу — нині там розташоване ПТУ № 26. У 1881 році у Крюкові купець побудував старообрядницьку церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Вона не збереглася.
У Крюкові зберігся гарний будинок купця Чуркіна, одна з небагатьох пам’яток архітектури Кременчука. Щоправда, за життя він не встиг його добудувати, і справу завершила дружина Чуркіна. Два роки поспіль до своєї смерті Григорій Чуркін був гласним Кременчуцької міської думи.

Вулиця Лікаря Самойловича

(до 2022 р. — Самойлівська)

Лікар-епідеміолог, що врятував наше місто та Україну від епідемії чуми 1784 року. Лікаря Самойловича у 1784 році до Кременчука «виписав» князь Григорій Потьомкін. Коли імператриця Катерина II проїжджала повз Кременчук, уся лівобережна частина Кременчука захворіла на чуму, багато людей помирало. Лікар Самойлович на той час боровся з інфекцією у різних містах — Москві, Одесі, Херсоні.
Він збудував 9 бараків у Крюкові та сам там лікував кременчужан: відділив хворих від здорових, ввів цілий ряд заходів. Лікарі носили певний одяг, відділяли хворих людей від здорових, щоб уникнути зараження. І таким чином довів, що чума передається повітряно-крапельним шляхом. Територія, де лікували хворих, отримала назву "Карантин": вона простягалась від пам’ятника козаку, що стоїть на по дорозі на Світловодськ, до палацу імені Котлова.

Вулиця Академика Герасимовича

(до 2016 — вул. Котлова)

Кременчужанин, ім’ям якого назвали планету. Борис Герасимович  — видатний український астроном. Народився у Кременчуці. Один із перших астрофізиків-теоретиків і фахівців у зоряній астрономії. Три роки був у науковому відрядженні в Гарвардській обсерваторії. Після повернення працював у Пулковській обсерваторії (спочатку завідував астрофізичним відділом, потім призначений директором).
Став жертвою сталінських репресій. За звинуваченням в організації контрреволюційної групи пулковських астрономів був заарештований і розстріляний у 1937 році. Реабілітований посмертно. Іменем Герасимовича названі місячний кратер та мала планета 2126 Герасимович.

Провулок Винахідників Бикових

(до 2016 р. — провулок Фурманова)

 XVIII сторіччі Кременчук дав світові талановитих винахідників у галузі гідравліки та кораблебудування. Це кременчуцький купець Дмитро Биков та його син Іван. Їх знали як винахідників водяних млинів та хитромудрих підйомних машин. Вони розробляли пристосування для підняття затонулих суден.
Судна, що спускалися по Дніпру до Чорного моря, часто не могли обійти кам’яні пороги і розбивалися. Дмитро Биков, живий свідок цих катастроф, разом зі своїм сином Іваном сконструював пристосування і машини, за допомогою яких кораблі вільно проходили пороги. У 1798 році Биков разом із сином прибув до Петербурга і представив в Адміралтействі-Колегії креслення різних водопідйомних машин і пристосувань. Адміралтейство ухвалило на той час сенсаційне рішення, і за знання гідравліки та механіки провела Дмитра Бикова в чин IX класу з визначенням у гідравлісти по відомству. Тобто він отримав чин, якого не міг мати купець.

Провулок Івана Кожедуба

(до 2016 р — Сидора Кучерова)

Льотчик-ас, що боронив Кременчук у 1943 році: брав участь у повітряних боях на Дніпровськими переправами. Першу зірку Героя отримав у 1944 р. за 20 збитих літаків, 13 з них він збив у Кременчуці. Маршал авіації, тричі Герой СРСР.

Провулок Алли Горської

(до 2022 р — пров. Уляни Громової)

Художниця-шістдесятниця, діячка суспільно-політичного руху вбита за свою політичну позицію за таємним вироком радянської влади в 1970 році. Алла протестувала проти розправ над українськими правозахисниками.
Аллу кагебісти зарахували до очільників «терористичної бандерівської організації». Встановили за жінкою цілодобове стеження. Нерідко вдавалися до залякування та погрожували. Одного дня Алла поїхала до свекра, щоб забрати швейну машинку. Але додому так і не повернулася. А наступного дня знайшли тіло свекра на залізничній колії з відрізаною головою. І тільки три дні по тому міліція відімкнула двері в хату й виявила у підвалі труп Горської. Життя художниці обірвав удар ззаду по голові. Слідчі швидко знайшли відповіді на ці запитання — свекор, через особисту неприязнь, взяв і вбив невістку, а потім і сам кинувся під поїзд. Кримінальну справу за місяць закрили. Слідчим було байдуже, що свекор — літня людина, яка вже не має стільки сил. А тут — сокирою забив невістку, перетягнув тіло в підвал і, пройшовши кілька кілометрів, покінчив із життям. Похорон Горської перетворився на мітинг проти комуністичної влади. Лише у 2000-х були розсекречені матеріали, з яких виходить, що вбивство правозахисниці було сплановано і організовано тодішньою владою.

Вулиця Павла Чубинського

(до 2016 р. — вулиця Калініна)

Автор тексту гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 1839 року у Полтавської губернії (нині Чубинське Київської області). Відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху.

Провулок Олександра Олеся

(до 2016 р. — пров Димитрова)

Український письменник, поет, драматург. Ще за життя Олеся називали королем української лірики. На початку 20 сторіччя збірки його творів були обов’язковими у будинках інтелігентів, а вірші стали символом українського національного відродження. Проте прийшла радянська влада, в СРСР його твори не видавалися, ім’я було під негласною забороною. Батько поета та громадського діяча Олега Ольжича.

Вулиця Мирослава Скорика

(до 2022 р — Менделєєва)

Видатний український композитор, автор музики до культових українських фільмів: «Тіні забутих предків», «Гуси-лебеді летять», «Високий перевал». Твори Скорика грають оркестри від Відня до Нью-Йорка, виконують і на естраді — наприклад, «Намалюй мені ніч» співала Софія Ротару.

Провулок Василя Стуса

(до 2016 р. — пров. Дзержинського)

Один із головних символів України та борців за українську незалежність, "поет-шістдесятник", Герой України.
Протестував проти масових арештів української інтелігенції радянської влади. У вересні 1965 року в кінотеатрі «Україна» відбулася прем'єра фільму Параджанова «Тіні забутих предків», яка вилилася в акцію протесту проти арештів української інтелігенції. Серед заарештованих був і друг Стуса Іван Світличний. Поет піднявся зі свого місця в залі для глядачів на заклик В’ячеслава Чорновола «Хто проти тиранії, встаньте!». Після інциденту в кінотеатрі Стуса виключили з аспірантури. Він влаштувався на роботу кочегаром та змінив після цього ще кілька місць роботи.
Двічі писав заяву на відмову від громадянства СРСР. «Бути радянським громадянином — це значить бути рабом». Двічи заарештований. Помер у карцері після 8 днів голодування у віці 47 років. Згідно з офіційним формулюванням, причиною смерті стали проблеми з серцем. Прах дисидента повернутий в Україну тільки через 4 роки після смерті Стуса, обставини якої і зараз не повністю зрозумілі.

Вулиця Гарета Джонса

(до 2022 р — вул. Ріхарда Зорге)

Журналіст з Уельсу, який розповів світові про голод в Україні.

Молодому журналісту під час поїздки до Радянського Союзу в 1933 році вдалося вислизнути від своїх супроводжуючих та побувати в  Україні, що помирала з голоду. Джонс майже місяць подорожував країною. "Я пройшов багато сіл. Скрізь було чути стогнання: «У нас немає хліба, ми вмираємо! Скажіть Англії, що ми пухнемо з голоду». Мене зустрічали словами: «Ми чекаємо на смерть. Але бачите, ми ще маємо корм для худоби. Їдьте далі на південь. Вони взагалі нічого не мають. Багато будинків стоять порожні, тому що всі вже померли». Він розповів світу про ті жахливі страждання, свідком яких він став. Але йому не повірили, бо інші журналісти, що побували у СРСР, не підтвердили інформацію. Гарет Джонс не дожив доти, коли підтвердилися його сенсаційні повідомлення, його вбили. 

Провулок Дмитра Вишневецького

 (до 2022 — Єсеніна)

Дмитро Байда-Вишневецький — славетний козацький лицар, визначний полководець, який на початку 1550-х років заснував фортецю на острові Мала Хортиця на Дніпрі, згуртував навколо неї козаків і цим поклав початок Запорозькій Січі. Про його хоробрість і талант воїна складалися легенди. В українській народотворчості ці легенди перетворилися на широковідому думу про козака Байду, що уособлював і козацькі вольності, і войовничий дух, і нечуваний героїзм у боротьбі з ворогом.

Провулок Пилипа Орлика

(до 2016 р — провулок Фрунзе)

Пилип Орлік був найближчим соратником гетьмана Івана Мазепи. Наступник антимосковської політики, який став гетьманом Війська Запорізького Правобережної України та автором першої Конституції в Україні, відомої як «Конституція Пилипа Орлика».

Провулок Олега Ольжича

(до 2016 р — провулок Чапаєва)

Один з лідерів ОУН, український поет, політичний діяч, археолог. Був заарештований гестапо в 1944-му, загинув під час допиту у концтаборі.

Університетські студії закінчив у Карловому університеті в Празі доктором філософії. Був асистентом Українського Вільного університету в Празі. У 1938 р. читав лекції (слов’янська археологія) в Гарвардському університеті та був ініціатором організації Українського наукового інституту в США. Знав 9 європейських мов.

Вулиця Петра Прокоповича

(до 2022 р — вулиця Тімірязєва)

Українець, який першим у світі винайшов систему закритого вулика. До цього бджіл обкурювали та вбивали для того, щоб одержати мед! Він запропонував нову систему у 1814 році. Заснував власну школу бджолярства.

Вулиця Івана Миколайчука

(до 2016 р. — Островського)

Відомий актор, який найбільше запам’ятався у ролі Івана у легендарному фільмі «Тіні забутих предків» та «Сон» (молодий Тарас Шевченко). Він прожив лише 46 років, але за свою творчу кар’єру актор встиг зіграти 34 ролі. У період брежнєвського «застою» Миколайчук мав серед радянських чиновників репутацію «неблагонадійного», був фактично відсторонений від зйомок і гри в театрі.

Вулиця Соломії Крушельницької

(до 2016 р — вул. Крупської)

Відома на весь світ українська «оперна дива». Соломія прославила Україну та українську пісню на весь світ. До своїх концертів Крушельницька обов’язково включала кілька номерів з українськими народними піснями. Ці пісні співачка виконувала завжди, коли публіка викликала її на біс.
За оцінками критиків, успіх Крушельницької на оперних сценах був нічим іншим, як визнанням української музики. Вона перетворювала кожну виставу на неповторне мистецьке явище. Та навіть врятувала прем'єру «Мадам Баттерфляй» Пуччіні: прем'єра в Мілані провалилася, оперу освистали. Пуччіні був приголомшений цією невдачею, але друзі умовили його переписати оперу і запросити на головну партію Соломію Крушельницьку. І коли відбулася прем'єра оновленої «Мадам Баттерфляй» із Крушельницькою — це був тріумф. Зворушений Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».
Довгий час мешкала в Італії, однак перед Другою світовою поїхала відвідати родичів в Україні. Далі Соломія Крушельницька не могла виїхати з СРСР і громадянства їй теж довгий час не давали. Лише погодившись на продаж на користь СРСР їхньої із покійним чоловіком італійської вілли, вона отримала громадянство.

Вулиця Сергія Єфремова

(до 2016 р — М. Кузнєцова)

Один з творців української журналістики, громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. У 1929 в Києві Єфремова заарештували й звинуватили в організації та керівництві Спілки Визволення України. У квітні 1930 засуджений до 10-річного ув’язнення з суворою ізоляцією. За три місяці до закінчення терміну покарання загинув у в’язниці. У 1989-му його реабілітували: в діях не виявлено складу злочину.

Вулиця Костянтина Острозького

(до 2016 р. — Блюхера)

 
Князь Костянтин Острозький здобув одну з найславетніших перемог польсько-литовських сил над Московією за всю історію, хоча перед цим кілька років провів у московському полоні. Острозького своїм національним героєм вважають одразу три народи — литовці, білоруси та українці.

Провулок Курчанівський

(Патріса Лумумби)

Названий на честь колишнього села на правобережжі Курчанівка

P. S. Розповідь про перейменовані вулиці Раківки - наступного тижня.