У Кременчуці попрощалися зі старшим солдатом Віталієм Дишлюком
18.09.2023, 17:30Переглядів: 3 552
Загинув 7 вересня поблизу населеного пункту Новомихайлівка Донецької області під час виконання бойового завдання
Сьогодні, 18 вересня, у Кременчуці попрощалися зі старшим солдатом Віталієм Олександровичем Дишлюком. Мав позивний «Шатун».
Народився Віталій Дишлюк 23 грудня 1978 року, в Кременчуці. Тут проживав, навчався у загальноосвітній школі № 12. Потім працював на «Укртатнафті» та на товаристві «Ферростой».
Віталій Дишлюк був прийнятий на військову службу 28 лютого 2022 року Кременчуцьким РТЦК та СП. Служив водієм 3-го стрілецького відділення, був старшим солдатом.
Загинув військовий 7 вересня, поблизу населеного пункту Новомихайлівка Донецької області під час виконання бойового завдання. Чимало людей прийшли провести Віталія Дишлюка в останню путь. Серед них друзі, однокласники, сусіди, рідні та побратими загиблого.
— Говорять, що Герої не помирають. Але, на жаль, помирають і не всі знають, якою ціною. Кажуть, що час лікує, але насправді не лікує, адже наші душ так і будуть кровоточити до кінця наших днів. І все, що я зараз можу, це помовчати, побути поряд близькими Віталія та його побратимами, помолитися. Ми разом виросли в одному районі. Я пошив йому костюм, але передати так і не вийшло. Тож я передам його сину, нехай буде пам’ять про батька, — говорить волонтер Григорій Карасьов.
— Ми з Віталієм знайомі близько 20 років, ще у Кременчуці працювали разом. З грудня 2022 року ми разом ходили на бойові завдання, а з січня 2023 року разом жили в одній хаті, у нас матраци поруч були. Ми поклялися, що якщо з кимось із нас щось станеться, то будемо тягнути до останнього, хоч живий, хоч ні, так і вийшло. Мабуть, він був одним із найкращих людей не лише у роті чи батальйоні, а і в нашому оточенні. Він усе міг допомогти, підказати. А зараз проходиш повз диван, де він спав і страшенно тяжко, ніяково, — говорить військовослужбовець з позивним «Топік».
— Буває сидиш — і на душі так тяжко, а він підійде, обніме зі словами: «Бородашка, ну що ти?». Вмів з хорошим настроєм підтримати побратимів. Наприклад, у тебе тільки закінчилися набої, присів, а ззаду вже працює. І з ним не страшно було йти в бій. Також була ситуація під Авдіївкою, сиділи в бліндажі, де води по кістки. Чую, мене вирубає, а потім відчув як стало тепліше. А це він мені зняв і віддав свою курточку, хоч його також трусило від холоду. Може для когось це невеликий приклад, але у бою це дуже показовий приклад, коли за тобою знаходиться людина, яка може за тебе попіклуватися. І ти розумієш, що це найближча людина, яка у тебе може бути. А тепер його нема, — говорить військовослужбовець з позивним «Лісник».
— Віталій навіть під час війни, знаходячись на фронті займався спортом. За можливості виривався у спортзал, підбивав займатися й інших. Загалом він завжди був позитивною людиною, яка вміла підіймати настрій у роті, — говорить головний сержант роти «Циган».
— З ним було комфортно, затишно, бо він був впевненим, наполегливим, заряджав на позитив, завжди тримав себе у тонусі. З такими людьми легко служити, але тепер це наша втрата, як і для Кременчука, але він завжди буде з нами, — говорить командир стрілецького взводу Зибін.
Після прощання у МПК панахиду відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали військового на Алеї Слави Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України.
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації. Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ. Ознайомтесь із правилами коментування.