Дружина військового Марина Липова: «Донька не дала мені опустити руки»

Це історії десяти жінок, які через війну залишилися без підтримки та взяли на свої плечі й свої, і чоловічі справи та обов’язки. І це історії десяти чоловіків, яким стало сили залишити власний дім та сім’ю, аби виборювати нашу перемогу.

Наша третя героїня — Марина Липова.

Марина Липова втратила на війні чоловіка. Антону Липову було 37 років. У молодої сім'ї було багато планів на майбутнє, але війна все обірвала. 29 березня Антон Липов загинув під час виконання бойового завдання. Відтоді життя Марини Липової перевернулося.

За кілька тижнів до загибелі Антон Липов приїжджав у відпустку — а за три дні після від’їзду Марина народила їх донечку — Поліну.

Доньку чоловік так і не потримав на руках — бачив лише на світлинах і відео. І саме Поліна не дала Марині опустити руки та здатися. Сили триматися жінці дають і двоє її старших синів: вони взяли на себе частину посильної чоловічої роботи — допомагають по господарству та піклуються про маленьку сестричку.

Після того, як він пішов захищати Україну, для неї змінилося все.

— Що надає вам сили триматися після втрати?

Ось, щастячко сидить, — найрадісніше, найулюбленіше, що залишилося у мене від Антона. Після його від'їзду за три дні, народилася Полінка. Мабуть, усе ж таки так мало бути — щоб він її побачив. Антон дуже щасливий був, коли дізнався, що став батьком, намагався частіше виходити на зв’язок. Не давала мені здатися Поліна, тому що вона відвертала від важких думок. Це дитина — ти від неї нікуди не підеш, не відвернешся, не втечеш, тож вона не дала мені опустити руки.

Марина та Антон були знайомі з дитинства, разом гуляли, за світлинами жінка пригадує, що навіть мали недовгі юнацькі стосунки. Далі їх життя розділило: в Антона була своя сім’я, а у Марини — своя. Проте доля звела їх знов, і вони одружилися.

Зараз Марина живе у будинку разом двома синами від попереднього шлюбу та з донечкою. Часто до них у гості приходять мати Антона та мати Марини. Вони також допомагають зараз жінці поратися з домашніми справами.

— Хто вам допомагав та допомагає зараз?

Велике значення мають рідні, які завжди поруч, які підтримують, які навіть просто є поруч. Ти знаєш, що ти не сам, не самотній.  Зі мною весь час була мама, дуже допомагала. Ні до кого не зверталися, якось самі намагаємося. Хлопці мої допомагають. Син Льоша городом займався, вирощував, а я консервувала. Нічого не купували все — з городу.

Хоча Марині й допомагають мами, не дають опустити руки та здатися. Проте все одно горе та біль не дають спокою.

Нове відеоінтерв’ю проєкту «Я — дружина військового» — наступної п’ятниці.

Читайте також:

• Тетяна Андросова: «Щоб мене зрозуміти, у вас має бути така сама втрата»
• Боялася сказати батькам, що їхній син загинув. 21-річна Владислава з Кременчука втратила коханого на війні

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю  «Кременчуцького Телеграфа» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу