На чию честь назвали вулиці Ревівки та Щемилівки: мапа Google Earth

Кременчуцькі вулиці перейменовуються, позбавляючись свого радянського та імперського минулого. На мапах та адресних покажчиках з’являються нові імена. Ми нарахували, що загалом з початку декомунізації у Кременчуці з’явилось понад 200 нових імен та назв, присвячених певним подіям. Частину з них перейменували у 2016 році. З початком повномасштабної війни на нас чекало друге «велике перейменування». Ми створили мапу перейменованих вулиць в Google Earth, на якій можна «політати», роздивитись вулиці, подивитись фото тих, на чию честь назвали вулиці. «Потицяти» мапу Ревівки, Щемилівки, району Першої лікарні можна тут.

Провулок Артема Березнюка

(до 2023 — провулок Червоний)

Артем Березнюк загинув у квітні квітня 2023 року на Донеччині. Боєць кілька тижнів не дожив до свого 35-річного ювілею.

Він обороняв ту саму «дорогу життя» під Бахмутом: разом з товаришами тримав її півтора місяця. Але потрапив під артилерійський обстріл та отримав поранення несумісні з життям.

Артема призвали на військову службу у листопаді 2022-го. Він служив солдатом, стрільцем-снайпером у 67-й окремій механізованій бригаді 1-шого батальйону «Вовки Да Вінчі». Завжди з високою відповідальністю ставився до виконання бойових завдань.

До війни Артем займався боксом та кікбоксингом, був неодноразово чемпіоном міста та області, брав участь у професійних боях.

Провулок Героїв Охтирки

(до 2022 р. — 8-го Березня)

Місто-герой, що 24 лютого стало чи не першим населеним пунктом України, куди вдерлися російські окупанти. Їх зустрічали військові й Територіальна оборона. Охтирка мала стратегічне значення: окупанти гатили по місту з «Градів», скинули на нього три вакуумні бомби. Вони зруйнували будівлі на території військової частини, де загинули щонайменше 70 людей.

Місто щодня обстрілювали з реактивної артилерії та здійснювали авіанальоти. У ніч на 8 березня розбомбили центр міста. За незламність та безперервний опір, Охтирка отримала звання «Міста-героя України».

Проїзд Володимира Константиновича

(до 2022 — 1-й проїзд Макаренка)

Лікар, що очолював Першу міську лікарню за часів 2 світової та врятував від німців щонайменше 1200 людей.

Десь у віці 36 років Константинович опинився у Кременчуці. А у 1941-му йому несподівано довелося очолити першу лікарню: головлікар та секретар парторганізації евакуювалися, і віддали йому ключі й печатки прямо на прохідній. Десятки хворих цивільних та понад 250 важко поранених нетранспортабельних червоноармійців зосталися на руках у Константиновича та нечисленного штату медпрацівників. Коли німці окупували Кременчук, лікар ставив полоненим концтабору фальшиві діагнози. Майже щодня головлікар Константинович доповідав німецькій владі про смерть військовополонених, і їх викреслювали із табірних списків. А тим часом їм, підлікованим та зміцнілим, за допомогою міських підпільників діставали відповідні документи, цивільний одяг.

Підпільники групи «Патріот Батьківщини» за допомогою Константиновича зуміли врятувати близько тисячі двохсот військовополонених! Головний лікар також дуже турбувався про своїх працівників, а тому жоден лікар, жодна медсестра не потрапили на каторжні роботи до Німеччини.

Константинович також врятував частину будівель і майже весь інструментарій та обладнання лікарні. Частину медматеріалу винесли за допомогою пацієнтів. А потім лікар за допомогою медичного спирту умовив німців не руйнувати хоча б те, що вціліло. На щастя, це допомогло.

Вулиця Лікаря О.Богаєвського

(до 2016 — 40-річчя Жовтня)

Видатний хірург, офтальмолог. Він наочно показав, що наука та прогрес можуть починатися не зі столиці, а з маленького містечка. Богаєвський працював старшим лікарем земської лікарні понад 30 років (нині Перша міська лікарня).

За його керівництва лікарня стала відомою. Він робив її хірургічним центром, куди приїздили переймати досвід лікарі з усієї України. Одним із перших лікарів в умовах земської лікарні став широко впроваджувати порожнинні операції. Найбільше відомий його досвід операцій на очах, зокрема й з лікування катаракти. Видатному хірургу належить 85 наукових робіт.

Овксентій Богаєвський створив школу хірургів. Виступав за впорядкування і поліпшення діяльності земських медичних установ, зробивши зразковою на той час Кременчуцьку земську лікарню. Лікар займався й громадською діяльністю: був головою опікунської ради Кременчуцької жіночої гімназії й керував нею майже 30 років. 

Вулиця Архітектора Сергеєва

(до 2022 — Сєдова)

Петро Сергеєв — архітектор, що сконструював відомі будівлі міста: готель «Кремінь», університет, басейн «Нептун», барельєфи по периметру краєзнавчого музею та «Нафтохіміка», бульвар Пушкіна, центральний пологовий будинок, будинок прокуратури, центральну пошту і будинок Укртелекому, комплекс водолікарні, усі будівлі «Лукаса». А ще ресторани, магазини, аптеки, 6 кварталів, вулиця Київська, кілька ПТУ, величезна кількість будов на усіх заводах міста без винятку, будинків, величезна кількість малих форм, скульптур, барельєфів, мозаїк та вітражів.

З 1966 по 70-ті роки він був єдиним архітектором в місті, який проєктував його забудову.

Вулиця Раїси Кириченко

(До 2016 р — Щербакова)

«Народна козачка» та відома співачка родом з Полтавщини, що почала свій шлях у Кременчуці. Кириченко виконувала пісні «Я козачка твоя», «Мамина вишня».

Талант дівчини помітили, ще коли вона працювала на фермі телятницею. У 1961 році її запросили до хору Кременчуцького автозаводу, який став першою сходинкою у зоряній кар’єрі виконавиці. Вона не лише виступала в хорі, а і працювала на Кременчуцькому автомобільному заводі контролером, паралельно закінчуючи десятирічку.  Її кар'єра стрімко пішла вгору. Отримала безліч нагород, зокрема звання «Герой України».

За своє життя Кириченко співала в багатьох українських народних ансамблях та хорах. Але проводити свій вільний час любила у скромній хатині, яку ще наприкінці 1950-х збудували її батьки. Померла у 2005 році через хворобу серця, похована у Глобинському районі.

Провулок Гійома Боплана

(до 2016 — Червонопрапорний)

Французький інженер, за проєктом якого звели Кременчуцьку фортецю. До Кременчука Боплан прийшов на українську землю з армією завойовників — на той час польська шляхта владарювала в Україні та боролася з українськими козаками.

На землі Речі Посполитої у той час наступали турки, і поляки зводили фортеці на українських землях, щоб від них боронитися. Боплан був запрошений королем Польщі Сигізмундом III на посаду військового інженера.

Він мандрував Україною, вибираючи місця для фортець. В 1638 році за кресленнями Боплана було споруджено Кременчуцьку фортецю. Кременчуцька фортеця за проєктом Боплана зводилась у проміжку 1636-1638 роками. Будівництво в урочищі Кременчук зволікалось через військові сутички. Річ у тому, що біднота продовжувала виявляти незадоволення, а це приводило до повстань. Коли саме завершено було будівництво Кременчуцької фортеці, точно не встановлено. Певно, десь у другій половині 1638 року. Однак відомо, що в 1638 році фортеця вже існувала, і в ній був розміщений королівський гарнізон.

Кременчуцька фортеця, збудована за кресленнями Боплана, була невелика, але міцна і приваблива. Вперше її описав Евлій Челебі в 1657 році. В його щоденнику є такий запис: «…стоїть на землі польського короля і підвладна козаку Дорошенку. Це красива невелика фортеця, збудована з тесаного каміння. Всього війська в ній 3 тис. В середині фортеці… лише один монастир…».

Кременчуцька фортеця — дійсно одна з кращих будівель, зведених Бопланом в Україні. Він любив це своє дітище, завжди згадував цю чудову будівлю. Боплан не раз приїздив до Кременчуцької переправи, щоб помилуватися своїм «дитям».

Крім того, французький інженер та картограф залишив по собі перший варіант генеральної карти України в 1639 році: «Tabula Geographica Ukrainska». 

Вулиця Юрія Кондратюка

(до 2016 — Ревенка)

Український вчений-винахідник родом з Полтави, теоретик космічних досліджень, один з основоположників космонавтики. Народився під ім’ям Олександр Шаргей, але через те, що він походив з дворянського роду, взяв документи на ім’я померлого від туберкульозу чоловіка: побоювався репресій з боку радянської влади. Він будував і удосконалював елеватори, але його захопленням став космос. Кондратюк вивчав основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів. Чимало ідей Кондратюка згодом використали у практичній космонавтиці, зокрема, під час першої в історії висадки американських астронавтів на Місяць у 1969 році. Один з керівників американської космічної програми «Аполлон» Джон Хуболт писав: «Коли я із завмиранням серця стежив на мисі Кеннеді за стартом ракети, що несла корабель «Аполлон» у напрямку Місяця, я думав у цей час про українця Юрія Кондратюка, який 50 років тому розробив ту саму трасу, якою належало летіти нашим астронавтам. Боже мій!». На зворотному боці Місяця іменем Юрія Кондратюка назвали кратер. Його ім’я присвоїли астероїду 3084, а у 2014 році занесли до Галереї міжнародної космічної слави.

У 1930 році його заарештували за сфальсифікованим звинуваченням у шкідництві, проте звільнили. Вважається, що Кондратюк загинув під час другої світової. 

Вулиця Дмитра Демидюка

(до 2016-го — Гаєвського)

Вчитель, провідник ОУН та голова міськрайонної «Просвіти». Активно впроваджував українську мову у Кременчуці.

Пан Димидюк проживав у Кременчуці з 1975 по 2005 рік, працював у школах № 4 та № 1 вчителем української мови, німецької мови, музики та співу. Організовував курси з вивчення державної мови для молодих вояків у військових частинах, військовому шпиталі. Прочитав сотні лекцій з історії України, мови й літератури, українознавства. Його статті друкували газети та журнали.

Мав цікаве захоплення — міжнародна мова есперанто та навіть долучився до всесвітньої громади романтиків-есперантистів.

Провулок Олексія Бутовського

(до 2022 р — Сєдова)

Генерал-лейтенант, фахівець з фізичного виховання родом з Лубен, який став членом першого Міжнародного Олімпійського комітету Перших Олімпійських ігор. Написав понад 70 тематичних праць з фізичного виховання. При чому в останні роки життя втратив зір і свої тексти диктував дружині. Завідувач курсів із фізичного виховання спочатку Полтаві, а далі став вихователем в Санкт-Петербурзькій військовій гімназії, згодом у Головному управлінні військових навчальних закладів та в Олександрівському кадетському корпусі. Викладав теоретичний курс з історії мистецтв, живопису, історії фізичної культури. Проводив практичні заняття з фехтування, стрільби, гімнастики та рухливих ігор.

Бутовський неодноразово перебував у Європі, де вивчав викладання гімнастичних дисциплін у кращих навчальних закладах Швеції, Данії, Німеччини, Бельгії, Англії та Франції. Добре володів кількома іноземними мовами. 

Вулиця Братів Тютюнників

(до 2022 — Цимлянська)

Два брати-літератори з Полтавщини, яким через випадковість дали одне і те саме ім’я — Григорій. Хоча одного з братів насправді хотіли назвати Георгієм, але вийшла помилка. Аби їх розрізняти старшого назвали Григорієм, а молодшого — Григором.

Григорій Тютюнник входив до числа шістдесятників, писав українською. Завдяки популярності письменника, йому з дружиною у 1961 році дали квартиру в письменницькому будинку у Львові. Втім, сім’я прожила там лише тиждень. У письменника не витримало  серце, він помер.  Він отримав звання лауреата Шевченківської премії за роман «Вир», щоправда, посмертно. Григір Тютюнник був молодшим на 11 років за брата. Покінчив життя самогубством, залишив по собі записку: «Домучуйте когось іншого, а моє, що в мене є, спаліть». Посмертно отримав Шевченківську премію за «Твори» у двох томах.

Проїзд Івана Калиновича

(до 2022 р — 2-й проїзд Макаренка)

Військовий і громадський діяч, інженер-агроном, кооператор, учитель, редактор, що народився у Кременчуці. Воював у складі УНР, був організатором і командиром відділу Карпатської Січі, редактором газети «Українська дійсність» (Берлін) членом Ради Гетьманського руху (США).

Вулиця Миколи Леонтовича

(До 2022 — Левуна)

Микола Леонтович створив хорову обробку народного «Щедрика», яку тепер знає увесь світ. Пісня стала настільки популярною, що до неї написали англійський текст. Ця версія під назвою «Carol of the Bells» і нині є однією з найпопулярніших різдвяних пісень у світі. Її можна почути у фільмах «Сам удома» і «Міцний горішок 2» тощо.

Леонтовича називають «Українським Бахом» за величезний внесок у розвиток хорової музики. Навчився грати на скрипці, фортепіано, духових інструментах. Помер трагічно: композитора застрелив з гвинтівки чекістський агент, який на додачу ще й пограбував оселю.

Проїзд Григоровича-Барського

(до 2022 — Сєдова)

Василь Григорович-Барський — знаменитий український письменник і мандрівник, пішки пройшов всю Європу та близький схід. Подорожуючи через Словаччину, Угорщину, Австрію, Італію, він дійшов до Риму, а далі до Барі, Венеції, Греції.

Після Греції була подорож на Близький Схід — Єгипет, Кіпр, Ізраїль, Йорданія, Ірак, Ліван, Сирія. Всюди записував свої враження від спілкування з людьми, від місцевої природи, архітектури, побуту, традицій. Деякий час Василь Григорович-Барський жив при дворі Патріарха Олександрійського в Єгипті, потім прийняв чернечий постриг у Дамаску й оселився на острові Патос в Егейському морі. Там його знайшов випускник Києво-Могилянської академії, священник, який запропонував Василеві повернутися до Києва. Василеві довелося пішки йти до Києва з Константинополя (Стамбула). Але за місяць після завершення своєї одіссеї мандрівник помер.

Провулок Князя Олега

(до 2022 р — Макаренка)

Саме віщого Олега вважають засновником Київської Русі. Створив могутню давньоруську державу, що розкинулася від берегів Балтики до дніпровських порогів. Олег підкорив Києву древлян, сіверян, радимичів.

Зміг перемогти могутній Хозарський каганат, вирвавши східнослов’янські землі з залежності від нього та виграти у війні з наймогутнішим противником того часу — Візантійською імперією. За легендою, загинув від укусу змії. Згідно з «Повістю минулих літ», його могила знаходиться в Києві на горі Щекавиці.

Проїзд Марусі Богуславки

(до 2022 — проїзд 8-го Березня)

Маруся Богуславка — героїня козацької думи, легендарна українська жінка, яка випустила з турецької в’язниці козаків-невільників.

 Пережила весь жах невільницького торгу й була продана в Туреччину. У думі розповідається, що паша довіряв їй ключі від тюрми-темниці, але вона скористалась цим, аби звільнити 700 козаків-невільників.

Вулиця Петра Калнишевського

(до 2016 — Котовського)

Останній кошовий отаман Запорізької Січі. Прожив 113 років. Він був яскравою постаттю у російсько-турецькій війні, хоча на її початку отаману уже було 78 років, а на її закінчення — 84. Отримав від імператриці золоту медаль, оздоблену діамантами. А по закінченню війни за наказом цієї ж імператриці Запорізьку Січ знищили. Кошовий отаман був направлений до монастиря, де провів чверть століття в нелюдських умовах, живцем замурований у кам’яному мішку.

Проїзд Тараса Трясила

(до 2022 р — Пугачова)

Гетьман нереєстрового козацтва, який розбив польське військо і захопив Корсунь. Він став на чолі десятитисячної козацької армії проти уряду Речі Посполитої. 25 травня 1630 року поблизу Переяслава відбулася знаменита «Тарасова ніч», коли повстанці Тараса Федоровича (Трясила) розгромили польське військо. Виснажений польський полководець запропонував повстанському ватажку укласти мирну угоду. Трясило був оспіваний Тарасом Шевченком у поемі «Тарасова ніч».

Провулок Леоніда Миколаєнка

(до 2022 р — 2-й пров. Макаренка)

 Військовий, викладач, асистент Українського вільного педагогічного інституту ім. М.Драгоманова, що народився у Кременчуці. Сотник Армії УНР. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Св.Володимира. Мобілізований до української армії. Провчився 3 курси на літературному підвідділі історико-літературного відділу Українського вільного педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Згодом викладав там філософію. 

Провулок Августина Волошина

(до 2022 р —  Пугачова)

Політичний, культурний, релігійний діяч, президент Карпатської України. Восени 1938-го призначений прем’єр-міністром Карпатської України. У 1939-му проголосив незалежність Карпатської України, наступного дня на засіданні Сойму обраний президентом. Після угорської окупації емігрував у Прагу, зосередившись на науковій та педагогічній діяльності. У травні 1945-го, звинувачений в антирадянській діяльності заарештований радянськими спецслужбами й вивезений до СРСР. Знесилений, помер у тюремній лікарні Бутирської в’язниці у Москві.

Провулок Катерини Зарицької

(2022 р. — Раскової)

Учасниця національно-визвольного руху, яка загалом відсиділа 30 років у таборах. ЇЇ звинувачували у причетність до вбивства міністра внутрішніх справ Польщі, була зв’язною Романа Шухевича.

Вперше Зарицьку арештувала поліція за підозрою участі в замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького: вона допомогла перевести через карпатський кордон виконавця вбивства. Катерина опинилася на лаві підсудних Варшавського процесу. Загалом, за двома судовими процесами отримала понад 4 роки тюрми. Як вийшла з в’язниці, на волі провела лише рік: НКВД заарештувало за націоналізм. Вагітною попала до тюрми, де народила сина. Її чоловік пробував захистити вагітну дружину, але його також затримали, а потім засудили до 8 років таборів. Влітку 1941 року під час німецького бомбардування Катерина змогла втекти з тюрми. Стала крайовою провідницею жіночої сітки ОУН, зв’язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича. Катерину затримали. Вона намагалася вжити отруту, аби уникнути допитів КДБ, але її врятували від смерті.

Слідство тривало майже рік. Катерину засудили на 25 років спеціальної в’язниці. П’ять із них вона провела в камері-одиночці, навіть перевозили її у спеціальному вагоні. Лише у 1972 році Зарицька вийшла з закритої зони під умовою заборони мешкати не лише у Львові, а й у всій Західній Україні. Поселилася на протилежному боці Збруча на Хмельниччині), після ув’язнення прожила ще 14 років.

Вулиця Євгена Коновальця

(до 2022 р — 8-го Березня)

Один із найвизначніших діячів українського національно-визвольного руху. Очолював  курінь Січових Стрільців.

Брав активну участь у зміцненні боєздатності військ Української Народної Республіки (УНР). Був обраний першим головою Проводу Українських Націоналістів. Постійні спроби відновити націоналістичне підпілля в Україні призвели до того, що Коновальця вбили агенти радянської спецслужби в Роттердамі.

Провулок Степана Бандери

(до 2016 — Жовтневий)

«Батько наш Бандера» — лідер ОУН Степан Бандера займав одне з провідних місць у боротьбі за незалежність країни від радянської імперії та нацистської Німеччини. Бандера очолив нелегальну Організацію українських націоналістів на західноукраїнських землях у критичний час боротьби з польською окупацією у 1930-х роках. У 1941 році Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери проголосила Акт відновлення Української Держави. Проголошена Українська Держава проіснувала лише 10 днів. Гітлер виступив проти проголошення незалежності України й німецька влада арештувала керівників українських націоналістів. Бандера 2 роки відсидів у німецькому концтаборі в блоці особливо важливих політв’язнів. Коли вийшов, з закордону організовував бойові групи, які підтримували зв’язок з українським підпіллям в Західній Україні, яка тоді перебувала у складі СРСР. Очолювана Бандерою організація вела впевнену боротьбу до середини 1950-х років. У 1959-му його вбив агент КДБ, зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціаніду калію.