На чию честь назвали вулиці Молодіжного та Петрівки: мапа Google Earth

Кременчуцькі вулиці перейменовуються, позбавляючись свого радянського та імперського минулого. На мапах та адресних покажчиках з’являються нові імена. Ми нарахували, що загалом з початку декомунізації у Кременчуці з’явилось понад 200 нових імен та назв, присвячених певним подіям. Частину з них перейменували у 2016 році. З початком повномасштабної війни на нас чекало друге «велике перейменування». Ми створили мапу перейменованих вулиць в Google Earth, на якій можна «політати», роздивитись вулиці, подивитись фото тих, на чию честь назвали вулиці. «Потицяти» мапу Молодіжного та Петрівки можна тут.

Вулиця Олексія Древаля

(до 2016 — Петровського)

Олексій Древаль, боєць 93-ї механізованої бригади, загинув у серпні 2014 року у котлі під Іловайськом. Він дістав важке поранення — йому перебило артерію на стегні. Товариші по службі намагалися врятувати Олексія — несли важкопораненого на собі, намагаючись вийти з оточення. Але замість обіцяного «коридору» потрапили під обстріл. Вибиралися з котла полями та болотами. Поранений Олексій стік кров’ю. Він трохи не дожив до свого 30-річного ювілею.
В Олексія залишилося двоє малих дітей — донька та син. На вулиці, яка тепер матє його ім’я, Олексій Древаль мешкав зі своєю родиною. Посмертно нагороджений орденом «За мужність».

Вулиця Артема Носенка 

(До 2016 р — Новоросійська)

Артем з позивним Шустрий загинув від кулі снайпера у грудні 2015 року на Донеччині. Йому було лише 24 роки. Артем служив розвідником. Він був дуже спритним, тому й отримав саме такий позивний — «Шустрий». Успішно брав участь у бойових завданнях. Але його розвідгрупа потрапила під снайперські кулі.

Народився у Світловодську, потім з сім'єю переїхав до Кременчука. Після закінчення школи № 10 вступив до КрНУ. У 2014 році отримав диплом бакалавра за спеціальністю «системна інженерія».
Після навчання записався до лав батальйону «Полтава», далі служив на контрактній основі у 131-му розвідувальному батальйоні в/ч 1109 «Польова пошта» старшим солдатом у роті глибинної розвідки. Незадовго до загибелі приїжджав до батьків. Він був єдиною дитиною в сім'ї. Мріяв перейти служити до СБУ.

Вулиця Сергія Кульчицького

(до 2023 — Генерала Карбишева)

 
Генерал-майор нарівні з іншими брав участь у бойових АТО на сході України. Бійці називали його «Батею». Разом з 11-ма побратимами загинув навесні 2014 року під час катастрофи гелікоптера Мі-8МТ, який збили росіяни біля Слов’янська.
Генерал Кульчицький знав, що летіти туди дуже небезпечно. Але він хотів підтримати хлопців. Просто не міг інакше. 
Військову кар’єру він обрав за прикладом свого батька-офіцера. Після закінчення 8 класу потайки від батьків подав документи в Усурійське суворовське військове училище. Служив за Полярним колом, після проголошення незалежності України наполіг на переведенні в Україну. У 2014-му сформував перший добровольчий підрозділ з активістів Самооборони Євромайдану та вирушив у зону бойових дій, що розгорталися на сході України.

Генерал-майора, начальника бойової та спецпідготовки Головного управління вважають хрещеним батьком першого добровольчого батальйону Національної гвардії України. Його створили з активістів Самооборони Євромайдану. Зараз це батальйон оперативного призначення імені Кульчицького.

Провулок Чорнобаївський

(до 2022 — Маршала Рокосовського)

Село на Херсонщині, що розташоване поблизу Херсона, стало «пеклом» для росіян. Саме у ньому розташований аеропорт «Херсон». У Чорнобаївці українські військові 26 разів завдавали ударів по позиціях росіян. Чорнобаївка стала мемом, феноменом і «пеклом» для окупантів, про яке уже співають пісні.

Вулиця Андрія Ізюмова

Провулок Андрія Ізюмова, Проїзд Андрія Ізюмова — (до 2016 р — Аврори)

Останній дореволюційний мер Кременчука. Близько 20 років очолював місто та обирався на цю посаду 5 разів. При ньому запустили електричний трамвай, який став одним із перших в Україні, збудовали народну аудиторію, відкрито Олексіївське комерційне училище, електростанцію, відкрили місцевий лазарет, розпочали будівництво міської лікарні для бідних хворих. Ізюмів брав активну участь у всіх благодійних акціях та благодійних установах міста. 1903 року він став спадковим почесним громадянином.

Ізюмову дістався непростий час — з початку 20-го століття в Кременчуці часто траплялися бунти і страйки. У 1917-му йому довелось заспокоювати революціонерів: тисячі людей рушили до думи. Незабаром думу розпустили. Далі достовірних даних про подальшу долю Ізюмова немає.

Провулок Якова Петруся

(до 2016 року — Маршала Жукова)

  
Підполковник армії УНР, командир окремої кінної сотні Запорізької стрілецької дивізії. Народився у Кременчуці у 1887 році. У 20-х роках жив в еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

Вулиця Бронислава Урбанского

(до 2016 року — Паші Ангеліной)

Броніслав Урбанський — уродженець Кременчука, підпоручик Війська Польського, опинився серед 4,4 тисячі поляків, яких розстріляли НКВС у Катинському лісі у 1940 році. Тоді Червона Армія окупувала Польщу, заарештувавши майже 30 тисяч поляків, більшість яких складали військові. В Катинському лісі, у тюрмах Західної України й Білорусі було розстріляно майже 22 тисячі осіб…
На честь кременчужанина у Придніпровському парку висаджений дуб і стоїть пам’ятний знак.

Провулок Кузьми Скрябіна

(до 2022 р — Можайського)

 
«Простий чувак», який став іконою українського року: «Мені кайфово. Я навчився жити з тим, що маю». Знаменитий не лише своєю музикою, а й письменницькими творами, роботою на телебаченні, своїми думками та поглядами. Не зраджував свої ідеї та переконання. 
Лідера групи «Скрябін» не стало 2 лютого 2015 року. Він загинув у ДТП неподалік від села Лозуватка під Кривим Рогом. Автомобіль, на якому музикант повертався з концерту в Кривому Розі, зіткнувся з молоковозом. Від отриманих травм Андрій загинув на місці. Йому було 46 років…

Кілька цитат з Скрябіна: «Найголовніше — не срати тим, хто навколо тебе».

«Я у свої 46 років розумію, що нейтральним бути не можна. Після місяців війни виходить, що є два паралельні світи: в одному йде війна, а в іншому — вона не йде. Причому на території однієї країни. В одному — гинуть люди, а в другому — абсолютно не поміняли спосіб свого життя: ходять по салонах краси, по дорогих ресторанах, ведуть світські бесіди, витрачають гроші й абсолютно не переймаються ні матеріально, ні духовно за те, що відбувається в нашій країні».

«Якщо немає націоналізму — немає нації. Я так до цього ставлюся. Націоналізм має бути не агресивний, він повинен бути дипломатичний, інтелігентний, і тоді я його підтримую». «Якщо всі мовчать, то всім все подобається. Руїна в нас всередині».

Вулиця Володимира Великого

(до 2016 — Ернста Тельмана)

Саме Князь Володимир приніс на землі Київської Русі християнство. Понад тисячу років тому Володимир Великий став християнином та охрестив усю Київську Русь. Більшість істориків вважають, що це відбулось у 988 році.
Він приєднав до Київської Русі сучасні західноукраїнські землі — Волинь і Галичину. Став першим, хто всерйоз задумався про зміцнення східного кордону своєї держави, розпочавши зведення оборонних споруд — Змієвих валів. Створив на Русі справжню централізовану феодальну державу, провів і грошову реформу, почавши карбувати власну монету. Передав своїм синам найбільшу християнську країну Європи. Обрав гербом відомий всім тризуб, який ідентичний сучасному. '

Вулиця Данила Галицького

(до 2016 — Комінтерну)

 
За короля Данила Галицько-Волинське князівство стало однією з найрозвиненіших та найбагатших держав в Європі. Заснував кілька нових міст, серед яких Львів, а також Галицьку митрополію.

Вулиця Героїв Крут

(до 2016 — вул. 60 років СРСР)

 
29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами. Тоді, у січні 1918 року, українські вояки та добровольці зупинили на кілька днів наступ більшовиків на Київ. Це сталось біля залізничної станції Крути (нині Чернігівська область). Більшовикам протистояли кілька сотень київських юнкерів, студентів та гімназистів. Після бою більшовики розстріляли майже 30 полонених юнаків. Частину з них 1918 року з почестями поховали на Аскольдовій могилі у Києві. Нині це поховання не збереглося, хоча поблизу встановлено пам’ятний знак героям Крут.

Вулиця Тараса Бульби

(до 2016 — Трохима Карнаухова)

 
Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. Гоголя. Запорізький полковник, що втілив у собі кращі риси українського козацтва, мужній та відважний воїн. Вбив власного сина за зраду.

Вулиця Княгині Ольги

(до 2016 р — Червоних Слідопитів)

 
Відома через свою криваву помсту древлянам за вбитого князя Ігоря. А також як княгиня, що прийняла християнство і намагалася зробити його державною релігією Русі. Взявши в облогу головне місто древлян Іскоростень (сучасний Коростень Житомирської області), Ольга попрохала по три голуби та горобця з кожного двору. Потім звеліла до кожного птаха прив’язати палаюче лахміття. Птахи полетіли у свої двори та підпалили місто.

Вулиця Івана Виговського

(до 2022 — Вершигори)

Гетьман, що розгромив московські війська у під Конотопом. Другий після Богдана Хмельницького гетьман фактично незалежної козацької держави, намагався вийти з-під впливу Москви.
У 1659 році вщент розгромив стотисячне московське військо. Тоді козацька і татарська кіннота пройшла спустошливим набігом аж до Воронежа і Тули, розоривши понад 30 міст. Проте козацька старшина змістила Виговського з поста гетьмана, обравши замість нього 18-річного Юрія Хмельницького, який підписав з Москвою новий договір — «Переяславські статті 1659».

Провулок Грозненський

(до 2023 — Джохара Дудаєва)

 
Перший президент самопроголошеної Чеченської республіки Ічкерія. Радянський генерал-майор, авіатор. У 1985- 1987 рр мешкав у Полтаві й працював на посаді начальника штабу 13-ї гвардійської важкої бомбардувальної дивізії.
Не залишав сподівання на створення в Чечні світської держави. У 1994 році між Росією та Чечнею розпочалась війна. У 96-му Дудаєва вбили: завдали ракетного удару по місцевості, коли він розмовляв супутниковим телефоном із Москвою…

Відомий своїми висловами: «Росія, хвора на русизм. Причому дуже небезпечна хронічна тяжка хвороба. Русизм страшніший за фашизм, нацизм, расизм — усі людиноненависницькі ідеології. Хочуть вони того чи ні. І цю страшну недугу, напевно, можна вилікувати лише найтяжчими випробуваннями. Єдиний, мабуть, народ на землі, ні в що не віруючий, бездуховний, аморальний і відсталий від розвитку людства безнадійно і надовго — це росіяни. Випробування на російський народ чекають дуже важкі, і прогноз — несприятливий. Шляхи духовності та нової ідеї закриті. Нині політики та ідеологи намагаються обрати третій шлях — слов’янізації, об’єднання на слов’янській основі. З цього теж нічого не вийде, оскільки головний складовий компонент слов’янізації — українці ніколи не змиряться з русифікацією та русизмом».

«У Криму ще буде бійня. Україна ще зійдеться в герці з Росією. Поки русизм існує, він ніколи не відмовиться від своїх амбіцій. Зараз от «слов’янське» — під цією маркою хочуть підім’яти, як і за старих часів, під себе знову Україну, Білорусь… Зміцнитись. І там далі… Тепер із Росією ніхто в союзі, не лише у військовому, а й в економічному, і політичному, навіть у торговому відношенні ніхто не хоче бути. Вже добре вивчили. Скільки можна? Росія по суті — рекетир. Ось вона погрозами, танками, армадами вибиває собі гроші й тепер погрожує дати ядерну технологію Ірану. Якщо цивілізований світ цього не хоче, то «давай мені гроші на відшкодування цього прибутку». Рекет, рекет, звичайний рекет» 

Вулиця Віри Холодної

(до 2022 — Маршала Рокосовського)

Зірка німого кіно родом з Полтави. Віра мріяла стати балериною і навіть вступила в балетне училище Великого театру, але за рік бабуся-аристократка змусила його покинути. З 11 років Віра відвідувала гурток молодих артистів художнього театру, брала уроки гри на сцені.

У 1914 році її чоловіка мобілізували на війну. Щоб прогодувати родину, Віра Холодна отримала свою першу роль — няньки-італійки в екранізації Анни Кареніної. Уже за рік вона знімалася у 13 фільмах, а незабаром публіка почала цілеспрямовано йти у кінотеатри «на Холодну».
У квітні 1918 році Віра переїхала до Одеси. Крім зйомок у кіно, Віра Холодна багато виступала на естраді.
Акторка померла несподівано у 25 років. За офіційною версією — від в іспанського грипу. Пізніше пішли чутки, що Віру Холодну вбили.

Проспект Лесі Українки

(до 2016 р — 50-річчя Жовтня)

 
Відома поетка, драматургиня, перекладачка і громадська діячка Лариса Косач. Увійшла в історію української і європейської літератури під іменем Леся Українка. Псевдонім «Українка» запозичила від рідного дядька, Михайла Драгоманова, який підписувався «Українець». Вперше так підписала свої вірші у тринадцять років у львівському часописі «Зоря», а в чотирнадцять опублікувала першу поему «Русалка».
Леся Українка досконало вивчила з десяток мов, серед яких були французька (французькою володіла краще, ніж російською), німецька, англійська, італійська, польська, болгарська, а також латина і грецька. В Єгипті почала вчити іспанську. Все її життя було боротьбою з хворобою — вона хворіла на туберкульоз.
Леся Українка була надзвичайно працездатною. Свою «Лісову пісню» вона написала за 12 днів. Загалом повне зібрання творів Лесі Українки становить 14 томів.

Вулиця Євгена Патона

(до 2022 — Ломоносова) 

Видатний вчений, автор знаменитого мосту Патона в Києві, що має його ім’я. Все своє життя присвятив будівництву мостів. Створив унікальну українську школу мостобудування. Захоплювався проблемами електричного зварювання металів. А той самий мост Патона — перший суцільнометалевий 1542-метровий міст через Дніпро, створений без єдиної заклепки.

Вулиця Миколи Тататулі

(до 2022 р — Ціолковського)

Військовий та громадський діяч, що народився у Крюкові. Закінчив Кременчуцьку міську 4-річну школу, Кременчуцьку технічну загальну школу «першим учнем». Пройшов військовий шлях до полковника Армії УНР. Уповноважений товариства колишніх вояків Армії УНР та керівник філії в м. Шалетті (Франція), член редакції журналу «Гуртуймося». Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.

Вулиця Олекси Гірника

 (до 2022 р — Ціолковського) 

Український дисидент, що спалив себе на Тарасовій горі у Каневі, протестуючи проти русифікації України. Спочатку він розкидав близько тисячі листівок, в яких протестував проти російської окупації України та закликав до незалежної та Соборної України. Далі облив себе бензином і підпалив. Щоб гарантувати смерть, ударив себе ножем у груди.Текст листівки, 970 примірників якої зібрали співробітники КДБ, закінчувався словами: «Тільки таким чином можна протестувати в Радянському Союзі». Раніше входив до молодіжної організації ОУН «Пласт», був засуджений двічі на 13 років.