Топ новина, Кременчук, Війна, Інтерв'ю, Відео, Інтерв'ю

З синами, що залишились без татового плеча: історія Марії Хорольської, яка втратила чоловіка у війні

13.10.2023, 10:00 Переглядів: 6 521

«Я — дружина військового». «Кременчуцький ТелеграфЪ» продовжує серію відеоінтерв’ю із кременчужанками, чиї чоловіки пішли на фронт — захищати Україну від росіян.

Це історії десяти жінок, які через війну залишилися без підтримки та взяли на свої плечі й свої, і чоловічі справи та обов’язки. І це історії десяти чоловіків, яким стало сили залишити власний дім та сім’ю, аби виборювати нашу перемогу.

Наша п’ята героїня — Марія Хорольська.

32-річна Марія Хорольська втратила свого чоловіка Андрія у російсько-українській війні майже рік тому — 14 грудня 2022 року. Окрім дружини, у чоловіка залишились два сини — Гліб і Дамір — та батьки. Нині Марія весь свій час присвячує вихованню дітей.

Андрію було 32-роки, працював поліціянтом і захоплювався футболом. У 2015 році він брав участь в АТО.

— Він мріяв — «війна, воювати». Він взагалі такий — за справедливість, за правду. Захистити бідних і ображених людей. Дуже добра людина, я таких добрих людей ще не зустрічала. Мені пощастило, — розповідає Марія.

Цю рису характеру чоловік проявляв як у житті, так і на роботі — «допомагав бабусям, дідусям. Зняти котика з дерева — добра душа».

Початок повномасштабної війни

На початку великої війни Росії проти України Андрій працював у Польщі. Марія каже, що у той момент чоловік одразу захотів повернутися додому, щоб знову захищати Україну.

— Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми з ним одразу зв’язались. Ніхто не розумів — чи виїжджати, чи приїжджати. І я йому кажу: «Ні, не їдь ти, приїдемо ми». І ми (Марія Хорольська разом зі своїми синами, Глібом та Даміром — ред.) виїхали через тиждень після повномасштабного вторгнення до Польщі. Якби ми не виїхали, він повернувся б одразу, — розповідає дружина загиблого.

Андрій у вільний від роботи час допомагав українським біженцям на кордоні з Польщею. Але вже у травні минулого року чоловік повернувся до України. З собою тоді Андрій привіз гуманітарну допомогу.

Подружнє життя

Марія та Андрій — двічі одружені. Свою пару Марія описала, як емоційну, у якій не було золотої середини. «Якщо ми сварились, то це жахіття було, тікайте хто куди, — з посмішкою згадує Марія і додає: — А якщо все добре, то все добре». Найяскравішим моментом у подружньому житті вона називає пропозицію руки й серця від Андрія.

— Ми поїхали на ринок, щось купувати для побуту. А я була без настрою, і він мені каже: «Ну ти обирай, а я на пару хвилинок відійду». Він потім повернувся і каже: «Пішли каву пити». Взяли каву, підійшли до під’їзду. А там ще бабусі сиділи. Я беру каву, а він до мене повертається і каже: «Виходь за мене». Виявилося, що він бігав за каблучкою у той час. І я стою з кавою і дві бабці такі: «Да, кажи: да», — згадує Марія.

За місяць після весілля Андрій поїхав працювати за кордон. Подружжя через деякий час розійшлося, але з початку повномасштабного вторгнення Андрій знову освідчився Марії й жінка погодилась, як і вперше. Побралась пара в жовтні 2022 року.

«Я живий» — все, і більше нічого не треба чути»: зв’язок між подружжям в умовах війни

Поки Андрій був на передовій, подружжя підтримувало зв’язок у кількох месенджерах.

— Завжди зникав зв’язок — у Viber гірше, у Сигналі краще — переходимо туди. У Сигналі погано, переходимо у Messenger. І по всіх месенджерах надсилали один одному повідомлення. Де приходило, там і починали спілкування. Це було важко, — каже Марія.

Жінка починала хвилюватись вже після того, як Андрій не виходив на зв’язок по 3-4 години. Тоді вона писала побратим.

— Це дуже важко, коли ти писала і не отримувала відповіді. «Я живий» — все, і більше нічого не треба. Це головне, чого ти чекаєш.

Вже у лавах ЗСУ чоловік проходив навчання в Англії на стрільця.

— Андрій отримав там нагороду, як найкращий стрілець. Він мені розповідав: «Бруд, поле, натягнуті такі дроти і я повзу по цьому полю і думаю: «Що я тут роблю?» А потім каже: «Коли отримав медаль, то зрозумів, що я тут роблю». […] Приємно було всій родині, це варто поваги. Є три світлини, які він брав на фронт, і хлопці мені повернули його речі. Я знайшла ці фотокартки — тут діти та наше весілля.

Розподілення обов’язків в сім’ї

Зі смертю Андрія усі обов’язки, які були розподілені між подружжям, лягли на плечі Марії.

— Розподілом обов’язків займалась я. Він такий більш спокійний. Дітьми також займалась я, бо він працював по Україні, а потім за кордоном. Він гроші заробляв, а все інше робила я, — каже жінка.

Ще до війни Марія та Андрій мріяли придбати будинок. Пошук ідеального для подружжя варіанту зайняв кілька років. Вже коли Андрій був на передовій, їм вдалося знайти будинок мрії, який влаштовував обох. Проте придбати його разом подружжю так і не судилося.

— Це відклалося на певний час, і я ще думала: «Нащо мені потрібен будинок». Думала, що не справлюсь — жінка, двоє дітей. Тяжко… Але потім я таки його купила і наразі проживаю в цьому будинку. І це була наша мрія і сама, але прийшла до неї. Я думаю, що там він задоволений, — каже Марія.

Дітей жінці допомагають виховувати її батьки та батьки Андрія.

— Виховуємо дружньо. Без їх допомоги я б не впоралась. Важко, важко одній, — додає Марія.

Жінка каже, що після втрати Андрія у її житті виникло багато складнощів, насамперед — психологічні.

— Зрозуміти, що вже немає. […] Зрозуміти і пояснити, чому це так, що дійсно це так. І на це потрібен час, тому що, я так думаю, що я досі не зрозуміла, що відбулося. Мені інколи здається, що він за кордоном працює, тому не виходить на зв’язок, і я його не бачу.

— Діти питають… Виховання дітей — у нас два хлопчики, то їм потрібен тато, бавитись у футбол, чоловіче спілкування. Це дуже складно. І коли молодший син питає: «Та коли ж вже тато приїде з роботи? Я спочатку казала: «Не може, не може, він дуже зайнятий». А потім я йому сказала, що тата позвав Боженька до себе в армію і тато пішов — Боженька без нього ніяк не впорається. Тому тато дуже зайнятий, але він нас бачить зі хмаринки. Ось це — найважче для матері.

«Не потрібно ставити таких питань»: поради суспільству та для жінок, у яких чоловіки воюють на фронті

— По-перше, це не сваритись, це однозначно, — радить Марія жінкам. — Я там сварилась через деякі причини, навіть коли чоловік був на передовій, про що я наразі жалкую. Триматися, вірити, вірити у нього, це найголовніше, підтримувати. Коли чоловік був на передовій, то я завжди плакала, а він мені казав: «Ну чого ти плачеш?» Тобто не я його підтримувала, а він мене. Вірити у свого коханого і допомагати фронту.

Деколи люди не розуміють, як правильно говорити з жінками, у яких чоловік або перебувають на передовій, або загинули у війні, так, щоб не завдати більшої психологічної шкоди.

— Оточення питань «Як ти?» більше не ставить — тому, що я не можу відповісти. Спочатку ти відповідала «погано», а зараз відповідаєш, що «добре». Але відповідаєш, бо мусиш щось відповісти, ти ж не можеш промовчати. Не потрібно ставити таких питань: «Як ти?», «Ти пережила?» Коли людина буде готова розмовляти, вона сама почне розмову. […] Допомагати потрібно фронту.

Читайте також:

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю «Кременчуцького Телеграфа» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу

Автор: Вероніка Білодід Фото: Артем Коваленко Відео: Артем Коваленко

Теги: інтерв'ю Я — дружина військового

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.