Олена Савченко: «Хотіли пожити як люди, а клята війна зробила по-своєму»

Це історії десятьох жінок, які через війну залишилися без підтримки та взяли на власні плечі свої й чоловічі справи та обов’язки.

Це історії десятьох чоловіків, яким стало сили залишити власний дім та сім'ю, аби виборювати нашу перемогу.

Олена Савченко – шоста героїня нашого проєкту.

Після того, як Олена дізналася, що її чоловік Сергій загинув на війні, її здоров’я похитнулося. Але жінка знайшла в собі сили жити далі, адже опускати руки не можна: 18-річна донька-інвалід, син та онук – тепер єдиний сенс її життя.

Олена та Сергій познайомилися ще в шкільні роки, коли їм було по 15 років. Вони разом навчалися в Білецьківський загальноосвітній школі, були однокласниками. Почали зустрічатися і через два роки, коли обом було по 17, одружилися.

Через рік в сім’ї народився син Артур, а через вісім років — донька Даша.

Обдумане рішення

Жінка розповідає, яким було життя родини до війни. Каже, що жили щасливо, Сергій працював багато років на вагонобудівному заводі. Коли не було роботи, їздив у Польщу, але не затримувався там надовго, бо без сім’ї знаходитися не міг.

Сама Олена не працювала, тому що Даша — інвалід з дитинства, потребує постійного догляду, який дівчині забезпечує мати.

Сергій був веселим й дуже компанійським чоловіком. Мав багато друзів, кумів. А ще він дуже любив дітей, які, відчуваючи його енергію, також тягнулися до нього.

Усе своє життя Сергій марив машинами й постійно купував щось новеньке. Перед війною він купив в кредит черговий автомобіль, але виплатити гроші за нього не встиг.

Олена розповідає про рішення Сергія піти на війну:

Страшна звістка

Сергій Савченко був у Донецькій області. Його якраз відправили на позицію у район населеного пункту Часів яр. Останній раз він вийшов на зв’язок з дружиною 13 лютого 2023 року.

Олена кожну годину набирала номер, але не могла додзвониться ні в той день, ні наступного дня. 15 лютого жінка подзвонила до побратимів Сергія, й вони сказали, що Сергій на позиці й, мабуть, з ним все в порядку, бо якщо щось траплялося, то їм би вже повідомили. Жінка заспокоїлася.

Але о третій годині ночі дружина одного з побратимів вийшла на зв’язок з Оленою через фейсбук й повідомила страшну новину.

Кажуть, що людина відчуває наближення біди. Олена підтверджує цю думку. Кілька тижнів вона не знаходила собі місця від хвилювань. До всього стратила інтерес.

Дізнавшись про загибель чоловіка, жінка розгубилася. Вона не розуміла, що треба робити. Крім рідних, на допомогу прийшла громада.

Важко залишитися самій

У Сергія була мрія — повернуться додому, піти на завод працювати та просто жити разом з дружиною та донькою.

Олена каже, що все життя вся надія завжди була на Сергія — він був і годувальник, і господар. А коли його не стало, усе змінилося:

З усмішкою по життю

З того часу, як Сергій загинув, минуло вісім місяців. Олена й досі не може прийти до тями. Жінка вчиться жити без нього, але в її думках він живий.

Коли зустрічаються з близькими друзями — кумами, разом згадують Сергія, яким він був веселим, завжди посміхався.

Читайте також:

• Тетяна Андросова: «Щоб мене зрозуміти, у вас має бути така сама втрата»
• Боялася сказати батькам, що їхній син загинув. 21-річна Владислава з Кременчука втратила коханого на війні
• Дружина військового Марина Липова: «Донька не дала мені опустити руки»
• Вікторія Єпіфанова: «Найскладніше чекати дзвінка, коли його немає…»
• З синами, що залишились без татового плеча: історія Марії Хорольської, яка втратила чоловіка у війні

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю  «Кременчуцького Телеграфа» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу