Переїзд до США за програмою U4U для українців: досвід кременчужанки

Кременчужанка Марина пів року тому переїхала до США за програмою для українців — United for Ukraine («Єднання заради України»). Вона поділилась власним досвідом щодо програми, яка дозволяє українцям приїхати до штатів на два роки. 

«Спонсорів шукають за гроші»

Загалом, з початку війни до Штатів приїхало 270 тисяч українців. З них — майже 130 тисяч перебувають за програмою U4U. Також хтось приїхав просто за туристичною візою та залишився, хтось перейшов кордон з Мексикою. Адже з початку війни до кінця квітня 2022 року потрапити до США міг будь-який українець без оформлення жодних паперів. Українці просто йшли на мексиканський кордон і їх дійсно пропускали, на відміну від вихідців з інших країн.

— Хто може скористатися програмою, яка діє зараз? Які вимоги?

— Це спонсорська програма — має бути людина у США, яка практично виступить за вас «поручителем» та заповнить форму на спонсорство. У моєму випадку спонсорство оформлювали близькі родичі, що вже багато років у США, і це стало можливістю нарешті зустрітися усією родиною. Але спонсор — не обов’язково родич чи навіть громадянин Штатів: виступити спонсором може і тримач грін-карти, і навіть такий самий українець, що отримав раніше цей «пароль». Головне, аби спонсор мав річний дохід не менший, аніж визначений державою. Залежно від доходу, він може подати документи більше, ніж на одну особу. Чула випадки, коли один спонсор оформляв документи на десять і більше осіб, бо мав таку можливість. Багато хто знаходив спонсорів серед незнайомих через соцмережі, особливо на початку, коли Україна була «в топі» світової повістки. Допомагали церковні, волонтерські організації тощо. Часто шукають спонсора «формально», аби просто зробити папери на в'їзд до США. Але до нього не їдуть — можуть поїхати навіть у штат, що відрізняється від місця проживання спонсора — це не заборонено.

Як не дивно, спонсорство носить практично декларативний характер. Так, зазначено, що спонсор має забезпечити житло, медобслуговування тощо. Проте за недотримання немає якогось покарання, насправді спонсор не нестиме фінансової відповідальності за запрошених гостів. Тому заповнення паперів не призводить до серйозної відповідальності. Скільки коштує така послуга я не знаю: зустрічала об’яви про 1200-1500 тис. доларів, але чи це справжні люди, чи кидалово на гроші — велике питання. Бо шахраїв, які пропонують оформити спонсорство, у соцмережах багато. Їм переказують гроші, якусь передплату, а вони потім зникають.

— Чи довго чекати на оформлення? Як проходить сама процедура?

— Це рулетка — хтось отримував дозвіл на виїзд за тиждень, хтось чекає кілька місяців. У моєму випадку пішло пів року, а родичам довелось писати сенатору, аби його команда допомогла достукатись до держагентства з імміграції USCIS. Бо ми зіткнулись з багом на сайті держагентства, через який завис мій кейс. Якраз на носі були місцеві вибори, зі мною зв’язалась представниця сенатора і лише тоді хлопці з цієї імміграційної організації пофіксили держсайт. Дуже дивувало ставлення організації — важко отримати зворотний зв’язок, аби розв’язати проблему, набагато важче, ніж у нас. Важко поговорити з людиною: потрібно залишити повідомлення, а потім кілька днів можна чекати дзвінка. Пояснюєш проблему десятьом співробітникам, усі кажуть: «Так, мем!». І нічого не змінюється. І так по колу місяцями. Один співробітник взагалі нахамив родичці у слухавку.

Але то, мабуть, така моя вдача. Зазвичай все простіше. Спочатку спонсор заповнює форму, та чекає підтвердження своєї фінансової спроможності. Коли його схвалюють, українцю приходить на емейл лист, далі все оформлюється онлайн на сайті держагентства з імміграції — USCIS. Після схвалення твоєї персони приходить Travel Authorization — папірець, який дає право на в'їзд до США. Його показуєш з паспортом в аеропорту по прильоту до США. Проте остаточне рішення, пускати тебе чи ні, приймає офіцер в аеропорту.

— Що перевіряють по прильоту? Чи важко проходити співбесіду з офіцером?

— По-перше, треба готуватись довго стояти у черзі — я прилетіла до Вашингтону і години чотири простояла із торбами в черзі на паспортний контроль, бо пасажирів багато, а пропускають доволі повільно. Для літніх людей і діток то треш.

Коли підійде черга, віддаєш паспорт і ТА, документи кладуть у спеціальну коробочку та відправляють у залу чекати на співбесіду з офіцером. Це було доволі швидко — десь за годину мене вже пропустили. Інтерв’ю було недовгим, офіцери доволі привітні. Запитали, до кого саме їду — показала листа від родичів. Трохи ошелешили запитанням, коли я виїхала з Росії. Це було шокове запитання, бо я там ніколи не була, про що й повідомила. На що мені зауважили, що «Ви ж там народилась!». Я про це взагалі забула. У паспорті дійсно стоїть місце народження РФ, бо батьки там працювали, але до України ми повернулись за часів СРСР, коли ще повзала у підгузках. Ця нестикування не викликало подальших перевірок, просто пропустили.

«Якщо хочете «посидіти» на соціалі — вам не до США»

— Які пільги пропонують українцям? Чи допомагають як в ЕС з житлом тощо?

— Програма U4U надала певні пільги, яких не отримали інші категорії. Проте вас не оселять у готелі, не оплатять квартиру, як це робили у деяких країнах ЄС. Я часто бачу у соцмережах, що українці, які опинились в ЕС, намагаються переїхати до США, бо розраховують, що тут буде кращий соціал ніж у Європі. Тим паче, що багато країн ЕС уже оголосили про зменшення рівня допомоги.

У США певна підтримка є, але вона менша, ніж у Німеччині, Ірландії, Франції, проте більша, ніж, наприклад зараз у Польщі. Тож треба розуміти, з якою метою їхати, чим займатися. Пересидіти кілька років на соціалі не вийде. Розрахувати потрібно на власні сили, а не на державну допомогу. Це спонсорська програма. Вона передбачає, що ви їдете до когось. Тому держава не надає вам соціальне житло, гуртожитки тощо, як це практикують у багатьох країнах ЄС. Варіанти — родичі, друзі, добрі люди, які готові прийняти до себе, оренда за власний кошт.

Але навіть коли люди знаходили спонсора, що пропонував пожити у себе, це не є стопроцентною гарантією гарного життя. Держава не платить спонсорам компенсацію, як це, наприклад, було у Британії чи Ірландії. У групах читаю різні історії — господарі втомлюються від гостів, не всі «уживаються» разом, і потім люди не знають, як вийти з ситуації та що робити. Ладні тікати світ за очі. Читала історії, коли люди їдуть до спонсора на умовах безоплатної допомоги по господарству, але вимоги можуть бути накшталт щоденна праця до 22.00. У Європі також багато хто з кращих міркувань приймав українців до себе безкоштовно. Однак, якщо доводилось з'їжджати, там все одно більше варіантів — наметові містечка, гуртожитки, та й повернутися додому можна максимум за дві доби автобусом. Тут у разі неприємностей летіти через океан — далеко та дорого. Є організації, що допомагають біженцям. Нещодавно від місцевої організації, що опікується біженцями, я отримала листа щодо лотереї на фінансову підтримку на житло: 5000 місць на штат, заявки приймали лише протягом трьох днів.

Такі можливості треба шукати по благодійних організаціях. І все ж таки потрібна певна фінансова «подушка», що врятує на перший час у разі складнощів, якщо тут немає близьких. Ну або ви дуже ризикова людина чи пара, яка зможе їхати навмання та вийти з будь-якої скрутної ситуації. З дітьми, літніми людьми це може бути не просто.

— Чи є за програмою якісь виплати, чи інша допомога?

— Щодо бенефітів, розміри підтримки залежать від штату, бо кожен з них, як окрема країна — навіть дорожні правила відрізняються. Вважається, що у демократичних штатах ситуація з соціалом краще, але я не можу цього стверджувати. Я у Джорджії, це республіканський штат. Українцям, які приїхали за гуманітарним паролем, надали можливість оформити 290 доларів так званих Food stamps. Це гроші виключно на їжу: карткою можна розрахуватися лише за продукти, шампунь чи пиво на них не придбаєш. Також 155 доларів це «кеш» — гроші, які можна витрачати на будь-що. Тобто, разом це десь 445 доларів на місяць і, якщо я не помиляюсь, новачки, які приїжджають з жовтня, вже не зможуть отримувати цю допомогу. Для Кременчука це більше, ніж середня зарплата, а тут це — сходити два-три рази за продуктами для родини. Якщо порівняти з Німеччиною, то виплати там 500-550 євро на людину і витрати на транспорт, їжу 1,5-2 рази менші. Можна шукати варіанти з отриманням їжі через благодійні організації, церкви: ми цим не користувалися, тож деталей не знаю. Виплати за програмою тривають рік: вважається, що за це час ти зможеш адаптуватися і влаштуватися на роботу. Загалом, якщо людина шукає країну з сильним соціальним захистом для українців — це не до США, принаймні не до мого штату, можливо десь більше «плюшок», але не факт.

— А як з медициною, чи вона безкоштовна для українців за цією програмою?

— Мені надали медстрахування на 11 місяців. І це велике щастя, бо далеко не за усіма статусами можна отримати безкоштовне страхування, а ціни на похід до лікаря — просто космос. Страхування від штату покриває практично все, крім стоматолога. Далі потрібно купувати страховку самостійно — на маркеті це щонайменше 200-300 доларів. Також потрібно буде доплачувати за кожний візит до лікаря і страхування покриває не все.

У кожному штаті може бути «своя пісня», тож краще вивчати медичне питання, обираючи штат, — це важливо. Ігнорувати страхування — це така собі ідея, бо лікування дуже дороге. У мене літній батько, у якого відмовили ноги та на нього немає страхування, яке б покривало ці проблеми — він заїхав за туристичною візою одразу після початку війни. Його туристична страховка не покриває загострення хвороб, і ми потрапили наче у горор-муві, з якого вибираємось досі.

Потрібно багато працювати, аби було нормальне медичне страхування, можливість винаймати житло, машина, без якої у магазин не потрапиш. Лише великі міста на Півночі мають розвинений транспорт, а до того ж американці полюбляють будинки за містами, куди не їде автобус. Машину треба придбати за «кеш», бо кредитної історії ще немає. Чотири роки тому родичі купували б/у авто за 8 тис. доларів. При оренді житла потрібний депозит, оплата за кілька місяців тощо. Тож треба мати заощадження на перший час. Іноді люди впевнені, що одразу знайдуть роботу за спеціальністю зі своїми скілами, але це не завжди працює навіть з айтішниками. Хтось впевнений, що після курсів чи пів року спілкування у Європі непогано знає англійську. А потім зустрічає реальну мову носіїв: це як слухати Доктора Хауса чи Шерлока без субтитрів. Хоча насправді англійську взагалі багато хто не знає: повно іспанської. Звичайно, хто шукає можливості, все здолає, знайде варіанти й це не завадить будувати життя. Але треба бути готовим до того, з чим зіткнешся у реальності, бути проінформованим, а не спиратись на красиві картинки з життя блогерів. Більше дізнатися про штат, до якого їдеш — можна заздалегідь знайти у конкретному місті організацію, що працює з біженцями. Вони дуже допомагають з інформацією, заповненням документів тощо. І не «пригати» у порожнечу, а підготувати підґрунтя для переїзду.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів