«Я у захваті від того, який він сильний духом». Оксана Корнет – про свого чоловіка, який пройшов «Азовсталь» та російський полон

Це історії десяти жінок, які через війну залишилися без підтримки та взяли на свої плечі й свої, і чоловічі справи та обов’язки. І це історії десяти чоловіків, яким стало сили залишити власний дім та сім’ю, аби виборювати нашу перемогу. 

Наша десята героїня — Оксана Корнет.

Оксана Корнет — з Маріуполя. Але зараз вона живе у Кременчуці. Її чоловік Сергій служить у бригаді спеціального призначення «Азов» з 2014 року, пройшов «Азовсталь», російський полон і зараз знову повернувся на службу.

Сергій Корнет — з Глобинського району, села Пузикове. За фахом він — еколог, любить тварин, працював на фермі. Коли на війні загинув його сусід Руслан, Сергій не зміг стояти осторонь і у 2014 році пішов служити туди, де у нього були знайомі, — у полк (тоді ще) «Азов». У складі «Азову» він боронив кордони Маріуполя від російських військ, брав участь у Широкинській операції.

В армії він спочатку був звичайним солдатом, гранатометником, водієм «Спартана», а потім пішов у кінологічну службу й очолив її. Два роки до великої війни він служив керівником кінологічної служби полку «Азов».

Оксана та Сергій познайомилися в інтернеті. На той момент жінка займалася волонтерством.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій Корнет знаходився в гарнізоні в Юр'ївці Донецької області.

У квітні Оксана запитала у свого чоловіка, чи будуть вони виходити з Маріуполя. Адже вона знала, що деякі групи військових вже полишили місто.

Сергій намагався хоча б раз на день-два виходити на зв’язок з дружиною. Але тоді, коли азовці переходили з Приморського району на завод «Азовсталь», звісток від нього не було 4 доби.

Але труднощі ще чекали попереду. На «Азовсталі» не було безпечного місця ніде, бо завод постійно бомбили. Оксана розповідає, що побачила світлини в інтернеті, що у хлопців там немає чого їсти, і теж їсти перестала:

Чоловік Оксани був у групі пошуку їжі по заводу, часто знаходився на поверхні, а росіяни сипали фосфорні бомби…

Коли військові виходили з «Азовсталі» в полон, то заповнювали для Червоного Хреста картки, де вказували свої дані І за кілька тижнів Оксані Корнет передзвонили з Національного інформаційного бюро і повідомили: росіяни підтверджують, що Сергій знаходиться в полоні. Але так щастить на усім. Деяких бійців рідні знаходять на відео, які знімають росіяни, але ті не підтверджують, що така людина знаходиться у полоні.

За увесь час, що Сергій знаходився у полоні, він зв’язувався з дружиною два рази: за тиждень, як потрапив туди, і коли був вибух в Оленівці, повідомив, що живий (але зв’язок був украй поганий). І це були дуже короткі розмови.

Жінка пішла у спортзал.

Також почала багато читати і слухати психологів про те, як поводитися з чоловіком, який повернувся з полону. Намагалася переключити увагу від себе на нього.

Разом з дітьми постійно намагалася займатися якимись справами. Дочка вступила в університет, син пішов на бокс, мама приїхала з Маріуполя — їй потрібно було зробити операцію і Оксана допомагала з цим.

Коли Сергія обміняли, він одразу не додзвонився до Оксани, тож зателефонував своїй матері.

Дружини бійців «Азову», коли готуються до обміну, складають для військових рюкзаки з усім необхідним — шкарпетками, спідньою білизною, засобами гігієни, телефоном.

Групу звільнених з полону, у якій був і Сергій Корнет, спочатку привезли у Чернігів, після цього — ще у кілька локацій. Подружжя зустрілося за кілька днів.

Перший раз Оксана з дочкою Веронікою та Сергій зустрілися у реабілітаційному центрі, де він перебував. Зустріч тривала пів години.

Доки Сергій був на реабілітації та у лікарні, подружжя спілкувалося телефоном:

Перший раз додому військовий приїхав за півтора місяця після обміну. Перед Новим 2023 роком Сергію на місяць дали відпустку, тож родина їздила відпочивати, бачилася з друзями та рідними. Зараз він продовжує свою службу у Києві.

На запитання, як справляється з побутом, коли чоловіка немає, Оксана відповідає:

5 травня 2022 року Сергію Корнету присвоїли нагороду — орден «За мужність» ІІІ ступеня, але отримав її у березні 2023 року. Оксана припускає, що чоловіка приставили до нагороди за перехід з Приморського району Маріуполя до «Азовсталі», за те, що він вивів людей, які були у нього у підпорядкуванні.

Оксана Корнет каже, що коли закінчиться війна, вони з чоловіком мріють про великий будинок з власним господарством, а також про відкриття мініготелю з контактним зоопарком, де люди зможуть відпочивати від міста.

Що Оксана радить жінкам, у яких чоловіки в полоні?

• По-перше, вірити, що все буде добре, і не опускати руки.
• По-друге, варто дізнаватися у свого чоловіка, у якій частині він служить, який має позивний, куди направляють, взяти номер командира частини. Якщо військовий зник і не виходить на зв’язок, треба телефонувати командиру частини, у координаційний штаб, Національне інформаційне бюро.
• По-третє, треба збиратися у спілки. У бригади «Азов» є спілки «Жінки зі сталі» і Azovstal Families, де дружини та родичі азовців можуть підтримати одне одного та поспілкуватися з однодумцями. За словами Оксани, близько 700 хлопців і дівчат ще досі знаходяться у полоні.

Читайте також:

• Тетяна Андросова: «Щоб мене зрозуміти, у вас має бути така сама втрата»
• Боялася сказати батькам, що їхній син загинув. 21-річна Владислава з Кременчука втратила коханого на війні
• Дружина військового Марина Липова: «Донька не дала мені опустити руки»
• Вікторія Єпіфанова: «Найскладніше чекати дзвінка, коли його немає…»
• З синами, що залишились без татового плеча: історія Марії Хорольської, яка втратила чоловіка у війні
• Олена Савченко: «Хотіли пожити як люди, а клята війна зробила по-своєму»
• Вікторія Сорокіна: «Найбільше бажання — повернути чоловіка додому»
• «Початок нового життя». Історія дружини загиблого військового Ольги Гори
• «Навчилась жити з тим, що він не зустрічає вдома»: історія дружини загиблого військового Наталі Дишлюк

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю «Кременчуцького Телеграфа» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу