Історія Кременчука: «бунт» французів та американців

 — З квітня 1979 р. на Кременчуцькому нафтопереробному заводі Міннафтохімпрому СРСР за участю фахівців французької фірми «Спейшим» (19 чол.) та американської — «Амоко» (9 чол, Amoco Corporation — американська хімічна та нафтова компанія  —   ред.) будується комплекс з виробництва імідних присадок (закінчення робіт планується в червні 1981 року). Іноземці проживають у селищі Молодіжний (окраїна м.Кременчука) у двох 9-поверхових житлових будинках, разом із французькими фахівцями перебувають 13 членів їхніх сімей, у тому числі 8 дітей.

5 березня ц. р. керівник шефмонтажних робіт Брюйєр (Франція) передав адміністрації заводу листа, в якому висувається низка претензій, що стосуються побутових умов та умов праці іноземців, а також міститься пропозиція обговорити ці питання на нараді, що відкривається 10 березня в м. Кременчуці за участю представників Всесоюзного об'єднання «Техмашимпорт» Мінзовнішторгу СРСР та одного з керівників фірми «Спейшим».

Висловлені у листі претензії стосуються недоліків у постачанні продуктами (відсутність овочів, фруктів, червоного вина, перебої у постачанні яловичиною) та незадовільних умов побуту та праці (перебої у подачі холодної та гарячої води на верхні поверхи житлового будинку, де проживають іноземці, несправність сантехнічного обладнання та вхідних дверів під'їздів цього будинку, відсутність кімнат для прання та інших побутових потреб, нерегулярність показу французьких фільмів, незадовільна організація дозвілля у вихідні дні, відсутність у селищі ресторану, затримки в оформленні дозволів на виїзд за межі Кременчука, недостатня кількість транспорту, що виділяється для перевезення іноземних спеціалістів, невелика кількість перекладачів, відсутність на робочих місцях столів для фахівців та шаф для технічної документації).

Контрактом передбачено надання іноземним спеціалістам безкоштовного житла зі зручностями та меблями, зручного адміністративного приміщення на місці монтажу, а також забезпечення їх автотранспортом для проїзду до місця роботи та назад.

9 березня о 8 годині 30 хв. Брюйєр та його заступник Гез заявили представникам адміністрації, що французькі та американські фахівці не приступлять до роботи, доки не будуть задоволені викладені у листі вимоги, і попросили організувати зустріч з директором заводу. Під час розмови з ними директор заводу запевнив, що протягом тижня всі вимоги іноземців (питання про відкриття у селищі ресторану не обговорювалося) будуть задоволені. Після цього о 10 годині того ж дня всі іноземні фахівці приступили до роботи.

Управлінням КДБ надається допомога адміністрації підприємства у запобіганні можливим небажаним проявам з боку іноземців.

Обкому Компартії України доповіли.

  — Може хтось із цих спеціалістів і жив на Молодіжному, не знаю. Але точно знаю, що кілька сімей жили у центрі міста, у дев’ятиповерхівках, які стоять на місці колишньої швейної фабрики на вул. Перемоги, — коментує кременчужанка. — Це було на той час дуже круте, нове житло. Там точно мешкала одна французька родина з маленькими дітьми. Ми жили по Перемозі поруч із друкарнею. На початку осені чи то 1979, чи то 1980 р. мої батьки заготовляли капусту на зиму. Батько привіз і ми всією сім'єю носили її до підвалу. Моїй молодшій сестрі тоді було 7-8 років. І їй прибігли допомагати дві її подружки, які говорили французькою. Я подумала, що не дочула, але дворова малеча пояснила, що вони француженки і навчалися вони сш № 4, у молодших класах, разом із моєю сестрою. Одну дівчинку точно звали Сесіль. І почувалися вони у школі дуже вільно, балувалися. За витівки у школі їх ніхто не карав, на заздрість іншим школярам. Лише вели з ними роз’яснювальну роботу. За такі пустощі з наших дітей би вже сім шкур зняли.

А ще казали, що частина сімей іноземних фахівців жила у дев’ятиповерхівці навпроти палацу КрАЗу. Але про це я знаю лише з розповідей інших.