«Якщо не буде кому воювати, то росіяни дійдуть до Кременчука», — 19-річна дівчина, яка стала на захист України

У Кременчуці, як і по всій Україні, триває загальна мобілізація. Чоловікам вручають повістки для уточнення облікових даних за місцем роботи, проживання та на вулицях. Проте, є ті, хто пішов на військову службу, щоб захистити свої родини та домівки, не за призовом, а добровільно. І серед них чимало жінок.

Одна з таких захисниць України відповіла на питання кореспондента «Кременчуцького Телеграфа» щодо мотивів цього рішення. На військову службу Катерина Кондрашова пішла добровільно влітку цього року у 19-річному віці. Дівчина родом з Маріуполя, зараз тимчасово проходить службу у роті охорони Кременчуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). А до того перебувала у складі 1-ї окремої танкової бригади.

Її військове звання — солдат, а посада — стрілець-помічник гранатометника.

До військової служби, після закінчення школи, вона працювала баристою в місті Покровськ на Донеччині.

— Коли Ви добровільно пішли на військову службу та що вас спонукало це зробити?

Десь у середині липня. Я давно хотіла бути військовою…

— У якому навчальному центрі проходили військову підготовку, як довго тривало навчання та чи були там якість послаблення для жінок-військовослужбовиць?

У навчальному центрі біля смт Десна. Навчання тривало близько місяця. У нас для жінок ніяких послаблень не було — усі навантаження були однакові. Що для жінок, що для чоловіків.

— У чому саме полягав військовий вишкіл у навчальному центрі?

Я навчалася на стрільця. Копали окопи, бігали крос, проводили заняття по тактиці на полігонах, навчали стріляти.

— Якою зброєю володієте?

Навчалась стріляти з АК-74, АКМ, АК-74У.

— Під час проходження військової служби у 1-й танковій бригаді та в РТЦК — чи були якісь привілеї та послаблення для жінок?

Ні, командири ставились однаково, що до жінок, що до чоловіків, і жодних послаблень нікому не було.

— Чи ходять жінки-військовослужбовиці у добові наряди, чи виїжджають у відрядження, в тому числі у райони ведення бойових дій? Та чи залучаються вони до виконання бойових завдань?

Так, я також ходила у добові наряди та виїжджала до районів виконання бойових завдань у Донецькій області під час служби у 1-й танковій бригаді.

— А чи доводилося вам в Кременчуці у складі патруля вручати повістки чоловікам?

Так. Я чергувала на блок-посту на мосту і там вручала повістки чоловікам.

— Чи не жалкуєте, що під час війни опинилися в армії, адже це величезний ризик для життя та здоров’я?

Ні, не жалкую. Я взагалі хочу найскоріше повернутися до своєї бойової бригади, щоб у її лавах захищати Україну.

— Як Ви ставитеся до тих чоловіків, які під час війни ухиляються від військового обліку та призову на військову службу?

Якщо чоловіки не хочуть, щоб війна прийшла до Кременчука, то вони не повинні ховатися… Чого їм можна побажати навіть не знаю. Виходить, що одні мають захищати Україну, а інші — ні? Це неправильно. По-перше, треба замінити тих, хто вже воює два роки, без відпусток та не маючи змоги побачитися з родиною. А тут чоловіки ховаються та тікають. Треба, мабуть, їм взяти свої яйця у кулак та прийти до військкомату, щоб стати на захист України. Якщо цього не зробити, то війна може прийти до Кременчука. Гадаю, що цього ніхто не хоче. І що вони потім робитимуть? Скажуть, «ой вибачайте — ми боялися»…

— Як до Вашого рішення піти на військову службу поставилися рідні?

Мама була категорично проти. Я їй сказала про це, коли вже підписала контракт. Десь місяць з нею не виходила на зв’язок. Потім мама дзвонить… і я їй кажу, що підписала контракт. Вона спершу накричала на мене, а потім змирилася.

— Чи є у Вас родичі в Росії, або на окупованих територіях, та чи спілкувалися Ви з ними після початку повномасштабної війни?

Родичі там є, але я з ними зв’язок не підтримую, бо вони мають проросійські настрої.

— Дякуємо Вам, Катерино, за вашу мужність, сміливість і патріотизм! Слава Україні!

Героям Слава!