Топ новина, Кременчук, Війна, Відео, Інтерв'ю

«Це вже 162 похорони військового, на які я прийшов з початку повномасштабної», — В'ячеслав Андрощук

29.01.2024, 20:02 Переглядів: 6 277

Колишній військовий не пропускає прощань із загиблими захисниками України

Місцеві журналісти знають В’ячеслава Андрощука в обличчя, адже чоловік кожного разу приходить з квітами у Міський палац культури, де в останню путь місто проводжає полеглих українських воїнів. Сьогодні журналісти «Кременчуцького Телеграфа» поспілкувалися з чоловіком.

Ми щоразу вас бачимо на прощанні, чому ви сюди приходите?

— Я у минулому військовий, тому й ходжу сюди, бо це мій обов’язок. 32 роки я відслужив у ракетних бригадах по усьому «союзу». У Кременчуці теж служив, тут і кинув якір.

Скільки військових, з якими прощаються у Міському палаці культури, ви вже провели в останню путь?

— Я ходжу ще з часів АТО. Але тоді менше було інформації про прощання з хлопцями. Зараз все є в інтернеті. Це вже 162 полеглий військовий від початку повномасштабної війни, якого проводжаю звідси. А є й такі, яких не проводжали з Міського палацу культури.

Україна втрачає «своїх кращих синів», згодні з цим твердженням?

— Так, звісно. Але легко статистику вести. Наприклад, нас десь 30 мільйонів, ділимо на 200 тисяч нашого міста фактичного проживання, і дізнаємося, що у нас в Україні 150 «Кременчуків». Можна легко помножити й дізнатися, що статистика наших втрат не така вже й погана. «Русні» гине у 5-7 разів більше.

Вам доводилося бачити війну на власні очі, бувши у лавах тодішньої армії?

— Так, я був у Афганістані, споряджав свої дивізіони, вчив їх. Першим, кого після Афганістану я ховав, це був майор з Білої Церкви. Йому голову відрубали афганці, це були дикуни. Росіяни теж себе так поводять. Це теж дикуни.

У вас, певно, лишилося багато знайомих після служби, які нині проживають у Росії. Чи спілкуєтеся з кимось з них?

— Ні, ні з ким не спілкуюся. Є брат дружини, він стоїть за Путіна. Він інколи телефонує, розповідає, що все брехня, що ми тут розповідаємо.

Чи вірите ви у Перемогу України, чого для неї не вистачає?

— Так, вірю. Нам для перемоги не вистачає тільки зброї. У Афганську кампанію переміг «Стінгер». Це те, що збиває літак. У 1986 році був перелом. Зараз потрібна якась рішуча зброя, тому що росіян багато.

Нагадаємо, днями троє українських військових розповіли про життя після поранення, відновлення та бачення майбутнього України в рамках спільного проєкту кількох українських медіакомпаній.

Автор: Роксолана Жукова Фото: Кирило Воронцов Відео: Кирило Воронцов

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.