#людина з кременю «Лікарі відмовилися приймати, бо не бачили шансу на спасіння», — кавалер ордену «За мужність» Тарас В’юн про поранення та повернення до життя

Війна триває. Щодня на фронті бійці отримують важкі поранення. Що вони переживають? Як справляються та в чому знаходять сили для подальшого життя?

Своєю історією з нами поділився кременчужанин, колишній командир окремого взводу снайперів, кавалер ордену «За мужність» Тарас В’юн.

Чоловік був важко поранений, й тільки, маючи жагу до життя, вирвався з чіпких лап смерті.

Наше знайомство з Тарасом почалося нестандартно. Ми домовилися про інтерв’ю, але чоловік перестав виходити на зв’язок. Лише через кілька днів сам перетелефонував й повідомив, що потрапив до реанімації — після поранення здоров’я постійно підводить й часто змінює намічені плани. Осколки, які й досі залишаються в тілі, викликають внутрішню кровотечу, й лишають будь-яких сил. Так було й цього разу…

Як тільки Тарасу стало краще, ми зустрілися в затишному залі кафе Belfast. Те, що розповів про себе цей молодик, важко усвідомити.

Ззовні — звичайний хлопець, симпатичний, харизматичний, приємний в спілкуванні. Всередині — скалічений російськими мінами чоловік. Характером — справжній Титан. Людина із кремня.

Патріот з дитинства

Тарасу 37 років. Він народився й виріс в Кременчуці. У 2005 році закінчив Кременчуцький педагогічний коледж імені А. С. Макаренка.

Завдяки батьку, який все життя працював у радянській міліції та, попри заборону розмовляв виключно українською мовою, Тарас виріс патріотом України.

Хлопцем він мріяв про військову форму, тому після армії вступив до навчального закладу МНС у Харкові на заочне відділення й до 2010 року працював у 12-тій державній пожежній частині рятувальником.

Коли у 2014 році почалися заворушення, Тарас пішов до військкомату з проханням записати його в резерв. На службу потрапив у тому ж році.

Чоловік з болем згадує, в якому стані на той час була українська армія:

У 2014 році Тарас з побратимами знаходилися в Дебальцево. Його рота снайперів виконувала специфічні завдання. Військові неодноразово заходили в місто, щоб невеликими групами вивести особливий склад підрозділів, які потрапили в Дебальцевський котел.

Про початок вторгнення

Чоловік згадує, що в середині лютого 2022 року вони щойно повернулися з чергового завдання, попереду був тиждень відпочинку. Але вже 17 лютого прийшов наказ бригадного генерала Збройних сил України Миха́йла Драпа́того, у повному складі явитися під Новоайдар.

На межі життя й смерті

Після було Гуляй-поле, Попасна, херсонський напрямок. Там було перше кульове поранення в ногу, після якого військовий швидко відновився й вже за два тижні повернувся до виконання задач.

Через деякий час, виконуючи бойове завдання, командир розвідроти Тарас В’юн потрапив під мінометний обстріл.

Перша міна, яка розірвалася поруч, пошкодила бронежилет, друга — самого військового. В нього було кілька кровотеч, критичне поранення черевної порожнини.

Першу допомогу військовий надав собі сам.

Перша лікарня у місті Зеленодільськ Дніпропетровській області. Лікарі глянули на пораненого й відмовилися приймати його, бо не бачили жодного шансу на спасіння.

Втрата крові була понад 80%.

Однак боєць, що був поруч, погодився на пряме переливання крові — у нього була така ж сама рідкісна, третя мінус, як у Тараса.

Друга лікарня в Апостолово — там стабілізували до стану, щоб організм витримав дорогу до Кривого рогу.

Третя лікарня в Кривому розі, операція, яка тривала 13 годин, видалення осколків, зупинка внутрішньої кровотечі.

Після стабілізації стану, Тараса авіабортом перевезли до Києва в Національний науковий Центр хірургії та трансплантології ім.Шалімова. Там йому видалили частину внутрішніх органів. Далі було 2,5 місяці у відділенні інтенсивної терапії, схуднення до 45 кілограмів. Але він викарабкався.

Тарас каже, що сил боротися за життя йому надавала родина: дружина, діти, мати, сестра. Всі вони підтримували. Іноді лікар давав телефон та дозволяв сказати кілька слів рідним.

Через півтора місяця Тарас вперше побачив сім’ю.

Про нагороди

Указом Президента України в червні 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Тараса В’юна нагородили орденом «За мужність» І ступеня — він став повним кавалером ордену.

Також він має:

• нагрудний знак «Учасник АТО»,
• нагрудний знак Командувача ОС «Козацький хрест» ІІІ ступеня;
• відзнаку Командуючого ОК «Схід»;
• відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• «За зразкову службу» від Міністра Оборони України;
• пам’ятний знак «За воїнську доблесть» від Міністра Оборони України;
• почесний нагрудний знак Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня;
• медаль «За оборону рідної держави»;
• відзнаку «За службу державі» (ЗСУ);
• почесний нагрудний знак «Снайпер ЗСУ»;
• нагрудний знак «Воєнна розвідка України».

Військовий не любить говорити про нагороди. Він підкреслює, що всі вони не тільки його, а й всіх побратимів, його рідних — усіх, хто весь цей час був поруч.

А ось тим, що під час його командування підрозділом не було жодного пораненого та загиблого, дуже пишається.

Про сьогодення

Зараз Тарас В’юн займається оформленням документів. Він ще не повністю пройшов МСЕК, ще не отримав інвалідність, статус пенсіонера, тому й планів не будує.

Поки поправляє здоров’я та розв'язує бюрократичні питання, встигає допомагати хлопцям, які зараз на передовій.

Він підкреслює, що нам всім, кожному українцю потрібно працювати на Перемогу, допомагати, донатити, робити свій внесок.

Завершуючи нашу розмову, Тарас В’юн сказав, що дуже хоче Україні мирного неба. Хоче, щоб діти до школи ходили, щоб батьки відпускали їх гуляти в парк й не думали про те, що може прилетіти ракета…

— Ми обов’язково переможемо! Треба вірити й допомагати!

Реквізити для збору коштів на ЗСУ

• 4149439024761490 — ПриватБанк
  
• Банка
• PayPal — Lisenok1987@icloud.com
• Wise — Lisenok1987@icloud.com