«Життя не закінчується у лікарні», — кременчужанка Тетяна Ященко про дитячу онкологію, благодійний фонд та народження хлопчика

15.02.2024, 20:02 Переглядів: 4 792

 

До Міжнародного дня онкохворої дитини, який щорічно припадає на 15 лютого, «Кременчуцький ТелеграфЪ» поспілкувався з жінкою, родина якої боролася з онкологією донечки. Маленька Наталя Ященко кілька років провела у лікарняних палатах України та Європи, пережила інсульт, пересадку кісткового мозку від донора. Втім, дівчинка у віці 5 років «стала янголом». Як не опускати руки дізнавшись про страшний діагноз своєї дитини, та як пережити втрату після довгого шляху боротьби читайте у матеріалі

Завжди усміхнена, дівчинка, яка любить танці та спів. Такою свою Наталю пам’ятає Тетяна Ященко. Жінка згадує, що навіть не підозрювала, що на її родину чекають такі випробування.

 

— Я пам’ятаю ці симптоми у доньки, коли вона перестала їсти — зовсім зник апетит, вона була бліда. Ми не звертали на це уваги. Я зрозуміла, що щось не так, коли вона просто сама почала лягати відпочивати вдень, почала жалітися, що болять ніжки. Я помітила, що з’явилися цяточки червоні на шиї, — розповідає Тетяна.

Жінка згадує, що з першого візиту до лікарів почалася їх запекла боротьба з недугою. Шукати сили довелося, мобілізуючи їх залишки. Адже трохи раніше Тетяні вже доводилося збирати волю у кулак для іншої боротьби.

— Перед тим, як я втратила Наталю, у мене на війні загинув брат — Олексій Древаль. Він отримав смертельне поранення під час виходу з Іловайського котла. Я його шукала, навіть не знаючи, де беруться сили. Я його знайшла. Коли таке сталося з Наталею, сили десь зникли. Мене почали підтримувати друзі. Вони просто телефонували зі словами: «Зберися, адже нікому крім тебе твоя дитина непотрібна», — розповідає жінка.

Коли твоя родина зустрічається з онкологією, важливо не закриватися у собі, говорить Тетяна. Маленька Наталя Ященко боролася з раком крові (лімфобластним лейкозом), з нею боролася родина, волонтери, пересічні містяни. Коштовне лікування сім'я проводила як в Україні, так і за кордоном. Тетяна згадує, її дівчинку у клініках пам’ятають і досі.

 

— У нас Наташа була такою сильною та позитивною дівчинкою, від неї йшла колосальна енергія. Цієї сили вистачало не тільки на нас, а й на сторонніх людей. В Литві її досі згадують. Вона усіх лікарів називала «дівчатка», від цього медичний персонал просто «танув». Вона навчила оточуючих сміятися, радіти життю за будь-яких обставин, — констатує Тетяна.

Маленькій Наталі не допомогла пересадка кісткового мозку, агресивний лейкоз забрав життя у п’ятирічної життєлюбної дівчинки. Сьогодні пані Тетяна говорить, «життя не закінчується у лікарні», про це варто пам’ятати як мамі, так і татові онкохворої дитини.

 

— Мамі не варто забувати, що вона — жінка. Тату не треба забувати, що мамі дуже важко поряд із хворою дитиною у замкнутому просторі. Інколи, жінку потрібно обійняти, поцілувати та дати виплакатися. Треба пам’ятати, що підтримка потрібна і чоловіку. Говорити про все потрібно в родині, підтримувати одне одного та не закриватися від світу. Самотужки подолати тяжкі обставини дуже складно, — розповідає жінка.

Втративши свого «усміхненого янгола» Тетяна почала опікуватися благодійним фондом під назвою «Намалюй щастя», жінка говорить, так було простіше пережити втрату. Спочатку кошти, які залишилися після лікування донечки, Тетяна передала на потреби онкохворих дітей, які лікувалися у Полтавському дитячому відділенні онкогематології.

— Спочатку наш фонд зібрав кошти, ми закупили меблі на кухню, холодильник, придбали витяжку, стійки для інфузій. Згодом, з іншими мамами «янголів», ми замахнулися на ремонт маніпуляційної кімнати. Зробили чимало: від заміни кахлю, сантехніки, електрики, до меблів. Також зробили ремонт в ігровій кімнаті та ремонт п’яти палат, — говорить Тетяна.

Коштом фонду вдалося придбати біохімічний аналізатор для Полтавського дитячого відділення онкогематології. Разом із однодумцями фонд організовував свята для дітей, які перебувають у ремісії, розповідає жінка. До зборів фонд активно залучає іноземців.

— Щоб залучити людей за кордоном, я просто кажу все, як є. Розповідаю, через що пройшла сама. Головна проблема у тому, що людям соромно говорити про потреби, говорити про своє горе, про біль. Але я про це говорю, стукаю в усі двері, — констатує жінка.

Зараз допомога фонду більш розгалужена, розповідає Тетяна Ященко. Намагаються зосередитися на тих, хто цього потребує. Опікується фонд у Кременчуці родинами переселенців, які мають діток з ДЦП, неврологічними захворюваннями. А також кількома прифронтовими лікарнями.

— Придбали інвалідний візочок хлопчику з Харкова, придбали палиці чотириточкові для дитини теж з Харкова. Купуємо памперси для дітей, яким вони потрібні на постійній основі, ліки для сімей, які не можуть їх придбати. Зараз ми допомагаємо прифронтовим лікарням. Зокрема це лікарня Слов’янська, Краматорська — ці лікарні нам звітують про нашу допомогу, — розповідає Тетяна.

Створила фонд, бо добре розуміє виклики дитячої онкології, розповідає жінка. Нині свою родину називає багатодітною. Адже крім старшого сина, ангела-Наталі у сім'ї Ященків з’явився найменший бешкетник.

 

— У мене троє дітей. Мені нещодавно сказали, що я не відпустила Наталю. Для мене відпустити — це не ходити та не ридати, що вже великий подвиг. Вона ж завжди житиме у моєму серці, у моїй пам’яті. Наш Сашко був запланованим. Нам не вистачало обіймів. Зараз наша дитина показує приклад, як любити це життя. Він нам говорить: «Я вас люблю», і відповідати потрібно миттєво, бо він запитає, чому ми мовчимо, — говорить жінка.

До свого молодшого сина, розповідає, ще більш пильна, адже пережите лишається у пам’яті назавжди.

— Нещодавно син перестав їсти, то ми злякалися. На щастя, все добре, але ми зробили УЗД, здали загальний аналіз крові, щоб подивитися, які показники лейкоцитів, тромбоцитів, еритроцитів. Бо якщо занижені тромбоцити, гемоглобін, високі лейкоцити — це не добре. Але, як говорили мені лікарі, потрібно дивитися за дитиною та відчувати її. Якщо бачите, що щось змінюється у поведінці дитини, вона стає слабка, не хоче їсти, словом, поводиться нетипово — треба йти до лікаря, — констатує Тетяна Ященко.

Усвідомити втрату та почати жити це життя з новими обставинами жінці допомогла родина, друзі та психолог. Закордоном психологічна допомога, це звична практика як для онкохворих пацієнтів, так і для їх родин, зазначає Тетяна.

«Кременчуцький ТелеграфЪ» готує матеріал про єдине у Полтавській області дитяче відділення онкогематології, тож про те, як лікують дітей регіону у спеціалізованому центрі та на які показники здоров'я малечі варто звертати увагу в першу чергу читайте у матеріалі згодом.

Реквізити для допомоги фонду «Намалюй щастя»:

4246 0010 0099 3240 (номер картки, закріпленої за рахунком благодійного фонду)

Звіти про допомогу благодійного фонду можна знайти на офіційній сторінці Тетяни Ященко у Фейсбук.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 32 від 8 серпня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх