10 років з кривавих подій Революції Гідності: пам'яті Героя України з Кременчука Ігоря Сердюка

18.02.2024, 10:04 Переглядів: 6 163

 

Вічна пам'ять борцю за незалежність України

Сьогодні 10-та річниця з дня загибелі Героя України Ігоря Сердюка, якого вбили під час Революції Гідності 18 лютого 2014 року.

Свист куль, нестерпний запах крові та перші масові вбивства на Майдані. Вдень 18 лютого під час протистояння у Кріпосному провулку в урядовому кварталі вбили трьох учасників Революції Гідності. Серед полеглих Героїв був 44-річний Ігор Сердюк з Кременчука. Яскрава, непересічна особистість. Того дня Ігор стояв у 15 метрах від їжака, який зробила самооборона. Він впав після пострілу снайпера. Ігор не був у протигазі, військовій одежі, він лише тримав прапор.

Саме в цей день у 2014 році почалися найтрагічніші події Революції Гідності, коли в центрі Києва загинуло кілька десятків протестувальників. 

За даними прокуратури, загалом під час Революції постраждало 2,5 тисячі людей, із них 104 особи загинули.

До вашої уваги – біографічні сторінки з життя Ігоря Сердюка, які зібрали працівники Кременчуцького краєзнавчого музею.

Життя Ігоря Миколайовича Сердюка було яскравим і насиченим подіями. Він народився 3 листопада 1969 р. у Кременчуці та виховувався у патріотичній українській родині. У 1982 році Ігор Сердюк ледь не загинув біля Зеленого острова. Ціною власного життя його врятував друг – Сашко Яковлєв, з яким вони навчалися в школі №15.

– Вони разом стрибали з дебаркадера, а в цей час дали воду з ГЕС. Була сильна течія. А Ігор погано плавав і його понесло течією. Сашко, на відміну від Ігоря, добре плавав і дотягнув його до дебаркадера. Далі знесиленого Сашка понесло вниз течією… - розповідає тренер Микола Гальченко.

Після закінчення 8 класу СШ №18 у 1986 році закінчив з відзнакою СПТУ №26 за спеціальністю «Електрик з ремонту електрообладнання». З 1988 по 1990 р. - служба в армії в Німецькій Демократичній Республіці у військах зв’язку. Після демобілізації працював на різних підприємствах. Ігор був досить розвинутою людиною. Він поміняв чимало робочих місць, хоч ніколи не сидів без діла. Допомагав одному другу із монтажем меблів на продаж, іншому товаришу – виготовляти вироби з кераміки. Працював звукорежисером на «Відкритому радіо». Пробував себе у різних сферах.

У Героя залишились донька Олександра, дружина Ірина, батьки. Вдову Ігоря у 2019 році забрала невиліковна хвороба. Вони були однокласниками, понад 20 років прожили у шлюбі. Іра приїжджала до чоловіка на Майдан, разом вони зустріли там новий 2014 рік…

Бунтар-революціонер, успішний спортсмен, люблячий батько та син, вірний чоловік, хороший товариш, він мав загострене відчуття справедливості, був прямолінійним, співчутливим, сумлінним і відповідальним, щирим і відкритим, готовим завжди прийти на допомогу.

Серед головних захоплень Ігоря – музика. Вона мала велике значення та вплив у його житті. З молодості це був радянський і пострадянський музичний андеграунд, звичайно, рок як музика свободи і символ спротиву системі: «Кіно», «Ноль», «Выход», «Чорний обеліск», «Ва-банк», «Жаба в дирижаблі», «К.О.Т», Олександр Башлачев, Майк Науменко і «Зоопарк», «Бригада С». Та музика, яка була однією із важливих складових, що сприяла розвалу Радянського Союзу.

Після фестивалю «Червона рута» 1989 року Ігор почав слухати українських виконавців – «Сестричку Віку», «Братів Гадюкіних», далі пішли ВВ та інші. Андрій Тирса згадує:

– Наприкінці 90-х у нас з’явився запис пісень музиканта з Луганщини Вєні Д’ркіна (Олександр Літвінов), який у 1999 році помер від раку. Пам’ятаю, як колись вже в десятих двохтисячних Ігор якось сказав: «Така людина померла! Краще б я…»

В юності захоплювався авіамоделюванням, любив мотоцикли. А вже дорослим захопився підводним полюванням. Разом із товаришами Ігор навіть займав призові місця на всеукраїнських змаганнях, брав участь у міжнародних.

З початку 1990-х років Ігор був учасником патріотичних мітингів у Кременчуці, активно включився у боротьбу за відродження українського прапора. Після одного із таких заходів вирізав із бронзи невеличкого тризуба і з того часу носив його з собою. Підтримував Помаранчеву Революцію.

До Києва Ігор Сердюк поїхав одразу після розгону студентів 30 листопада 2013 року. Як затятий мандрівник завжди мав напоготові зібраний рюкзак і каримат. Його рішення бути на Майдані підтримувала донька Олександра, на той час студентка. Ігор привозив з Києва різну патріотичну символіку, і дочка прикрашала нею одяг, сумку, роздавала в університеті.

Перебуваючи на майдані, Ігор, за спогадами дружини, змінився. Став більш врівноваженим, спокійним. До нього з великою повагою ставилися побратими, дослухалися до його слів і думки. Він був своєрідним ідеологічним керівником, вихователем у своїй сотні. До Ігоря відправляли молодих хлопців для набуття досвіду. Він ними опікувався.

На Майдані Ігор Сердюк будував і охороняв барикади, переважно чергуючи ночами. Іноді разом із побратимами по сотні охороняв майданівців під час виходів на різні акції. Виконував функції прапороносця. Він завжди носив на голові шапку-мазепинку з тризубом і червону хустку-арафатку на шиї.

Коли почалася гаряча фаза протистояння на вулиці Грушевського, то Ігор не бігав із «коктейлями Молотова» чи шинами на передовій лінії. Був більш поміркованим, навіть намагався стримувати найбільш «гарячі голови», аби не лізли у самий епіцентр. Він не був занадто радикальним, хоча, без сумніву, готовий воювати за Україну.

Вдень 18 лютого 2014 року близько 13.00 під час протистояння у Кріпосному провулку в урядовому кварталі в центрі Києва вбили трьох учасників Революції Гідності. Серед загиблих був 44-річний Ігор Сердюк.

Того дня зранку тисячі людей рушили мирним маршем до Верховної Ради, але дорогу їм перекрили. Ігор ішов з прапором.

– Ми з хлопцями, захищаючись, прикривалися щитами, — розповідає учасник Майдану Андрій Бабка. – Хлопці нам почали кричати, що «Беркут» пішов у наступ, й ми побігли на підкріплення. Ігор стояв біля мене. Вони нас спочатку закидали газовими гранатами. Мені граната прямо під ноги потрапила, я тоді був у шоломі й порошковий газ почав виїдати очі. Коли я зняв шолом – Ігор вже лежав. Там був настільки великий шум навколо, але я чув, як з нього текла кров фонтаном. Куля потрапила у перенісся… «Беркут» почав нас відтісняти, а Ігоря забрала «швидка».

За словами свідків, а також рідних і друзів, на голові Ігоря був лише невеличкий вхідний отвір на переніссі (діаметром до 5 мм) і вихідний з лівого боку приблизно вдвічі більший. Що скоріше вказує на використання нарізної вогнепальної зброї.

За офіційними даними Генеральної прокуратури України, Ігор Сердюк був убитий свинцевою картеччю із рушниці «Форт-500». Використання таких набоїв під час мирних протестів заборонене українським законодавством.

Після смерті дружина Ірина передала його батькам значок, який він носив у кишені і за життя нікому не показував. На ньому був надпис: «Воля або смерть!» Тепер цей значок можна побачити на виставці в музеї.

Молодший брат Ігоря Володимир, вчитель історії однієї з кременчуцьких шкіл, розповідає:

– Коли буваю в Києві, завжди приходжу на місце його загибелі. Там лежить шина, а в ній серед квітів стоїть портрет Ігоря. У Маріїнському парку столиці встановлено пам’ятник йому та чотирьом іншим Героям Небесної Сотні. Іменем Ігоря назвали одну з центральних вулиць Кременчука (колишню Жовтневу), у пам’ять про нього встановили меморіальні дошки. Хоч, думаю, Ігор навряд чи був би в захваті від усього цього. Принаймні він точно знайшов би, як пожартувати із цього приводу. У нього було прекрасне почуття гумору.

Прощання з Ігорем Сердюком відбулося 21 лютого 2014 року на Свіштовському кладовищі, куди прийшли сотні кременчужан.
У цей день вийшов указ Президента України: за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Ігорю Сердюку присвоїли звання «Герой України» з нагородженням орденом «Золота Зірка» (посмертно). До першої річниці Революції Гідності Ігор Сердюк посмертно був нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» Української православної церкви Київського Патріархату.

3 листопада 2014 р. на будинку, де жив Ігор Сердюк (вул. Першотравнева, зараз Університетська, 3), та на будівлі школи №18, яку він закінчив, встановлені меморіальні дошки.

23 червня 2015 року у сквері ім. Олега Бабаєва встановлений пам’ятний знак «Героям Небесної сотні», де серед інших вміщений і портрет І.М. Сердюка.

20 лютого 2020 року у Кременчуці під час меморіальних заходів, присвячених Дню пам'яті Героїв Небесної Сотні, на розі вулиць Ігоря Сердюка і Небесної Сотні був відкритий меморіальний барельєф Ігорю Сердюку.

А від 12 липня 2018 року засновано стипендію імені Героя Небесної Сотні – Героя України – Ігоря Сердюка для учнів, студентів і молодих учених Полтавщини.

Вічна пам'ять Герою Небесної Сотні Ігорю Сердюку! Пам’ятаємо і шануємо!

Ближче познайомитися з цією неординарною особистістю, яка навіки увійшла в історію України, ви зможете на виставці «За Вкраїну всі стають у рівний стрій», яка триває в краєзнавчому музеї.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.


Свіжий випуск (№ 50 від 12 грудня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх