Сексуального або фізичного насильства зазнавали понад 25% українських жінок, які перебувають за кордоном. Таких висновків дійшли дослідники з Українського жіночого конгресу. 64-річна Олена потрапила до їх числа. Жінка рік прожила у суцільному кошмарі, не знаючи ані мови, ані законів країни, до якої переїхала під час війни.
На початку повномасштабної війни Олена опинилась в епіцентрі подій, бо на той час мешкала неподалік від Гостомелю. Після 2 тижнів бомбардувань евакуювалась за кордон та випадково потрапила з донькою до Барселони. Жінок оселили у житлі від Червоного Хреста.
Та незабаром до її життя через соцмережі «постукав» Пабло:
— Мені у Фейсбук написав 72-річний іспанець. Мовляв, побачив мої фотографії, я йому сподобалась. До того ж йому було до душі, що я вдова, адже він також вдівець, живе сам, діти вже дорослі. Запропонував познайомитися.
Пабло жив неподалік від Барселони: десь годину на авто.
— Ми почали спілкуватися у соцмережах через перекладач, бо я тоді ще не розуміла іспанську. За кілька тижнів він вирішив приїхати до Барселони, аби познайомитися зі мною. На зустріч взяв свого онука, який допомагав нам з перекладом через інтернет.
Посиділи разом в кафе — він здався Олені пристойною людиною.
— Мені сподобалося, що чоловік доволі скромний, без понтів, дбайливий, культурний, ввічливий. Він запитав, що я думаю щодо наших стосунків. Я ще нічого не думала, бо потрібно спілкуватися, пізнати людину. За тиждень він знову приїхав. Поспілкувалися, я чесно розповіла, скільки у мене хвороб. Це його не збентежило: він запропонував жити разом та піклуватися одне про одного. Згодом він приїхав познайомитися з моєю донькою. Їй він також сподобався, каже, «нормальний мужик».
«Прописав мене у своїй квартирі та оформив опіку»
— Пабло запропонував погостювати у нього кілька днів. На той час я мешкала під патронатом Червоного Хреста, але якщо ти не ночуєш у наданому житлі, тебе можуть виключити з програми. Я запитала у працівників дозволу, чи можна мені поїхати. І чи зможу я в перспективі, якщо спробую жити з цим чоловіком, і щось піде не так, повернутися до Червоного Хреста. Мені відповіли, що я зможу повернутися. Головне, аби вони знали, де я та я приїжджала до них за потреби.
Працівники Червоного Хреста також зустрілись з Пабло, поспілкуватись.
— Ми спробували з ним жити разом. Він був дуже ввічливий, уважний та щедрий. Їж, що хочеш, купуй, що хочеш. Але я людина скоромна, ніколи нічого не прошу та свого не нав’язую.
За словами Олени, Пабло познайомив її з усією його родиною, сусідами, водив жінку по салонах краси, «аби я у нього була гарна». Усюди демонстрував, як він про неї дбає, «немов про принцесу».
— Прописав мене у своїй квартирі: пішов до місцевої соцслужби та оформив наді мною щось, на кшталт опіки. Я не знала законів, не розуміла мову, тож не здогадалась, чим це може для мене обернутися.
«Почалися скандали через те, що я просилася на роботу»
— Я мріяла знайти на роботу: бо це мій стаж та можливість оформити пенсію. Він категорично відмовив: нікуди ти не підеш. В нас почалися скандали через те, що я просилася на роботу. В нього з активностей — лише секс, їжа та телевізор. Більш планів на життя не має. А я так не можу, мені потрібно щось робити у цьому житті.
Він не хотів, аби жінка вчила мову.
— Казав: «Навіщо тобі це? Ти знаєш, як сказати дай, подай, принеси, віднеси. Все, з тебе досить». Але я хочу спілкуватися з людьми, бути в соціумі. Я хочу вчитися!
Врешті решт, чоловік пішов на поступки: возив на курси іспанської мови двічі на тиждень. Олена займалася сама в інтернеті, але йому це не подобалось, через це теж виникали сварки.
— Згодом він сильно захворів. Я просиділа з ним у лікарні 20 днів, прямо з ложечки його годувала, поставила на ноги. Він був такий вдячний, казав, що я просто свята, та що хоче зі мною одружитися. Але зробити цього не може, бо як удівець за їхніми законами отримує 500 євро щомісячно та не хоче втрачати ці гроші. Проте сказав, що усім об’явить, що ми — чоловік і жінка, але ми будемо без розпису.
Чоловік придбав Олені каблучку, яку вона носила.
— Всі думали, що ми одружені. Мені немає різниці до офіційного шлюбу: головне — аби була злагода в домі.
«Він — на першому місці, а я — ніщо»
— Але у нас почалися щоденні сварки. Сьогодні скандал, а завтра він переді мною на колінах, благає пробачити. Під час сварок очі у нього ставали скажені, піна з роту — мені було лячно. Далі стало ще гірше. Він прямо сказав, що пів року жили за моїми правилами, бо я робила все, що хотіла. А він себе стримував. А тепер будемо жити за його правилами. Він — на першому місці, а я — ніщо.
Правилом № 1, за словами жінки, було: ані слова про Україну, бо йому набридло чути про те, що там в Україні. Не треба думати про свою родину, доньку — лише про нього.
— Взагалі заборонив, аби моя донька до мене приїжджала, бо ще його об'їсть, а він мене і так годує. Забороняв навіть спілкуватися телефоном з донькою, мов, багато балакаю. Він не розуміє, про що ми там говоримо українською. Але ж я не знаю іспанської! У відповідь: «Значить, мовчи».
Не дозволяв жінці нікуди виходити: свіже повітря — на балконі. Спорт — вдома на біговій доріжці.
— Але мені потрібно ходити, бо я маю проблеми з кровообігом. Йому все одно. Виходити в магазин лише з ним. Гуляти лише на два метри від нього. Тотальний контроль, психологічний тиск, приниження.
Він навіть повіз мене на відпочинок, щоб показати на людях, як добре він до мене ставиться. Кого не зустріне, розповідає, що «везу мою королеву на курорт». А там стільки крові попив…
«Мені було нікуди подітися. У цьому жахітті я жила рік»
— Через постійні стреси шалено скакав тиск, почав падати зір, розвинулась катаракта. Я хотіла піти від нього та повернутися до Червоного Хреста. Але він мені відразу сказав, що там мене вже не приймуть, бо я під його патронатом.
Чоловік навіть сходив з Оленою до Червоного Хреста.
— Виставив мене істеричкою, яка хоче піти від турботливого чоловіка, що возить її на курорти. З’ясувалося, що коли він мене прописав та взяв під опіку, я автоматично вилетіла з програми Червоного Хреста і не можу туди повернутися. Я ж цього не знала, бо не розуміла мови та силу підписаних паперів!
Жінка довго ходила до різних соціальних, муніципальних установ.
— Це дуже важко, бо всі говорять лише іспанською, а я мову знала погано. Складно пояснити, що насправді відбувається, перекладачів немає. Ніхто нічим не допоміг. Усі кажуть: «Це ваша сімейна справа» або «йдіть у поліцію». А я боюсь йти в поліцію! Мені було нікуди подітися. У цьому жахітті я жила рік. Я не знала людей, тому що він не дозволяв мені ні з ким комунікувати. Я була ізольована. Шукала роботу з проживанням, але не знайшла.
Тоді чоловік почав Олену виганяти
— Казав: «Не хочеш зі мною жити за моїми правилами, геть звідси, я знайду собі іншу жінку». Але куди я піду? На вулицю? Мене не приймають назад, соцустанови нічим не можуть допомогти. Я попрохала його дітей про допомогу: у нас з ними були добрі стосунки. Вони все знали про батька.
Але його діти нічим не зарадили, лише порадили йти до своєї доньки.
— Проте у неї немає житла, вона як і я — українська біженка, що мешкає в іншому місті у притулку від Червоного Хреста, а мене туди не беруть. Я їй навіть не розповідала всього, що коїться, аби вона не наробила дурниць, намагаючись мене захистити.
«Його одразу заарештували»
— Я ще раз звернулась до Червоного Хреста. Вони пообіцяли моє прохання передати до Мадриду на розгляд, що триватиме з місяць. Відповідь, до речі, так і не прийшла. Коли я поверталась назад, мені стало зле: високий тиск, трусить, рука та нога оніміли. Я пішла до лікарні. Мені дали ліки та сказали піти додому, відпочити. Приходжу, а він мене не пускає до квартири: де була, туди і йди. Штовхає на сходах. Я ледь встигла вчепитися за поручні, щоб не впасти.
Для Олени це стало останньою краплею — вона зважилась піти в поліцію. А він — «хвостом» за нею.
— Заходжу до відділку, хочу пояснити ситуацію, а він з ними швидко на іспанській балакає: «Не слухайте її, у нас все нормально». Поліцейські побачили у мене на пальці кільце та спочатку не хотіли мене слухати: мов, то сімейна справа.
У відділку жінку спитали, чи хоче вона «анонсувати» на чоловіка, але вона не знала такого слова. Думала, що мають на увазі, посадити.
— Кажу, ні, допоможіть мені повернутися до «Червоного хреста». Допоможіть мені об'єднатися з моєю родиною! А мені треба було сказати: «Я хочу анонсувати на нього» — це значить заявити. Але я не знала того слова. І ось тут мені допоміг один поліцейський. Він побачив, як мені погано. Велів моєму кривднику вийти.
Олена поспілкувалася з поліцейським за допомогою перекладача у смартфоні. Коли той зрозумів, у чому справа, дав команду негайно затримати Пабло. Його одразу закрили у відділку.
— Поліцейський сказав мені повернутися до тієї хати, відпочити, та збирати свої речі. Пабло затриманий, а завтра буде «швидкий суд». Коли я прийшла до квартири, там були його діти: він їм зателефонував, і вони влаштували мені скандал, гримали, що я хочу їх обікрасти, забрати хату, намагались виставити за двері.
Наступного дня Олену зв’язали з перекладачем телефоном, аби можна було все пояснити.
— Але це був «зіпсований телефон» — потім я зрозуміла, що не все на паперах виклали так, як я сказала. Наприклад, я не підписала папір про те, що я проти того, аби він до мене наближався, телефонував тощо. Я думала, що я його підписала, а виявилось, що мені дали інший. Тому Пабло і досі телефонує мені та моїй доньці з «лівих» номерів, хоча вже мешкає з іншою жінкою.
На суді жінку запитали, чи хоче вона залишитися у квартирі, при умові, що він не зможе до неї наближатися. Тобто, вона могла жити у нього в окремій кімнаті та всім користуватися.
— Бо за їхніми правилами, він не має права мене виставити на вулицю, доки я не знайду собі житло. Я відповіла, що ні. Я хотіла піти від нього, хотіла спокою.
«Мене забрали в притулок для жінок, що потерпають від насилля»
Притулок для жінок, що потерпають від насилля — це таємна квартира. Ніхто не має знати, де вона знаходиться, бо були випадки, коли чоловіки намагалися знайти жінок та фізично розправитися.
— Там я просто ожила. Дуже добре ставлення, чудові умови. В нас є холодильник, кухня, дві ванни та три кімнати, по дві жінки в кімнаті. Щотижня завозять їжу. До моря можна дійти пішки. До 22.00 ми маємо повернутись до квартири. Я мешкаю тут вже пів року. Також мені призначили соціальні виплати, це близько 400 євро.
Проте, скільки жінка зможе там ще залишатися, я не знаю. Зазвичай, тримають лише до суду. Що зі мною робити далі, поки не вирішили.
— Зі мною працюють психіатри, психологи, проходжу медичне обслідування. Перевіряють, чи я не брешу, чи не вигадала цю історію — дуже серйозний підхід. Попереду буде суд, але коли, я ще не знаю. Мій безкоштовний адвокат нічого не радить, жодного разу з ним не спілкувалися.
За словами Олени, Пабло спеціально шукав жінок, які не можуть дати йому відсіч. До Олени з ним жила колумбійка, яка втекла за 7 місяців.
— Це іспанки тут, як королеви, бо вони в курсі, що закон їх захищає, і підуть до поліції, якщо їх хтось хоч пальцем зачепить. А цей чоловік шукав жінок з інших країн, які беззахисні, не мають куди піти та не знають своїх прав.
Попри всю допомогу, яку Олена вже отримала, ця історія для неї ще не закінчилася.
— Але тепер я знаю свої права і не боюся звертатися по допомогу. Головне — не мовчати про домашнє насилля. Одразу присікати знущання, шукати допомоги усюди. Зараз я розумію це. А раніше, коли не знала, боялась. Такі люди сміливі лише коли знають, що їм не дадуть відсіч. Не бійтесь йти до поліції. І знайомтесь з людьми, майте коло спілкування — дуже важливо не бути на самоті.
Як отримати допомогу:
Нагадаємо, що у Кременчуці працює Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, з функціонуванням «кризової кімнати». Центр дозволяє забезпечувати жінок, у тому числі з дітьми, комплексною соціально-психологічною та первинною правовою допомогою, а також тимчасовим місцем перебування. Кризові кімнати працюють у складі Денного центру соціально-психологічної допомоги, який відкрився у грудні 2022 року. Він створений для тих, хто став жертвою домашнього або гендерно зумовленого насильства. У центрі надають комплексну соціально-психологічну та первинну правову допомогу, а також соціальні послуги. Він працює з 8.00 до 17.00 з понеділка по п’ятницю на вулиці Героїв Крут, 5.
Якщо ви зазнали будь-якого з видів насильства або розумієте, що існує загроза його скоєння, пам’ятайте, що найголовніше правило — не мовчати.
Контактні телефони:
- Денний центр: 068-548-76-11,050-661-74-11.
- Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги: 066-250-01-33, 067-610-58-04.
- 102.
По всій Україні:
- Національна гаряча лінія з запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації
116 123 (з мобільних) або 0 800 500 335 (зі стаціонарних), Telegram — @NHL116123, Instagram — @lastradaukraine. Цілодобово. Анонімно. Конфіденційно.
- Контактний центр системи надання безоплатної правової допомоги
0 800 213 103 або www.legalaid.gov.ua
- Урядова гаряча лінія з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей 1547 або www.1547.ukc.gov.ua
- Консультаційний центр «ЮрФем: підтримка», юридична допомога +38 068 145 55 90 (Telegram, Viber, Signal) www.jurfem.com.ua/jurfem-pidtrymka