#людина із кременю Кіборг з позивним «Акбар» мріє взяти участь у звільненні Криму

До 2014 року Олександр Оловаренко служив в системі МВС – понад 20 років він працював у міліції. Коли почалася війна в числі перших пішов до військкомату добровольцем.

Чоловік мріяв про бригаду штурмовиків, але доля закинула його в ряди військових медиків – у 8-му окрему автомобільну санітарну роту санітаром-стрілком.

Напрямок – Іловайськ

Після навчання «Акбар» відразу потрапив на одну з найскладніших ділянок фронту – в напрямок Іловайську. Він вивозив з оточення поранених та померлих.

Чоловік згадує, що працювати доводилося під постійними обстрілами:

Вони вистояли! Не витримав бетон!

Після Іловайського котла був донецький аеропорт.

9 листопада 2014-го Олександр Оловаренко та Антон Ляхов прибули до базового табору 1-ї батальйонно-тактичної групи та добровільно зголосилися виконати завдання щодо евакуації одного пораненого та одного загиблого військовика з ротного опорного пункту «Аеропорт».

Терористи висунули ризиковані умови: санітарний автомобіль УАЗ-2206 повинен бути з відкритими та зафіксованими боковими і задніми дверима, а екіпаж — без зброї. Військові медики без прикриття броньованої бойової техніки заїхали на територію РОП «Аеропорт» та здійснили евакуацію двох вояків 79-ї бригади. Незважаючи на домовленості з представниками терористів, санітарний екіпаж був обстріляний зі стрілецької зброї та гранатометів. Військовим медикам вдалося уникнути прямого потрапляння в автомобіль. Внаслідок успішно проведеної операції, пораненого військовослужбовця передали на наступні етапи надання медичної допомоги. Також вдалося доставити тіло полеглого оборонця у визначене командуванням місце.

Під час боїв за донецький аеропорт, людей катастрофічно не вистачало. Санітари воювали на рівні із солдатами як стрілки під час оборони диспетчерської вежі, котра була під щільним артилерійським обстрілом російських окупантів.

Чоловік розповів, як потрапив у полон до «Мотороли».

За оборону донецького аеропорту, а також за операцію з евакуацією поранених з вежі Указом Президента України за «особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» Олександр Оловаренко нагороджений орденом За мужність III ступеня.

На ідеологічному фронті

Після того, як війна перейшла в позиційну фазу, Олександр Оловаренко повернувся додому, до мирного життя. Він був активним, проводив вишколи для дітей й підлітків, передавав свій досвід, розповідав про службу.

Працював, займався будівництвом, але жага до боротьби за справедливість не давала спокою. Олександр вступив до Національно-визвольного руху «Правий сектор». Був одним із активістів. Справжній патріот України, він не міг миритися з проросійськими політиками та їх агітаторами.

Восени 2020 року стався випадок, який закінчився кримінальною справою, відкритою на АТОвця.

Коли агітатори політичного проєкту відвертого ворога України Анатолія Шарія влаштували агітаційні намети прямо на тротуарі у середмісті Кременчука й цинічно заважали рухові пішоходів, провокували їх, чоловік не міг пройти мимо.

Разом з іншими активістами він намагався прибрати агітаційну конструкцію. Зав'язалася сутичка, в якій постраждав один з агітаторів.

Олександра арештували за хуліганство. За фактом побиття було відкрите кримінальне провадження за частиною 4 статті 296 (Хуліганство) Кримінального кодексу України.

Повномасштабне вторгнення

З початком повномасштабного вторгнення Олександр Оловаренко один з перших долучився до оборони України.

Він воював у складі 67-ї Окремої механізованої бригади, котра постала з Добровольчого Українського Корпусу «Правого сектору» у Пісках, Авдіївці, Бахмуті.

Він був командиром відділення, піхотинцем. Часто використовував свої медичні знання й надавав допомогу побратимам.

До речі, ці знання й вміння врятували й його власне життя.

Під час вуличних боїв у Бахмуті 1 травня 2023 року Олександр отримав тяжкі поранення обох ніг. До того ж, в нього була перебита пахова артерія – одне з найважчих поранень.

Першу допомогу чоловікові надавав побратим з позовним Сівік, він зупинив кровотечу, наклав тампонаду – це врятувало життя.

Олександр залишився у живих, потрапив на лікарняне ліжко, переніс низку складних операцій, пройшов етап інтенсивної терапії з відновлення рухового апарату.

Весь цей час поруч була вірна дружина Тетяна, допомагала. Доглядала.

Патріотична жінка допомагала не тільки чоловіку. Вона займається волонтерством, постійно приймає в своїй оселі переселенців, готує їм, дає дах над головою – намагається бути корисною й наближати Перемогу так, як може.

Про мрію

Чоловік каже, що хоче скоріше повернутися в строй. Розуміє, що на передову вже не вийде потрапити, але інші завдання, корисні функції готовий виконувати в підрозділі.