Десятий рік на війні: Андрій Миколенко з Кременчуцького РТЦК розповів, як нищив російські танки

Капітан Андрій Миколенко воює вже десятий рік. Після закінчення школи у Градизьку пішов працювати, навчався в університеті, отримав фах юриста, після чого 5 років служив у підрозділі охорони в органах внутрішніх справ у Запоріжжі. Дослужився до капітана. Одружився, народилося двоє дітей. Все було добре, але у 2014 році почалася російсько-українська війна.

Андрій Миколенко звільнився з міліції, родину перевіз до рідного Градизька й добровільно пішов захищати Україну з «третьою» хвилею часткової мобілізації.

Починав служити сержантом у 55-й окремій артилерійській бригаді, потім перевели до 40-ї артбригади, у складі яких виконував бойові завдання в зоні проведення АТО.

Демобілізувався наприкінці 2015-го та вже за три місяці повернувся до війська, адже війна не скінчилася і країну треба було комусь захищати. Спершу його направили до 101-ї бригади охорони Генштабу, але вирішив перевестися до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. У складі цієї прославленої бойової бригади постійно виїжджав до зони проведення АТО/ООС.

Перші російські танки спалив під Києвом

Як бойового сержанта, що мав вищу освіту та гідно проявив себе у боях на Донбасі, командування бригади у 2017 році направило Андрія Миколенка на короткострокові офіцерські курси до Національної академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Після трьох місяців навчання він отримав перше офіцерське звання й потрапив до мінометної батареї. Згодом командування призначило його командиром окремого протитанкового взводу 1-го механізованого батальйону 72-ї омбр, доручивши сформувати боєздатний підрозділ «з нуля». І за пів року він зумів це зробити — підготував професійних протитанкістів, готових до бою.

А повномасштабну війну Андрій Миколенко, з позивним «Шериф», зустрів на позиціях під Броварами, куди їхню бригаду вивели напередодні російського вторгнення — 23 березня 2022 року.

За його словами, у тому бою удвох з сержантом з позивним «Май» вони знищили «Джавеліном» 2 танки та 2 БМП. Втім, російський військовий засік бойовий розрахунок та наніс по ньому масований артилерійський удар.

Він розповів, що згодом отримав ще багато контузій, які позначилися на здоров’ї, але до шпиталю більше не лягав, бо не міг залишити побратимів. І встиг за 1,5 року перебування на фронті після повномасштабного вторгнення разом зі своїм взводом знищити близько 10 танків та декілька десятків БМП ворога.

Андрій Миколенко додав, що на озброєнні у протитанкового взводу на початку повномасштабної війни був американський «Джавелін», вітчизняні «Корсари» та два СПГ-9.

Після визволення Київщини його бригада вибивала російських окупантів з Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, тримала оборону на Донеччині та на нафтопереробному заводі у Лисичанську, а потім їх перекинули під Вугледар. Там 72-га омбр взимку минулого року знищила близько 130 одиниць російської бронетехніки, з них майже 10 танків та БМП на рахунку його побратимів з протитанкового взводу.

Перевід до Кременчуцького РТЦК та СП

Саме звідти минулого року капітана Миколенка перевели до Кременчуцького територіального центру комплектування та соціальної підтримки, бо виконувати бойові завдання на фронті він вже не міг за станом здоров’я. Зараз проходить службу на посаді старшого офіцера відділення рекрутингу 2-го відділу Кременчуцького районного ТЦК та СП (м. Глобине).

Серед труднощів на новому місці служби називає засилля паперової роботи, до якої не звик. А головне, що охочих добровільно служити зараз дуже мало і тому головний спосіб поповнення лав ЗСУ — це мобілізація.

Андрію Миколенку доводилося кілька разів виходити на вулиці міста для вручення повісток.

Відповідаючи на питання чи потрібне посилення мобілізації та що треба змінити в її проведенні, він заявив, що без цього зараз не обійтися.

Він також зауважив, що серед тих військовослужбовців ТЦК, які вручають повістки, 80% є учасниками бойових дій, а інші — то жінки або обмежено придатні, яких не можуть залучити до бойових підрозділів.

Андрій Миколенко розповів, що у нього четверо дітей — три сини й донька. Троє з них — неповнолітні. Тобто, згідно з нормами чинного законодавства, він має право звільнитися з військової служби. Проте, війна триває й у важкий для країни час покинути лави ЗСУ він не може.

Капітан Андрій Миколенко має бойові нагороди. Орден «За мужність» III ступеню він отримав у березні 2022 року за знищення 4-х одиниць бронетехніки ворога під Києвом. А від рідної 72-ї омбр офіцер отримав нагрудний знак «Хрест Чорних Запоріжців».