«Був справжнім патріотом», — мати загиблого Яна Гончарова розповіла про те, яким був син
Історія кожного воїна, який загинув, захищаючи Батьківщину, є трагічною і водночас героїчною. За кожним із них стоять родини, для яких ця втрата стає невимовним болем і постійним нагадуванням про жорстоку реальність війни. Ми поговорили з кременчужанкою Вікторією Гончаровою, матір’ю загиблого воїна Яна Гончарова. Вона поділилася спогадами про єдиного сина, якого втратила на фронті, й розповіла, що дає сили жити далі
Ян народився 6 січня 1991 року в Кременчуці в місцевому пологовому будинку. Ця довгоочікувана подія стала справжнім святом для Вікторії та Юрія Гончарових, які дуже чекали народження сина.
Після закінчення школи № 1, хлопець вступив спочатку в машинобудівний технікум, після навчався в інституті імені Остроградського, а також пройшов курс в варшавському політеху за фахом програмування.
Працюючи на Кразі головним енергетиком, зустрів красиву дівчину Юлію, з якою створили нову сім’ю й народили сина Максима.
На жаль, сумні думки стали страшною реальністю. Вікторія зізнається, що й досі не може прийняти того, що трапилося, каже, що всі події відбуваються, немов уві сні.
Жінка згадує, що у 2022 році діти знов збиралися їхати до Варшави — в них вже виклик був на руках на 3 березня, але всі плани змінила війна.
За власним бажанням в перший день війни Ян прибув до військкомату для проходження військової служби. Оскільки за фахом він був програмістом та добре працював з оргтехнікою, йому запропонували залишитися в Кременчуцькому Районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Саме тут Ян проходив військову службу, вів облік офіцерського та сержантського складів, але постійно намагався перейти в іншу частину, яка бере участь у бойових діях.
Ян не хотів хвилювати батьків, тому й не розповідав, що двічі вступав до штурмової бригади, але на заваді стала відсутність бойового досвіду. Не залишивши думки взяти участь в бойових діях, він подав документи до Головного розвідувального управління і його прийняли. Пройшов психологічне і фізичне тестування й був направлений на виконання бойового завдання у зону бойових дій.
Вона підкреслює, що син завжди був справжнім патріотом, всім серцем любив свою країну. А зараз на згадку про нього навіть фотографій спільних не залишилося. Й тільки 10-річний онук Максим дуже нагадує батька. Жінка каже, що часто дивлячись на хлопця, бачить повадки свого сина.
Поховали військового на Алеї Слави Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Я - дружина військового:
«Кременчуцький ТелеграфЪ» продовжує серію відеоінтерв’ю із кременчужанками, чиї чоловіки пішли на фронт — захищати Україну від росіян.
Це історії десяти жінок, які через війну залишилися без підтримки та взяли на свої плечі й свої, і чоловічі справи та обов’язки. І це історії десяти чоловіків, яким стало сили залишити власний дім та сім’ю, аби виборювати нашу перемогу.
