«Ця нагорода зобов’язує працювати краще», — кременчуцька вчителька Любов Михайлик отримала найвищу відзнаку МОН

Учора, 28 серпня, під час проведення обласної серпневої педагогічної конференції вчителька математики Кременчуцького ліцею № 5 Любов Василівна Михайлик отримала найвищу освітянську відзнаку Міністерства освіти і науки України — нагрудний знак «Василь Сухомлинський». Вручив нагороду заступник начальника Полтавської облвійськадміністрації Антон Чубенко.

Журналісти «Кременчуцького Телеграфа» поспілкувалися із пані Любов’ю та дізналися про її шлях на освітянській ниві.

— Скільки років Ви в педагогіці?

В освіті я працюю уже 45 років. Навчалася у Полтаві в педагогічному інституті на вчителя математики, а потім повернулася у місто і відразу розпочала роботу в школі.

— Де Ви починали працювати?

У ліцеї № 4. Спочатку просто вчителем, потім була заступником з навчально-виховної роботи, з навчальної роботи. Ну, а далі уже працювала на посаді директора. 

— І скільки Ви очолювали заклад?

На посаді директора пропрацювала 15 років — із 2004 року і до 2019 року. А нині викладаю математику у Кременчуцькому ліцеї № 5 — знаю цей предмет, тож ділюся своїми знаннями і з підростаючим поколінням.

— Подання на нагородження було від керівництва ліцею?

Так, на отримання нагороди номінувала адміністрація ліцею. І я їм дуже вдячна за те, що так високо оцінили мою роботу. Але ця нагорода не свідчить про те, що я досягла усього, чого могла. Вона зобов’язує працювати краще — треба ж відповідати нагороді.

— А які у Вас були емоції під час нагородження? Ви знали, що отримаєте відзнаку?

Так, напередодні керівництво попередило, що треба буде їхати в Полтаву, що там мене чекає нагорода. А от яка саме — це було для мене сюрпризом. Нагрудний знак «Василь Сухомлинський» є найвищою нагородою, запровадженою Міністерством освіти, тому й вручали її першою. І на сцену я виходила першою. Було дуже приємно, зізнаюся. Та й взагалі після нагородження до мене стільки уваги було — вітали і колеги, і колишні випускники. І навіть учора в Полтаві під час нагородження до мене підійшов один із колишніх учнів і дякував за навчання. А поруч стояв один із представників обласного керівництва і каже: «Заради цього, мабуть, і варто працювати. А не заради нагород». І я з цим згодна. Рада, що стількох учнів змогла навчити.

— А чи буде Вам якийсь «плюс» від цієї нагороди надалі?

Ні, від цієї відзнаки не буде нічого. Вона більше для самоствердження своєї роботи.

— Розкажіть трохи про свою роботу. Чи брали Ви участь у написанні навчальних програм? Можливо, маєте ще якісь досягнення?

Звичайно, є в моєму доробку і різноманітні друковані матеріали, й освітні програми. Окрім того, я одна із Полтавської області входила до складу комісії з інноваційної діяльності закладів освіти.

— У Вас такий великий педагогічний досвід. Розкажіть, як Вам зараз працюється з учнями? Чи змінилися вони за цей час? Чи складно працювати?

Змінюється час — і діти змінюються. Й усім педагогам, в тому числі й мені, не лишається нічого, як не відставати від учнів та змінюватися разом з ними. Вони усі зараз айтішники, вправні користувачі штучним інтелектом. То треба вчитися «перехитрити» і учнів, і штучний інтелект. Вони ж намагаються постійно за допомогою нього домашні завдання виконувати. А штучний інтелект навіть почерк учнів підробити може. Тому й доводиться шукати різні способи, аби визначити, чи дійсно то діти завдання самі робили.

— Останні кілька років можна назвати викликом для педагогів. Спочатку коронавірус, далі повномасштабна війна — кілька років дистанційного навчання. Чи складно це дається?

Дійсно, останні роки стали для нас справжнім викликом. Але до всього пристосовуєшся і скрізь знаходиш вихід. Якщо порівняти мої перші дистанційні уроки й те, що маємо зараз, — то це просто небо і земля. Головна моя задача — донести до учнів матеріал, зацікавити їх у навчанні. І не важливо — чи у школі за партами вони сидять, чи вдома за екранами комп’ютерів.

— І наостанок, що б Ви могли побажати молодим педагогам, які тільки починають працювати в освіті, щоб вони не розчаровувалися, а прагнули також до таких нагород?

Найголовніше у нашій роботі — це мати терпіння та отримувати від роботи задоволення. Ну і, звичайно ж, любити дітей. Якщо буде любов до учнів та витримка до усіх їхніх вибриків — тоді усе точно вийде!

Редакція «Кременчуцького Телеграфа» щиро вітає Любов Василівну з отриманням високої нагороди та бажає подальших успіхів у педагогічній роботі.

Нагадаємо, у 2018 році Любов Михайлик стала лауреатом обласної премії імені А.С. Макаренка. Вручили її з нагоди Дня працівників освіти.