«Сховайте протез, не лякайте людей», — поранений ветеран війни розповів про ставлення суспільства

Війна може забрати багато, але не здатна зламати силу духу тих, хто бореться не лише за свою країну, а й за право на власне життя. 38-річний Віктор Поштар з Омельника, якому довелося зіткнутися з жорстокою реальністю війни, втратив руку, захищаючи рідну землю. Проте ця втрата не стала для цього фатальним ударом.

Завдяки характеру, підтримці близьких та небайдужих людей він не тільки повернувся до активного життя, але й надихає інших власним прикладом. З протезом він продовжує працювати, допомагати іншим і доводити, що сила людського духу не знає меж.

Свідоме рішення захищати рідну землю

Страшну новину про початок війни Віктор Поштар дізнався у Польщі, де перебував на заробітках. Згадує, як 24 лютого 2022 року йшов вулицею й звернув увагу на те, що майже всі перехожі щось уважно й стурбовано читали в телефонах.

Рішення про повернення додому чоловік прийняв в ту саму мить. Без зайвих вагань приїхав в Україну. День на відпочинок, після чого пішов до військкомату.

З пальців відірваної руки скрутили «руський корабель»

Після проходження підготовки, Віктор служив на кордоні з Білорусією, а восени 2022 року їх направили на донецький напрямок.

Спочатку стояли на другій лінії. Потім була Кліщіївка, Курдюмівка, Озарянівка.

Головна задача, яку поставили перед командою — вдень окопуватися, вночі — спостерігати, щоб ніхто з росіян не підійшов до позицій. Хлопцям навіть автомати не дали. Пояснили, якщо противник підійде ближче, треба повідомити по рації й вже тоді відпрацює артилерія.

Протягом семи діб військові були на нулі, а коли настав час ротації, потрапили під обстріл росіян.

Каже, що спочатку, навіть не зрозумів, що трапилося. У вухах все задзвеніло, перед очима засвітилось, й раптом зрозумів, що руки немає.

 Побратими допомогли Віктору перелізти в погріб, в якому знайшли тимчасове укриття. Там з’явився час ще раз обдивитися поранення.

Віктора не кинули. Понад чотири кілометри несли крізь ліс до позицій. Він дуже вдячний тим, хто йому допоміг тоді:

З протезом — за кермом й на рибалку

Поранило Віктора Поштаря 26 листопада 2022 року. Крім відірваної руки й поранення у ногу, в нього були опіки на обличчі.

Спочатку чоловік лікувався у Дніпрі, каже, що йому дуже добре зашили руку й ніяких реампутацій більш не робили.

Ногу теж почистили від уламків — їх було 13 чи 14, й зашили рани. Потім він потрапив в Івано-Франківськ в опікове відділення, де пройшов курс лікування й відновлення. Далі був кременчуцький шпиталь, де лікарі допомогли розробити руку, яка відмовлялася підійматися через перетиснутий нерв, й після цього встало питання протезування.

Спочатку Віктору зробили простий протез, щоб до нього звикала рука. Потім волонтери запропонували біомеханічний протез.

Через півтора року після поранення в Центрі Superhumans чоловік отримав протез «Зевс», яким користується й донині.

Протез витримує десь 35 кг ваги, може стискати пальцями долоню, загалом має багато функцій. З ним чоловік їздить за кермом. Правда, на рибалку надягає звичайний протез — щоб в біомеханічний не потрапила вода.

«Будувати й волонтерити можу!»

Зараз військовий продовжує лікування, але паралельно навчається в інституті. Раніше він працював будівельником. Зараз здобуває вищу освіту, «щоб більше працювати головою, а не руками».

Тим паче будувати продовжує:

Крім господарських справ, Віктор Поштар займається волонтерством. Він багато допомагає військовим, які продовжують боронити українську землю. В парі з подружжям Середа шукає й відвозить все, чого потребують українські військові.

«Ми такі ж самі люди — боятися нас не треба!»

За словами Віктора Поштаря, фізична обмеженість — не саме неприємне, з чим доводиться стикатися. Справжнім випробуванням є ставлення деяких представників суспільства.

Ці випадки в черговий раз підкреслюють, що суспільство досі не готове прийняти ветеранів. І якщо дорослі так реагують, чи можна чекати розуміння й поваги від дітей?

  Віктор Поштар — частий гість у ВПУ № 7. Він залюбки відвідує музей військової історії Кременчука, роздивляється експонати, спілкується з молоддю й відмічає, що тут в училище, дітей вчать патріотизму й спілкуванню з військовими.

На запитання про те, чи не жаліє, що у 2022-му повернувся з Польщі й пішов служити, Віктор Поштар відповідає твердим «Ні».