Переселенка з Харкова Юлія Плоп: «Я — волонтер, але перш за все я — жінка, мати, звичайна людина»

До Кременчука 34-річна харків’янка Юлія Плоп приїхала у березні 2022 року з двома дітьми, собакою та кішкою. Вони виїхали з Харкова, де залишатися під обстрілами було небезпечно. У нашому місті жінка почала нове життя. Вона займається волонтерством, відкрила інтернет-магазин та навчається на автомеханікиню.

Довоєнне життя було спокійним. З дітьми, матусею, молодшим братом та домашніми тваринками жили на Салтівці у власній квартирі. Але війна все змінила. Майже три тижні перебували під обстрілами, і лише 13 березня вирішили виїжджати.  День від'їзду співпав із днем ​​народження молодшої доньки. Восьмирічна дівчинка мужньо сиділа у холодній будівлі вокзалу і навіть не мріяла про свято. Але волонтери, які підтримували та коригували дії людей на вокзалі, дали дитині «кіндер».

Кременчук зустрів повітряною тривогою та потужною допомогою

Волонтери з вокзалу спрямували сім’ю у бік Кременчука — тут живе Юлин батько, тому й вибір був очевидним.

Жінка згадує перші дні у Кременчуці й називає їх дивними.

Поки шукали, де орендувати житло, тіснилися у батька двома сім’ями у маленькій двокімнатній квартирі. Коли, нарешті, знайшли потрібний варіант, зраділи можливості переїхати.

Вона розповідає, що від початку їх підтримували волонтери — у Кременчуці була потужна допомога для переселенців. Це були харчові продукти, одяг, предмети гігієни, постіль, кухонні прилади, ліки тощо.

Отримуючи таку потрібну допомогу від чужих людей, Юлія відчула, що сама теж хоче займатися волонтерством. Випадок, який стався на очах жінки, додавши впевненості — всі сумніви щодо майбутньої діяльності відпали.

29 травня 2022 року жінка офіційно стала волонтеркою, представницею Всеукраїнського Благодійного Фонду «Вільні люди — Вільна країна», яким керує Діна Ткаченко.

Діти просили іграшки, світ та прапор 93 ОМБр

У рамках проєкту діти писали листи до Миколайчика та розповідали про свої мрії. Чого там тільки не було: хтось хотів отримати нову машинку на радіоуправлінні чи ляльку, хтось — залізницю з потягом чи велосипед, але більшість писали про повернення до своїх рідних міст, до своїх домівок, до друзів. Мріяли про мир, про Перемогу.

Особливо їй запам’ятався листок підлітка, який мріяв мати прапор 93 ОМБр. Жінка зв’язалася з бригадою, розповіла про бажання дитини. Військові, що були у штабі, розписалися на прапорі та відправили його до Кременчука. Але так сталося, що до складу «Нової пошти», де знаходився вантаж, потрапила російська ракета, і все, зокрема прапор, згоріло.  Волонтерка звернулася до бригади раптом — для неї було важливо здійснити бажання хлопця — і він отримав довгоочікуваний подарунок.

Цього року проєкт «Подаруй дитині мрію» відбудеться вже втретє.

Ще один великий проєкт пані Юлія здійснила влітку 2023 року. За підтримки фонду та чисельних спонсорів вона організувала та провела у Придніпровському парку великий свято до Дня захисту дітей. Було багато конкурсів, ігор, цікавих заходів, подарунків. Дітей розважали аніматори. Навіть було проведене справжнє фаєр-шоу.  

«Я не лише волонтер, я передусім людина та мати»

Пані Юлія — щира та відкрита людина. Від неї майже віє теплом, але коли запитую, чи складно віддавати частину себе іншим людям, в очах жінки з’являється сум.

Вона розповідає, що неодноразово стикалася з людською злобою, з наклепом — і це, мабуть, найнегативніша сторона діяльності.

Власна справа й навчання

Вона встигає навчатися: спочатку закінчила автошколу, зараз вчиться в ПТУ № 26 на автомеханіка. На це її спонукав син — знаючи, що мама мріє мати водійське посвідчення, зробив подарунок на день народження. За власно зароблені кошти оплатив частину навчання в автошколі. Отримавши права, Юлія вирішила, що треба глибше розбиратися в автомобілях, й вступила до училища.

Жінка постійно розвивається, рухається вперед, намагається бути корисною у Кременчуці, але й досі мріє повернутися до рідного Харкова. Вона сумує за великим містом, за рідними, друзями.

— Після Перемоги ми обов’язково повернемося. Й не лише ми, всі українці. Я хочу в це вірити! — каже Юлія.

— Що у вас намальовано на руці? — питаю про її тату.

— Це пума Лілу, вона символізує силу волі, підтримку. Вона була в моєму телефоні шість років і лише нещодавно я наважилася зробити тату на руці. Це була одна з моїх мрій — вони мають здійснюватись! Зараз мрію, щоб сльози на очах українців були не від болю, а від радості, щоб усі хлопці й дівчата, які боронять нашу землю, за одну мить почали посміхатися. Це буде справжнє щастя! — зізнається жінка.

Матеріал створено в межах проєкту «Підтримка професійної журналістики під час війни», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна».