Життя після ампутації: поранений ветеран війни Олег Сподін працює, кохає і мріє про майбутнє

Цей усміхнений 32-річний чоловік знає ціну життю. За його плечима найгарячіші точки фронту, втрата побратимів, три поранення, одне з яких закінчилося ампутацією ноги.

Олег родом із Дніпропетровщини, але з 2014 року живе в Горішніх Плавнях. Приїхав на Полтавщину після інституту працювати на гірничо-збагачувальний комбінат маркшейдером. Звістку про початок російського вторгнення почув, перебуваючи на роботі.

Олег майже одразу вирішив вступити до лав Збройних сил України. Пішов до ТЦК, але через дніпропетровську прописку у військо його не взяли. Він пішов у самооборону міста, допомагав будувати блокпости, опікувався переселенцями з Харкова. Лише під кінець березня зателефонували з Дніпровського ТЦК й запросили на медкомісію.  

«Стояв і раптом почав падати, тому що опори більше не було»

Перші бойові завдання Олег Сподін виконував на сході, недалеко від Соледару. Там отримав перше поранення. Це сталося під час ротації, після двотижневого перебування на позиціях. Противник накрив військових вогнем.

Втретє військового поранило у 2023-му році біля Куп’янська під час евакуації бійців.

Вже пізніше у стабілізаційному пункті дізнався, що йому розтрощило колінний суглоб, що лікарі намагалися той «зібрати», але марно. Ногу довелося ампутувати.

Superhumans — місце, де справді допомагають

Про те, що сталося, Олег повідомив рідних із властивим йому почуттям гумору. Одразу після операції зателефонував батькам:

Олександра теж сприйняла неприємну новину без сліз та істерик. Вона раділа тому, що чоловік залишився живим — і це найголовніше.

Поки Олег перебував у лікарнях, дружина шукала можливості для реабілітації та протезування. Вона багато спілкувалася з іншими пораненими бійцями та їхніми дружинами, й врешті дізналася про Superhumans — медичний центр, що займається протезуванням та реабілітацією. Олександра залишила анкету і вже за два дні з Олегом зв’язалися та розпитали про його травму.

Олег зізнається, що не очікував настільки високого рівня. По-перше, фахівці, по-друге, обладнання, по-третє, ставлення. І все це безкоштовно! Центр працює й надає допомогу за кошти донорів з-за кордону й донати українського бізнесу.

Сам Олег поїхав на протезування 28 липня, а вже 7 серпня вперше став на протез. Згадує, що відчуття були, наче палицю до ноги примотали. Дуже незвично.

Від травми до спорту

Реабілітація в медичному центрі сучасна й різнопланова. Від фізичної — до психологічної. Для ветеранів проводять різні зустрічі: з волонтерами, політиками, спортсменами, артистами.

Під час реабілітаційного курсу Олег познайомився з чемпіонами «Ігор нескорених 2023», які приїхали підтримати ветеранів та провести тренування. 

Нещодавно Олег познайомився з драгонботом і зацікавився цим видом спорту — в майбутньому хоче також спробувати свої сили.

«Не терплю, коли мене жаліють чи дають гроші»

Олег Сподін відверто каже, що йому дуже пощастило з родиною та всебічною підтримкою:

Але підтримувати теж треба вміти. Адже деякі дії не лише дратують, але й ображають.

Взагалі, ставлення суспільства й невміння спілкуватися з ветеранами — це велика проблема, стверджує військовий.

 Хоча хороші  приклади теж є. Чоловік згадує, як люди на вулиці підходили й дякували, або питали, чи можна обійняти. Хтось руку до серця прикладав.

 «Мрію про Перемогу й кількох дітей»

Після реабілітації та протезування Олег повернувся на рідне підприємство. Зараз він працює на посаді провідного гірничого інженера з довгострокового планування. Каже, що на комбінаті підтримують та допомагають.

Як і всі українці, Олег Сподін мріє про закінчення війни й швидшу Перемогу, про велику сім’ю, кількох діточок і щасливу Україну: