«Ти не можеш підставити своїх пацанів і сказати, що у мене щось болить». Воїн з Кременчука обороняє Україну попри проблеми зі здоров’ям
Сьогодні, 16:00Переглядів: 313
Воїн з позивним «Слов’ян» мріє і вірить у те, що Україна у майбутньому стане гідною європейською державою. Через це, зокрема, він і пішов обороняти Україну на початку повномасштабного вторгнення РФ. Оскільки чоловік мав статус «обмежено-придатний» через дитячу травму руки, йому довелось «піти на хитрість» — він домовився з військово-лікарською комісією і таки отримав бажане «придатний». Чоловік каже, що цю проблему зі здоров’ям розв’язуватиме вже після війни. Втім через болі і значні травми у спині, які він отримав вже під час служби, Слов’ян нині лікується у Кременчуці. Надалі, розповідає воїн, стоятиме питання проведення хірургічних операцій — «більше я вже так не побігаю»
Військовослужбовець «Слов’ян» родом з Кременчука. У сім’ї він — третя дитина.
— Батьки вирішили забрати нас від цієї трошки екології такої міської і переїхали ми в селище Новооржицьке, Оржицький район, це Полтавщина. І там от я виріс, здобував освіту в школі, — каже воїн.
Слов’ян розповідає, що його школа була «унікальною» з поглибленим вивченням української мови та літератури.
— Це наскільки патріотична школа, це наскільки з самого рання, з самого дитинства нас вчили любити свою Україну, свою неньку. Це наші вчителі, це початок, і такі всі школи мають бути. Але звісно, що найкращі вчителі — це наші батьки, які також мені закладали любов, — каже військовий.
«Питаю: «Що будемо робити». І мені кажуть: «Їб*шить»
На захист України Слов’ян хотів піти ще у 2014 році, але його родина зупинила це зробити.
— У школі ми бігали з прапорцями, і з цими пов’язками «Ющенко — Так», і на Майдан (Помаранчева революція — ред.) я їздив ще в 2004 році. Тобто ми вже тоді були такі активні націоналісти, скажемо так. У 2014 році я рвався, тоді зупинила родина, зупинила сім’я, дочка, — каже воїн.
Слов’ян згадує початок повномасштабного вторгнення.
— Я підпрацьовував у нічну зміну на одному виробництві. І не можу зрозуміти з колегами, що щось там вибухи. Тоді дзвонить знайомий Михайлович, а його син вже давно, ще з 14 року воював, на той час також був і в ССО (Сили спеціальних операцій Збройних сил України — ред.). Він мені дзвонить і каже: «Стасік, збирай речі і тікай, забирай сім’ю і тікай». Куди? Ми нічого не могли зрозуміти. Я йому так кажу: «Михайлович, ти там себе нормально відчуваєш? Не перебухав там раптом?» «Ні», — каже. «Я серйозно з сином, подзвонив йому, сказав, щоб всі евакуювалися».
Вже о 7 ранку чоловік був під територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП — ред.).
— Там була величезна черга. Пройти туди було нереально, але так як там працювали добрі знайомі, я туди проштовхався, зайшов, питаю: «Що будемо робити». І мені кажуть: «Їб*шить», — розповідає Слов’ян.
Чоловіка взяли на службу не з першого разу, адже він, зокрема, мав статус «обмежено-придатний». Тоді також вистачало людей, які вже брали участь у антитерористичній операції, каже Слов’ян.
— Потім розумієш, що це ні про що, то організувалися з друзями і записалися в наше ДФТГ. Я отримав дуже багато навичок, яких я навіть не зміг отримати деінде, на навчаннях різних, на курсах. ДФТГ — це дуже мощна структура наша, — розповідає боєць.
«Бойовий медик — це звичайний піхотинець, тільки він трошки більше знає про медицину»
За фахом Слов’ян зубний технік, тому на передовій чоловік став медиком.
— Я бойовий медик взводу з самого початку, так і залишаюсь до нині. І все, що я виконував, це не тільки порятунок побратимів. Бойовий медик — це звичайний піхотинець, тільки він трошки більше знає про медицину. Я виконував всі ті самі обов’язки, що і наша піхота. Копав окопи так само, так само був скрізь перший, бо я по званню маю бути зі своїм командиром і скрізь я був першим, — каже Слов’ян.
«Коли вже не можеш ходити від болю, коли вже кричиш від болю, вже нічого не допомагає, от тоді тебе може відправляти в госпіталь»
За час служби Слов’ян отримував, як він сам каже, «незначні» уламкові поранення та контузії, «які не подавалися на евакуацію».
— Але в мене дуже великі зараз проблеми зі спиною, бо великі навантаження. Те що броня, автомат і купа магазинів — це ще таке. Але у мене ще був гігантський рюкзак медика, в якому було все, щоб надати домедичну якісну допомогу. А так, я хотів всіх спасти, знаєте, це такий сарказм. І тому я брав все. У мене було все і трошки більше. Тому я тягав такий рюкзак, я з ним бігав в штурми. Це важко, — розповідає Слов’ян.
З дитинства Слов’ян мав травму руки, вона «не функційна».
— Тому прийшлося в той час, в ці гарячі фази, піти на хитрість. Я просто купив ВЛК на те, що я придатний. Я здоровий, нормальний і все, вперед, вперед, вперед. Мені це там не заважало і заважати не буде, будемо про це вже розмовляти після війни, лікуватися, це все поправляти. Зараз головне перемога, — стверджує воїн.
З болями від травм Слов’ян боровся знеболювальними препаратами.
— Ці всі травми, ці всі болі в спині, на це не зверталось уваги, тому що випиваєш знеболююче і виконуєш свою задачу. Виконуєш, бо знаєш, що крім тебе її ніхто не виконує. Ти не можеш підставити своїх пацанів і сказати, що у мене щось болить, я не піду сьогодні, не вилізу з окопу чи з бліндажа, бо в мене болить. Тому всі побратими виконують свої обов’язки, навіть через не хочу, навіть через не можу. І буває таке, що коли вже не можеш ходити від болю, коли вже кричиш від болю, вже нічого не допомагає, от тоді тебе може відправляти в госпіталь, — розповідає Слов’ян.
Вперше військовий потрапив на лікування торік у грудні. Тоді він мав такий стан, що «вже виходив за допомоги своїх побратимів, які вже мене просто там допомогли вийти».
— Але, на жаль, аж три місяці лікувався, бо це все було безрезультатно. Там вже такі в мене процеси, що вже я не побігаю, як бігав, і не потягаю свої рюкзаки, броню, а там все вже стоїть питання в операціях, — розповідає Слов’ян.
Під час лікування військового підтримує родина, друзі і «мій Кременчук». Підтримка держави і місцевої влади нині для Слов’яна «складне питання». Водночас він додає, що найбільшу допомогу він має від волонтерів, зокрема кременчужанина Олега Бикова.
«Прикро, коли є шеврони «Я не з ТЦК», або люди на військових машинах пишуть: «НЕ ТЦК». Оце смішно». Про цивільних і владу
«Це жесть», — так каже Слов’ян щодо спілкування з цивільними. Це стосується тих, «які взагалі не розуміють, що відбувається, що в них в голові твориться».
— З владою простіше, вони хоч на державній роботі, їх трошки можна придавити по-іншому, якщо щось виникає. А з цивільними — це жесть. Чесно, що я вам скажу, багато цивільних хочуть зрозуміти і дають багато підтримки. Я не скажу, що погано. Абсолютно все, що скаже цивільний пораненому, військовому, це все йде у плюс. Тому можна казати все, можна підтримувати. Це нормальні речі, — розповідає військовий.
Раніше люди підходили до Слов’яна, коли той був у військовій формі, зі словами подяки, втім нині ситуація вже зовсім інша.
— Але зараз, коли ти йдеш в формі, то люди тікають. Це смішно. Це смішно виглядає. Коли ти йдеш і так очима просто, ну не треба головою навіть крутити, очима так «клац-клац». «Ага, той за кут, той там кудись». Люди не розуміють, що людина у формі це не ТЦК. І прикро, коли є шеврони «Я не з ТЦК», або люди на військових машинах пишуть: «НЕ ТЦК». Оце смішно, це ганьба, до якої ми дійшли, — каже військовий.
Про підтримку поранених і ветеранські організації
Жодних порад щодо підтримки сили духу для ветеранів Слов’ян дати не може, бо «це особисто кожний випадок». Додає, що «по своєму можемо підійти по плечу хлопнути, обійнятись — це ми розуміємо».
Ветеранські організації потрібні, каже військовий.
— На часі, особисто я думаю, що це поки що не така важлива задача, але це потрібно. Потрібно тих, хто вже звільнився або списався з армії, цих людей потрібно об'єднувати, щоб люди продовжували тут, на цивілці, робити справи, які вони знають і можуть. А я впевнений, що ці люди не опустять руки і не залишать своїх побратимів, які в них ще там є. І вони будуть організовуватися, допомагати будь-чим, — каже Слов’ян.
«Зараз треба вистояти, вижити і перемогти». Про мрії, плани на майбутнє та слова жителям Кременчука
Нині Слов’ян не бачить себе «на цивілці» і не уявляє, що він продовжуватиме працювати зубним техніком.
— Максимум — це десь інструктором з тактичної медицини, — додає чоловік.
Військовий мріє про те, щоб «тут була Європа», а Україна стала гідною європейською державою. Триматись Слов’яну допомагає мотивація, «що це моя країна» і його родина.
— Я не хочу, щоб хтось кудись їздив за кордон на заробітки. Я хочу, щоб до нас їздили на заробітки і щоб ми були потужною європейською країною, — розповідає Слов’ян.
Україну після перемоги військовий бачить «відбудованою».
— Кременчужанам треба зрозуміти, ну пора вже зрозуміти, 3 роки війни вже, що не треба бігати від ТЦК, не треба плисти в Тису. Якщо всі будуть бігати, то, на жаль, ворог буде тут. Ми всі знаємо, що цього не буде, надіємось на це, що цього не стане. Але, не дай Бог, якщо ворог буде тут уже, тут милість не буде нікому, абсолютно нікому. Тут буде Буча, буде Ірпінь. Якщо, на жаль, ухилянт говорить там: «От вони ж прийшли, от я зараз буду воювати». І коли росіяни будуть тут, його вже ніхто за це не спитає. Загинуть просто 90% міста, просто десь зникне. І вони цього не розуміють, що це буде відбуватись на їхніх очах, на очах їхніх батьків, дітей. І цього не потрібно допускати. Я розумію, що це страшно, розумію, що хтось вважає, що в нас влада, політика. Зараз треба вистояти, вижити і перемогти.
Редакція «Кременчуцького Телеграфа» висловлює щирі співчуття рідним загиблого військового
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації. Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ. Ознайомтесь із правилами коментування.