«Важливо не опускати руки і вірити»: ветеран із Кременчука Тарас Коваль, який понад півтора року провів у російському полоні

Сьогодні, 12 грудня, у стінах Кременчуцької райвійськадміністрації військовослужбовцеві із Кременчука, молодшому сержантові Тарасу Ковалю урочисто вручили посвідчення учасника бойових дій та нагрудний знак «Медаль учасника бойових дій». Вручив посвідчення та медаль начальник Кременчуцької РВА Олександр Аленін.

Тарас став до лав Збройних сил України добровільно на початку повномасштабного вторгнення, служив навідником танкового взводу однієї із провідних танкових бригад. 19 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині потрапив у російський полон. Там він провів 1 рік 8 місяців та 10 днів — звільнили військовослужбовця 25 червня 2024 року під час одного з обмінів військовополоненими.

Тож сьогодні, в День Сухопутних військ Збройних сил України, Тарас Коваль отримав посвідчення та медаль.

Олександр Аленін подякував військовослужбовцеві за службу та захист і зі свого боку пообіцяв будь-яку підтримку та допомогу.

Разом із Тарасом на нагородженні був і його товариш, із яким вони разом перебували в полоні та разом були звільнені, солдат Віталій Яковенко. Захисники поділилися спогадами про пережите.

«Не вірили, що усе те пекло — позаду»

Чоловіки в деталях не розповідають, що їм довелося пережити у полоні, говорять лише коротко — це було пекло.

Тарас каже: коли вийшли з автобуса під час обміну, навіть не відразу повірили, що уже вільні, що в Україні.

Його думки поділяє й Віталій:

Перше, що Віталій зробив в Україні — подзвонив мамі. Але поговорити не вийшло — відразу розплакався. Тому уже далі з його мамою розмовляла дівчина-координатор.

 А от Тарас подзвонив додому не відразу — потрібно було знайти номер телефону матері. 

Зустрілися із рідними вперше чоловіки уже в санаторії під час реабілітації — от там уже справді були теплі обійми та сльози радості.

У Тараса реабілітація тривала п’ять місяців, зараз періодично проходить лікування. Віталій перебуває на реабілітації й досі.

Найтяжче після звільнення — тривала бюрократія

Після реабілітації в санаторії Тарас ще деякий час лікувався у полтавському шпиталі. А далі, каже, усе доводиться робити самому.

Чоловік продовжує: військова частина лише відправила його на 15 днів у відпустку, і то лише після тривалої мороки.

А все, що отримує зараз від держави Віталій після служби та полону, це 600-800 гривень виплат. І при цьому продовжує лікування.

Потрібно продовжувати боротьбу

Військовослужбовці розповідають: з ними у полоні були хлопці, які ще обороняли «Азовсталь».

За його словами, звільнення українських захисників із полону дуже залежить від успіхів на фронті. Тому ні в якому разі не можна опускати руки й зупинятися.

Так само не можна і зневірюватися як хлопцям-полоненим, так і їхнім рідним.

Так було і з нашими героями — Тарас вважався зниклим безвісти близько двох місяців, а Віталій — майже пів року.

Також чоловіки наголошують: варто пам’ятати про усіх, хто знаходиться у полоні. І нехай від звичайних громадян особливо нічого не залежить — тут усе перебуває в руках влади — постійний розголос про це має бути.

Обоє військових додають: до військовослужбовців — і до діючих, і до ветеранів — у першу чергу має бути достойне відношення, у першу чергу від командування. І ставлять у приклад армію Ізраіля, де військові точно знають, що у разі будь-чого і за ними, і за їхніми сім’ями стоятиме держава.

Редакція «Кременчуцького Телеграфа» дякує військовослужбовцям за захист та бажає міцного здоров’я і якнайшвидшого відновлення.