Виживання на «переселенські» виплати, відсутність реабілітації та неприйняття суспільством — з чим стикалися важкопоранені ветерани у 2024

Кавалер ордену «За мужність» Тарас В’юн: «Лікарі відмовилися приймати, бо не бачили шансу на спасіння»

Кременчужанин Тарас В’юн, колишній командир окремого взводу снайперів, кавалер ордену «За мужність», на війні з 2014 року. Після початку повномасштабного вторгнення очолив бригаду спецпризначенців, які виконували завдання на херсонському напрямку. Там вперше отримав поранення в ногу, після якого швидко відновився й за два тижні повернувся до виконання задач. Але знов потрапив під мінометний обстріл — на цей раз поранення були важкими. Тарас опинився на межі життя й смерті.

В нього була втрата крові понад 80%, кілька десятків уламків в тілі, пошкодження внутрішніх органів. Лікарі не давали жодного шансу. Але сила духу, підтримка рідних й професіоналізм медиків допомогли.

Тарас вирвався з лап смерті, відновився й намагається допомагати бойовим товаришам, які й досі боронять рідну землю.

На жаль, цей мужній хлопець особисто зіткнувся з бюрократизмом й довгий час не міг пройти МСЕК, щоб оформити інвалідність. Кілька разів читачі «Телеграфа» підтримували колишнього військового й допомагали зібрати кошти на вкрай необхідне лікування — кожному, хто долучався, велика вдячність.

Зараз Тарас В’юн активно займається волонтерством. Він збирає кошти на спецприлади, які потрібні снайперам для виконання бойових задач. 

Важкопоранений боєць Євген Саленко «Альпініст» шукає своє місце у суспільстві

Сім років тому, під час запеклих боїв на сході України, кременчужанин Євген Саленко з позивним «Альпініст» отримав тяжке поранення, яке назавжди змінило його життя. У 2015 році, захищаючи рідну землю, він пройшов через пекло війни, заплативши за це високу ціну — чоловік дивом вижив після поранення й ураження мозку, отримав першу групу інвалідності.

Після тривалої реабілітації Євген знов навчився ходити, але ковід забрав сили й зараз чоловік пересувається кріслом колісним, але прагне бути корисним суспільству. Він вірить, що любов до України не обмежується полем бою, тому цікавиться ситуацією, політикою, є членом партії.

Після публікації матеріалу Євген познайомився з членами профспілки ветеранів війни, вступив в IT-школу, де проходить навчання.

 Важкопоранений військовослужбовець із сім’єю виживає на «переселенські» 7 тисяч гривень

Тарас Кравченко, 25-річний колишній військовослужбовець, розвідник 81-ї бригади ДШВ, втратив ногу під час бойових дій. Хлопець повернувся додому з надією на підтримку та повагу з боку держави. Однак реальність виявилася далеко не такою, як він очікував.

Довгий час військовий через бюрократію не міг оформити виплати. Через ампутацію ноги не мав змоги влаштуватися на роботу. Довгий час разом з дружиною та маленьким сином вимушений був виживати на «переселенські» гроші.

Читачів нашого видання вразила історія пораненого бійця й вони підтримали його.

Після публікації матеріалу нам стало відомо, що Тарас Кравченко знайшов роботу, він працює в одному з супермаркетів міста Горішні Плавні.

Також нещодавно хлопець отримав спортивний протез, про який давно мріяв.

 «Сховайте протез, не лякайте людей», — поранений ветеран війни розповів про ставлення суспільства

Страшну новину про початок війни 38-річний Віктор Поштар з Омельника дізнався у Польщі, де перебував на заробітках. Рішення про повернення додому прийняв в ту саму мить. Без зайвих вагань приїхав в Україну й пішов до військкомату.

Через кілька місяців служби потрапив під мінометний обстріл й втратив руку.

Біомеханічним протезом «Зевс», яким користується після протезування, він також може скрутити відому композицію.

Зараз Віктор Поштар веде активне життя. Він допомагає волонтерам Вадиму й Людмилі Середам у всіх напрямках, якими ті займаються. Також чоловік їздить за кермом, ходить на рибалку, навіть викладає стіни в будинку.

Але Віктора дуже непокоїть ставлення суспільства до поранених військових. Він розповідав, як в магазині підійшов чоловік з проханням сховати протез, бо його дитина злякалася.

«Якби знав, що таке ставлення держави, не пішов би воювати», — відверта розповідь про проблеми важкопоранених військових

Два роки тому Олександр Троцький на війні втратив ногу, частину внутрішніх органів, «заробив» онкологію, але вже рік не може добитися реабілітації, яка йому вкрай потрібна.

До поранення чоловік ніс службу у Лисичанську. 23 червня 2022 року потрапив під обстріл. Йому сильно посікло ногу, яку не вдалося врятувати — ампутували на рівні верхньої третини. Крім цього було поранення живота, хребта, кінцівок, проникливе поранення грудей з забоєм обох легенів, ушкодження спинного мозку, селезінки, лівої нирки, яку згодом видалили, багато ран тулуба.

Олександр і зараз постійно проходить лікування, але ніяк не може потрапити на реабілітацію, яка йому допоможе скоріше по-справжньому стати на ноги.

Зараз чоловік рухається з палицею, але дуже хоче ходити без підтримки. Для цього він постійно займається, робить фізичні вправи, гантелі підіймає, резинку розтягує — старається зміцнити організм. Але ж без фахової допомоги йому складно.

За словами колишнього військового, він писав заяви на участь у різних програмах, на путівку, але досі не отримав позитивної відповіді.

Історія Олександра Троцького вразила кременчужан й багато хто підтримав ветерана. Але сам він іноді опускає руки, бо здоров’я підводить, але більш за інше вбиває байдужість.