«Я не так боявся померти на війні, як стати інвалідом», — кременчуцький ветеран Юрій Непорада

Попри це Юрій «не вішає носа» і вже може впоратись із буденними речами, які нещодавно здавалися нездійсненими — самостійно піднятися сходами на третій поверх, водити машину. На зустріч з нами він приїхав за кермом авто.

Нині Юрій мріє про відкриття власного бізнесу.

«Краще бути в обороні, ніж штурмувати»

До лав Збройних сил України чоловік вступив на початку 2023 року. Це рішення було добровільним. Каже, що спочатку у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) його не хотіли брати через молодий вік, «вагалися». Втім Юрію вдалось потрапити на службу.

  Родина не знала про це рішення, про службу чоловік розповів, перебуваючи на навчаннях. На війну його проводили зі слізьми на очах, втім це не змінило вибір Юрія.

Спочатку були навчання в Житомирі, потім тренування у Великобританії, після чого молодий боєць потрапив у десантно-штурмові війська. Служив у 77-й окремій аеромобільній бригаді.

Розповідаючи про початок служби, зізнається, було непросто:

 Протягом служби завдання виконував різні, часто працював з озброєнням: заносив на позиції великокаліберні кулемети, кулемети Browning, набої тощо. Крім того, допомагав виносити поранених з поля бою.

Зізнається, один раз відмовився виконувати завдання командування й це врятувало життя. Позиція була в оточенні російського війська, туди неможливо було ані зайти, ані вийти звідти, тому Юрій і не взявся за виконання цього завдання. Каже, з тієї «м’ясорубки» жодний військовий не повернувся живим.

«Мій друг одразу 200, я 300»

Поранення Юрій отримав у Луганській області в селі Стельмахівка 24 серпня 2023 року. Це був День незалежності України, який запам’ятав на все життя.

Чоловік каже, завдання було складним — треба було зайти на позицію і закріпитись, щоб втримати лінію оборони. Пізніше за його виконання він отримав «Золотий хрест». Окрім цієї нагороди, чоловік також отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня.

На шляху до порятунку

Через щільний обстріл російських військ порятунок був складним — він тривав сім годин. Спочатку чоловіка перевозили човном по річці до стабілізаційного пункту, потім — до харківської лікарні. Там ампутували ногу. Також був великий ризик ампутації руки, але її вдалося врятувати.

 Через тиждень перебування у Харкові, Юрія на півтора місяця відправили у Київ. Потім ще майже на місяць – в реабілітаційний центр в Івано-Франківську.

Головний стимул – дворічний син Мирон

Про важкі поранення Юрій розповів своїй родині і близьким по дорозі зі стабілізаційного пункту до Харкова. Вони приїхали вже після того, як Юрію ампутували ногу. Каже, близькі  сильно хвилювались за нього.

Боротися за життя допомагали думки про дворічного Мирона. Син не бачив батька два роки, але чоловік розумів, наскільки дитині важлива його присутність.

Чоловік не шкодує про те, що пішов на службу.

Поки він рухається за допомогою милиць. Надалі хоче встановити протез, на який гроші збирали за допомогою небайдужих кременчужан. Ветеран дякує усім, хто відкривав збір і долучився до нього.

«На роботу не беруть. Кому потрібен інвалід»

Юрій продовжує лікування. Кожен день в нього — перев’язки. Проте він думає про майбутнє, шукає роботу - поки безуспішно.

Але без діла він не сидить – нині провідує бабусю у селі, допомагає їй.

Взагалі чоловік мріє про відкриття бізнесу — хоче займатись пасікою. Каже, що любить бджіл, душа лежить до пасіки. Сподівається грант для ветеранів на відкриття бізнесу допоможе відкрити власну справу.

 Не тільки відсутність роботи турбує колишнього військовослужбовця. Ветерани – це люди, які пройшли через складні випробування і віддали частину себе заради безпеки та свободи країни. Однак, повертаючись до мирного життя, вони часто стикаються з нерозумінням, стигмою чи незручністю у спілкуванні з боку інших. Юрій зазначає, що суспільство не готово до реалій, в яких багато важко поранених ветеранів. Розповідає, що вже стикався з людською байдужістю.

По-різному ставились до Юрія і в лікарнях, де йому проводили операції, і де він проходив реабілітацію.

З вірою в майбутнє

Деякі справи, які можуть здатись звичайними і простими, на перший погляд, для Юрія стають новими звершеннями. На сьогодні він вміє самостійно підійматись сходами і для нього це «вже реальність».

 Поки тривала реабілітація, військовий отримав від держави двічі по 100 тисяч гривень. Нині Юрій на шляху до оформлення виплат для осіб з інвалідністю. Сподівається, після реорганізації МСЕК, бюрократії в спеціальних експертних командах стало менше й оформлення буде простішим. А поки, єдине, що має чоловік — це виплати від бригади, які становлять 980 гривень на місяць.

Це не заважає дивитися у майбутнє з надією: