Півтора кілометра — по землі за БТРом: поранений військовий вижив після мінного вибуху й важкої евакуації

В мить, коли всі застрибнули на евакуаційний БТР, під ногами Назара Іноятова розірвалася міна. Побратими, що були свідками вибуху, скомандували: «Руш!», й важка машина почала набирати швидкість. Вони були впевнені — Назар загинув.

Проте, чоловік був живий. Він бачив, як від’їжджає БТР й розумів, залишиться — полон. Краєм ока побачив трос, який тягнувся за броньовиком. Схопив його обома руками й стиснув кулаки мертвою хваткою. Подальша доля чоловіка залежала від того, наскільки вистачить сили тримати трос…

З тренерів — на службу

Назар Іноятов — житель Кременчука. Він — майстер спорту по бойовому мистецтву, володар чорного поясу з айкідо. До війни працював керівником гуртка загальнофізичного виховання та оздоровчої гімнастики. Вів групу айкідо, тренував дітей.

З перших днів повномасштабного вторгнення вирішив доєднатися до війська. Каже, негативне ставлення до росіян мав з дитинства.

Річ у тому, що родина Іноятових постраждала від сталінських репресій. Чоловік розповідає, що його батько був засуджений «за антисовєтчину» на сім років та засланий в Сибір. Там провів три роки й був звільнений лише після смерті Сталіна. Назар згадує, як ходив з матусею на допит в КДБ. Як вона наказувала нікому не розповідати про те, де були — над родиною весь час висіла загроза арешту, тому матуся боялася розголосу й всіма способами оберігала дітей.

Тож коли у 2014-му росіяни вторглися на українську землю, чоловік ледве стримував злість, а у 2022-му, коли росіяни нахабно напали на нашу країну, більш не міг залишитися осторонь.

Охочих вступити до лав ЗСУ було багато. Люди різного віку. Тих, хто мав спеціальність танкіста, десантника, спеціаліста зв’язку, кулеметника тощо брали без роздумів. Записували дані, саджали в автобуси й відправляли на Київ й у Житомир.

Чоловіків старше 60 років й зовсім молодих навіть не пускали в будівлю — розвертали на вході.

«На війні тільки так — допомагати треба один одному. Сьогодні — ти, завтра — тобі»

У грудні 2022-го Назар Іноятов потрапив у 30-ту окрему механізовану бригаду. Разом з ним пішли ще двоє кременчужан — Олег Найдюк та його син Артем. Бригада виконувала завдання на Донбасі, але на момент прибуття поповнення, військові перебували на ротації в Херсоні.

В Херсоні на полігоні пробули три тижні й поїхали на Донбас під Бахмут. Там з чоловіком трапилося кілька випадків, які залишили глибокий слід в пам’яті.

Він неохоче розповідає про те, як під час переміщення між позиціями, відчув, що треба зупинитися. Всі 10 військових, які були поруч, прислухалися до Назара, й не дарма. Попереду була мінна стежка — ще крок й всі б загинули.

Неодноразово чоловік перебував на межі життя й смерті, але, завдяки підтримці побратимів й захисту Всесвіту, виходив живим.

 8 лютого 2023 року взвод маленькими групами по п’ять-шість чоловік перекидали на прорив. Назар з іншими хлопцями поїхав першою машиною. Разом з ними в автівку завантажили важкий кулемет.

Не встигли військові окопатися на позиціях, як почалися штурми. Перший, другий, третій.

Іноятов згадує, що противники «повзли мов таргани», постійно обстрілюючи українських військових.

Дві доби наші хлопці без їжі та води перебували під щільним вогнем ворога. А коли нарешті дочекалися затишшя й можливості трошки перепочити, Назар відчув, наскільки голодний. Згадав, що в його рюкзаку лежить в’ялене м’ясо…

На третю добу противник змінив тактику й почав обстрілювати «висоту» з мінометів. Кілька разів кременчужанин під вогнем заряджав зброю, кілька разів разом з побратимами був на межі життя й смерті.

Сили були нерівні й бійцям дали наказ відступати.

Складна евакуація — щасливий порятунок

Наступний бій — вже на нових позиціях. Противник атакує, навіть змінитися не дає можливості. І тут евакуація підійшла. Майже всі бійці встигли заскочити на БТР, а Назар не встиг — під його ногами впала міна.

Скільки часу був без свідомості — не знає, але коли прийшов до тями, евакуаційна машина вже рухалася.

Спочатку по ямах, вибоїнам, а потім по розбитому асфальту «летів» БТР на великій швидкості, рятуючи бійців, що сиділи зверху. Позаду, тримаючись за трос, «рахував» метри Назар Іноятов. На його лівій руці стояв турнікет, але сили вистачило на півтора кілометра.

«Я завжди пам’ятав, що повинен повернутися»

Кілька діб був на межі, але вирвався з чіпких лап смерті. Довго лікувався, після шпиталю отримав направлення на ВЛК, яке надало статус обмежено придатного. Можна було оформлювати інвалідність, але бажання повернутися на фронт було сильнішим. Назар приїхав в частину й відмовився від проходження МСЕК.

 За час служби Назар Іноятов нагороджений медаллю «Учасник бойових дій» та медаль «За поранення», яку вручають військовослужбовцям, звільненим у відставку, які отримали поранення під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України.

На питання, що допомогло вижити в цій війні, відповідає: