«Продам нирку»: керівник органної трансплантації розповів, що особливо дратує в роботі та як стати пожиттєвим донором

Щороку в Україні потребують трансплантації органів близько 3,5 тисяч пацієнтів з важкими захворюваннями. Десятки помирають, так і не дочекавшись пересадки. Тоді як одна заява на посмертне донорство здатна врятувати не одне життя.

Чи часто українці віддають свої органи після смерті, що заважає поставити посмертне донорство на потік, «Кременчуцький Телеграф» запитав у Артура Карамяна, завідувача відділу органної трансплантації спеціалізованої державної установи Український центр транспланткоординації.

В Україні система трансплантації почала активно розвиватись в 2021 році. До цього, у 2018 році, був затверджений закон про трансплантацію, що сприяло такому розвитку. В нашій державі надання медичної допомоги методом трансплантації повністю безкоштовне! З 2024 року окрім безпосередньо трансплантації, держава оплачує ще послуги у дотрансплантаційному  та посттрансплантаційному періодах.

На сьогоднішній день можливість проводити трансплантацію мають 44 українські заклади. За результатами 2024 року трансплантацію проводили 28 закладів. Активно працювали в цьому напрямку 15 закладів.

— Яких органів потребують більш за все?

— Найбільша кількість пацієнтів потребує трансплантації нирки. Слідом за нею йде трансплантація печінки, потім серце і невеликий відсоток пацієнтів потребують трансплантації легень, або комплексних трансплантацій: нирка-підшлункова залоза або серце-легені.

— Які органи не можна пересаджувати?

— У нас в країні на зараз не пересаджуються кінцівки. В США такі операції роблять, але там досить жорсткі покази для цього. Щоб відбулась така трансплантація має бути висока ампутація кінцівок без можливості протезування жодної з них.

Також у світі були  експериментальні випадки трансплантації голови, але навряд чи це стане можливим. Враховуючи нервову систему і її складність, навряд чи головний мозок може бути пересаджений.

— Розкажіть, як можна стати людині прижиттєвим донором. Що для цього треба зробити?

— В нас в Україні наявне не лише посмертне донорство, а ще й можлива трансплантація від живого донора, але лише у випадку, якщо цей живий донор є родинним представником реципієнта. Тобто родич може пожертвувати при житті або нирку, або частину печінки реципієнту-близькому родичу, якщо він цього потребує.

Якщо ми говоримо про посмертне донорство, то існує два варіанти надання заяви:

прижиттєва згода, або згода родичів після смерті особи.

Для того, щоб надати прижиттєву згоду, необхідно:

• зайти на сайт Українського Центру Трансплант-координації,
• в розділі «Регіональні центри» знайти найближчий для себе центр трансплантації,
• знайти координати трансплант-координатора, його контактну інформацію, номер телефону,
• зв’язати з ним і звернутись безпосередньо в зазначений час для того, щоб підписати заяву.

Якщо в місті немає центру трансплантації, можна звернутись до нас за нашою офіційною адресою, написати нам лист, ми надамо контакти найближчих до вас лікарень, в яких наявні трансплант-координатори, з якими можна зв’язатись.

В Кременчуці є міська лікарня, в якій також є трансплант-координатор. Можна зв’язатись з ним для написання такої заяви.

— Після того, як людина звернулась, написала заяву, що відбувається?

— Трансплант-координатор формує в єдиній державній інформаційній системі трансплантації (ЄДІСТ) запис про таку особу, сканує заяву і завантажує її. Ця інформація зберігається в базі, і про неї, ніхто не знає, окрім людини, яка її надала. Інформація про заяву стає доступною лише після того, як такій людині встановлюється діагноз смерть мозку.

— Що таке смерть мозку, як часто вона встановлюється і хто такий посмертний донор?

— Посмертний донор — це особа, якій консиліумом лікарів встановлено смерть мозку і щодо такої особи отримана згода на вилучення органів після смерті. Така згода може бути надана людиною при житті, або якщо людина при житті не визначила такого бажання, можна запитати про це її рідних.

Тобто рідним повідомляють про те, що пацієнт знаходиться в відділенні реанімації і має критерії для ініціації такої процедури, як діагностика смерті мозку. Такий діагноз свідчить про те, що людина померла й відновлення жодних функцій неможливе. Й тільки після цього родичам пропонують пожертвувати органи для трансплантації. Погоджуватися чи ні — рішення за ними.

На жаль, в нас в країні діагностика смерті мозку ще не введена в рутинну практику лікарів, тому існує серйозний дефіцит донорських органів.

— Органи вилучають ще з живого тіла? З трупа не можна вилучати органи?

—  Ні, якщо ми говоримо про трансплантацію органів, то після діагностики смерті мозку й отримання згоди, пацієнт залишається під'єднаним до апаратів життєзабезпечення. Це власне ті апарати, які забезпечують його дихання, кровообіг і, відповідно, з газообмін в тканинах організму донора. Якщо зупиниться серце, в організмі відбудуться процеси, пов’язані з гіпоксією. Тобто відбудеться пошкодження органів і такі органи будуть непридатні для трансплантації.

— У зв’язку з війною, чи збільшилась потреба в трансплантаціях?

— Це питання прямо не пов’язано з питаннями війни. Проте в нас реєструються випадки, коли військові під час виконання своїх бойових завдань отримували важкі поранення нирок або серця. Таких пацієнтів включали в листок очікування і їм проводилась трансплантація. Це одиничні випадки, проте вони існують.

— Військові можуть бути донорами?

— Ні, на сьогоднішній день особа, яка загинула під час виконання бойових завдань або цивільна особа, яка загинула внаслідок бойової травми або навіть ракетної атаки, не може розглядатись як донор.

— Хто може бути донором органів?

— В Україні є наказ, який говорить про критерії безпечності та придатності органів для трансплантації. Зазначу, що тим, хто хоче написати прижиттєву заяву на посмертне донорство, здавати якісь аналізи або перевіряти свій стан перед підписанням прижиттєвої згоди не потрібно. На етапі, коли ви підписуєте таку прижиттєву заяву, вам не треба про це думати взагалі, тому що, дай Боже, ви проживете ще 30-40, а то й 50 років і ваш медичний стан може абсолютно змінитись за ці роки. Оцінювати показники всіх органів лікарі будуть лише після встановлення діагнозу смерті мозку.

Основним протипоказом для донорства є ВІЛ-інфекція. Також інфекції типу гепатит, сифіліс, але там можуть бути нюанси. Якщо в Україні наявні реципієнти, які перенесли, пролікувались від гепатитів і сифілісу, і в донора теж є пролікований стан, в такому випадку цей донор може розглядатись для конкретних реципієнтів.

Сьогодні також протипоказом для донорства — є вік донора старше 75 років. Але це досить хиткий показник. Наприклад, якщо брати країни Європи або Сполучені Штати Америки, то в них такого показника немає. Кількість донорів в усіх країнах світу залишається низькою, і це проблема трансплантології більшості країн світу. Тому деякі країни враховують в першу чергу стан органів, стан анатомічних матеріалів і не зважають на вік.

— У вашій практиці який наймолодший і найстарший пацієнт?

— Якщо говорити про старшого донора, в Україні це була жінка 72 років. В неї вилучали нирки, зараз вони добре виконують свої функції і допомагають реципієнтам якісно жити. Щодо наймолодшого донора, в нас була дитина п’ять місяців, якій від мами пересадили частину печінки, але ця дитина, на жаль, померла, відбувся крововилив в головному мозку. Їй констатували смерть мозку, і це дало змогу цій дитині стати донором. Мама дитини попросила про це, тому що вона пережила ситуацію, коли її дитині потрібна була печінка і вона хотіла допомогти іншим батькам і іншим дітям. Відбувся розподіл і нирку від цієї дитини отримала дівчинка зі Львова, віком п’яти років.

— Чи варто боятися трансплантації?

— Будь-яка операція — це високий ризик. І трансплантація — не виключення. Навпаки, після трансплантації ризики можуть бути вищими в зв’язку з тим, що пацієнти після зобов’язані все подальше життя приймати імуносупресивну терапію, яка впливає на їх життя і впливає на їх імунологічний стан. Проте, пацієнту, в якого вже є порушення функціонування органу, не сумісне з життям, потрібно проходити через етап трансплантації, адже для нього — це можливість врятуватись і прожити ще велику кількість років. Без трансплантації пацієнт не проживе.

Якщо говорити про хірургічне втручання, трансплантація не є найскладнішою операцією. Проте, якраз період ведення після трансплантації досить складний і важкий.

Найпростішою трансплантацію з технічної точки зору, є трансплантація нирки, потім, мабуть, іде трансплантація серця, а потім печінки. Печінка найбільш складна з таких трансплантацій. Але період виходжування цих реципієнтів, складний всюди.

Проте в будь-якому випадку цей ризик значно менший, ніж ризик втратити життя без трансплантації.

— Наскільки великі черги і чи всі пацієнти можуть дочекатися донора?

— В нас більше трьох з половиною тисяч реципієнтів реєструється щороку на трансплантацію органів. Покривається потреба приблизно в 10-15%. Тобто ми можемо зрозуміти, що черги дійсно великі, і деякі люди вимушені перебувати в таких чергах деяку кількість років. Проте, це все залежить від кількості донорів і в першу чергу від кількості проведених діагностик смертей мозку. За результатами 2024-го року показник донорства на млн населення складає незначно більше трьох. В нас знизилась кількість донорів, відповідно, і кількість проведених трансплантацій теж незначно знизилась, а потреба виконана приблизно на 15%.

— Що пропонують людям, які стоять в чергах і не можуть чекати довгий період? Можливо, трансплантацію за кордоном?

— Раніше до відбудови системи трансплантації в Україні дійсно  функціонувала державна програма, яка дозволяла пацієнтам виїжджати за кордон і проводити там трансплантацію. Держава за це сплачувала гроші і опікувалась такими пацієнтами.

На зараз після розбудови системи трансплантації, такі пацієнти лікуються в нас в Україні, тому що в Україні ця медична допомога доступна.

Ми маємо розуміти, що термін перебування в листу очікування у кожного реципієнта свій, але на черговість отримання органа впливає багато факторів. І в першу чергу це медичний стан хворого. В нашій термінології це називається статус екстреності. Тобто, пацієнт стоїть в листі очікування, і якщо його стан погіршується, в нього змінюється статус, він підвищується і цей пацієнт підвищується в черзі.

— Чи розвинена в Україні дитяча трансплантологія?

— Так, дитяча трансплантологія активно розвивається в нас в країні, і в національному листі очікування близько 5% пацієнтів — це пацієнти дитячого віку.

— Давайте поговоримо про найпоширеніші міфи?

— З нещодавнього. Часто питають про трансплантації органів, які вилучені в російських військових. Відповідаю: «Нам від російських військових нічого не треба, тим паче органів». Для чого нам російські військові, якщо ми навіть від своїх військових не можемо брати органи, це не етично, не гуманно і це просто неможливо.

Кожен орган живе обмежену кількість годин. Для того, щоб його після вилучення з тіла донора можна було пересадити реципієнту, треба встигнути з прифронтового міста привести орган в область, в якій наявний центр трансплантації. Зазвичай це неможливо.

Ще з популярного: якщо написано заяву про згоду на посмертне донорство, шляху назад немає. Насправді: людина може скільки завгодно разів змінювати своє рішення і підписувати заяву як на згоду, так і заяву на незгоду на посмертне донорство. Кожна наступна заява анулює попередню, а до уваги береться тільки остання.

— Чи може людина продати свої органи?

— Ні, людина не може продати органи. По-перше, це карається законодавством.

По-друге, якщо ми говоримо про «чорну трансплантацію», тобто прихованим шляхом, коли за цю трансплантацію і за проданий орган знає обмежена кількість осіб, це теж неможливо.

Трансплантація — це процес, який не можна приховати. А ньому задіяні як мінімум

10 людей! Відповідно, коли про це знають десятеро, звісно, дізнаються і правоохоронці.

З іншої сторони в нас будь-які дії стосовно трансплантації мають бути зафіксовані і зареєстровані в єдиній державній інформаційній системі трансплантації. Тобто без цієї системи жодну трансплантацію провести неможливо.

— Деякі вважають, що після трансплантації серця вони будуть пам’ятати про життя цього донора і будуть переживати емоції і моменти, які були пов’язані з цим донором. Що можете сказати з цього приводу?

— Науково обґрунтованих таких даних не існує. Особисто я ніколи не спілкувався з пацієнтами, які говорили, що вони після трансплантації згадують якісь обставини, які раніше з ними в житті не відбувались.

Єдине, про що я можу сказати, пацієнти, які потребують трансплантації, досить тендітні і чуттєві. Тому після врятування їх життя, в більшості пацієнтів змінюється світогляд. І вони більш чуттєво ще ставляться до інших пацієнтів, які ще потребують трансплантації.

— Що вас особливо дратує в вашій роботі?

— Більше за все дратують питання: «Як я можу продати нирку?» Ми проводимо масову інформаційну роботу стосовно розвінчування міфів, висвітлення правди і пояснення щодо того, що це неможливо. Але все одно часто до нас звертаються люди, які говорять про те, що в них в житті вже все погано і єдина можливість якось врятувати своє життя, це продати нирку.

«Купіть в мене нирку», — каже людина, й ти думаєш, а що робити з нею далі…

Трансплантація у 2024-му

Трансплант-командами 28 медичних центрів виконано 516 органних пересадок. Переважна більшість з них — від посмертного донора.

• 337 пацієнтам пересаджено нирки, 107 — печінку, 71 українець отримав нове серце і після значної перерви в Інститут серця МОЗ України пересадили легені. Для команди закладу це була перша така трансплантація.
• Найбільше органних трансплантацій проведено у Першому медичному об'єднанні Львова (140), Національному Науковому Центру хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова (91) та Інституті серця МОЗ України (52).
• Порівняно з попереднім роком у 2024-му на понад 18 відсотків зросла кількість трансплантацій гемопоетичних стовбурових клітин: минулоріч у 11 медичних закладах проведено 404 пересадки кісткового мозку, з них 58 — дітям.
• Станом на початок нового року у національному листі очікування перебуває 3578 пацієнтів, з них — 2276 очікують на пересадку нирки, 586 — печінки і 7 — печінки-спліт. Нове серце потрібне 615 українцям, 50 — легені, ще 26 очікують комплекс «серце-легені», а 20 потрібна пересадка нирки і підшлункової залози.

Про вартість трансплантацій

Надання медичної допомоги методом трансплантації в Україні повністю оплачує держава!

Тариф за трансплантацію залежить від того, який саме орган пересаджують:

• за пересадку легень НСЗУ платить понад 2,6 млн грн,
• серця — понад 2 млн грн,
• печінки — близько 1,4 млн грн,
• нирки — близько 800 тис. грн. 

Тариф на посттрансплантаційний період також залежить від органу, який пересадили. Загалом НСЗУ платить від 185 тис. до 193 тис. грн за надання медичних послуг з посттрансплантаційного супроводу пацієнта.

Тариф на трансплантацію гемопоетичних стовбурових клітин залежить від того, які стовбурові клітини використовуються — самого пацієнта, неродинного чи родинного донора. А також від тривалості посттрансплантаційного супроводу пацієнта.

Імуносупресивні лікарські засоби, які необхідно пожиттєво приймати пацієнтам після органної трансплантації, включено до Переліку лікарських засобів і медичних виробів, які підлягають реімбурсації за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення.

У Переліку — 21 торгове найменування імуносупресивних лікарських засобів, 15 з них повністю безоплатні, шість — з частковою доплатою.

Алгоритм дій при необхідності трансплантації

Якщо лікарі повідомляють, що пацієнту необхідне лікування методом трансплантації або ж в нього самого виникло питання у доцільності застосування такого методу, слід діяти за таким алгоритмом:

• Обрати центр трансплантації, де проводять пересадки необхідного органа чи органів. Зорієнтуватися у цьому допоможе сайт УЦТК.
• У розділі «Статистика» можна побачити, які види і кількість органних пересадок проводять усі центри трансплантації. 
• Важливим критерієм вибору центру має стати територіальна близькість, адже пацієнту треба буде часто їздити на обстеження та швидко добратись до закладу, якщо йому підберуть донора.
• Пацієнт може бути в листі очікування одного центру трансплантації. Змінювати його можна не частіше одного разу на 6 місяців.
• Зателефонувати трансплант-координатору обраного центру трансплантації і домовитися про консультацію або отримати необхідну інформацію телефоном.
• Інформація про центри і контакти транплант-координаторів у розділі «Регіональні центри».
• Для консультації трансплант-координатора не потрібне електронне направлення.
• Приїхати до центру трансплантації у призначений час.
• Під час консультації із трансплант-координатором пацієнт може отримати інформацію про особливості лікування методом трансплантації, переваги та ризики, покази та протипокази, а також поставити усі запитання, які у нього виникли. З собою необхідно взяти наявну медичну документацію, паспорт та ІПН.
• Якщо після отримання повної інформації пацієнт приймає для себе рішення про готовність до трансплантації, він має повідомити про це трансплант-координатора і може написати заяву щодо включення в лист очікування центру трансплантації.
• Пройти необхідні обстеження та лабораторні дослідження.
• Медична команда центру трансплантації ознайомиться з історією захворювання пацієнта, проведе об'єктивну оцінку стану здоров’я для визначення потреби у органній пересадці, наявності чи відсутності протипоказів для трансплантації.  

Перелік необхідних досліджень залежить від стану здоров’я реципієнта та органа, який потрібно замінити.

• За результатами медичних обстежень та огляду консиліум лікарів центру трансплантації визначить потребу в пересадці та наскільки вона термінова.
• Якщо консиліумом лікарів визначена необхідність проведення трансплантації, трансплант-координатор вносить дані пацієнта до листа очікування Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ). Ця система здійснює автоматичний розподіл анатомічних матеріалів від померлого донора реципієнтам.
• Очікувати на дзвінок трансплант-координатора про необхідність повторного візиту до центру трансплантації для планових обстежень або власне самої трансплантації.
• У разі появи донорського органа пацієнт має бути готовим якнайшвидше прибути до центру трансплантації.

Історії нового життя

Третє серце

30-річний Петро з Київщини через хворобу серця переніс кілька операцій. Сім років тому у Білорусі йому пересадили донорське серце. Це дало Петрові шість повноцінних здорових років життя, а ось останній рік серце справлялося не дуже. Чоловік став у лист очікування на пересадку нового органа, а коли його стан значно погіршився, медичний консиліум визначив пацієнту перший статус екстреності.

Доноркою для Петра стала померла через інсульт пацієнтка у м.Біла Церква. Коли лікарі констатували смерть мозку, родина прийняла рішення про посмертне донорство.

Трансплант-команда Інституту серця успішно провела ретрансплантацію серця.

П’ять згод на посмертне донорство — і 17 трансплантацій протягом двох днів!

Серед посмертних донорів — підліток. У 13-річного хлопця з Одещини діагностували інсульт. Попри всі зусилля медиків, врятувати його не вдалося. Родина хлопця прийняла непросте рішення: аби після смерті його органи могли продовжити чиєсь життя.

Єдина державна інформаційна система трансплантаціі (ЄДІСТ) визначила пари «донор-реципієнт». Їх розділяли сотні кілометрів, але було зроблено все необхідне, аби претенденти на трансплантацію, а особливо діти, не втратили цей шанс. 

Серед тих, кому провели рятівні пересадки — 4 дітей і 35-річна багатодітна мама.

У Інституті серця МОЗ України пересадили серце 7-річному Тихону. Після важкого вірусного захворювання у хлопчика розвинулася дилятаційна кардіоміопатія. Нове серце — його порятунок.

Також трансплант-команда Інституту пересадила легені 35-річній пані Маргариті, матері 5 дітей. Жінка очікувала цієї трансплантаціі понад 4 роки.

Двоє дітей отримали нові нирки: у Львівському КНП «Клінічний центр дитячої медицини» пересадили нирку 9-річному Олегу, другу нирку трансплантували 6-річному Дмитру у Київський міський центр нефрології та діалізу.

Майже півтора року очікувала пересадки печінки 17-річна Олена. Аутоімунний гепатит спричинив у дівчини цироз печінки — тільки пересадка донорського органу дає їй шанс на життя.

Згода ще чотирьох родин на посмертне донорство дала змогу пересадити органи 12 українцям.

Стан усіх пацієнтів відповідає тяжкості перенесеного втручання.

5-місячному хлопчику трансплантували печінку

Матвійка мама народила на 36-му тижні вагітності. Згодом у малюка виявили біліарну атрезію — рідкісну ваду розвитку, при якій відсутні певні відділи жовчовивідних шляхів.

Через це у печінці починають накопичуватись токсини, що швидко призводить до цирозу. На жаль, діагноз Матвію поставили запізно, врятувати його могла тільки пересадка печінки.

До лікарні Матвійко потрапив у критичному стані. Через печінкову недостатність у нього почали відмовляти нирки. Команда медиків інтенсивної терапії, реаніматологів, нефрологів боролася за життя хлопчика, використовуючи спеціальне обладнання, яке тимчасово виконувало функції нирок і печінки. Коли стан вдалося стабілізувати, лікарі почали підготовку до трансплантації.

Зважаючи на складність хірургічного втручання, медики радилися з своїми колегами з Японії та Південної Кореї.

Донором для Матвійка стала його мама.

У неї взяли один сегмент печінки — для пересадки дитині такого віку потрібно провести дуже точні розрахунки, щоб трансплантат відповідав вазі та фізіологічним особливостям малюка. І пересадили саме той сегмент, який був найбільш оптимальний для маленького організму Матвія. Ця трансплантована частинка важила 118 грамів.

Після трансплантації Матвійко пройшов непростий період реабілітації. Але стан його стабільний.

Пересаджена печінка, яка включається в роботу у новому організмі, має здатність відновлюватися до потрібного розміру. Тобто, отримавши новий орган, Матвійко буде рости і розвиватися, як і його ровесники.

Коли відстань між донорським серцем і реципієнтом 600 км

Це історія 49-річного пана Василя зі Львівщини. До війська чоловік доєднався на самому початку повномасштабного вторгнення. У вересні 2023-го отримав важке поранення: рани загоїлися, але почалися проблеми з серцем.

Результати обстеження приголомшили: чоловікові потрібна трансплантація серця. У нього спадкове захворювання — дилатаційна кардіоміопатія. Раніше хвороба про себе не давала знати, але поранення спровокувало її загострення. Коли медикаменти уже майже не допомагали підтримувати хворе серце, пацієнта поставили в лист очікування на трансплантацію.

Єдина державна інформаційна система трансплантації (ЄДІСТ) визначила, що для пана Василя є донорське серце. Але він у Львові, а рятівне серце — на Одещині. Через війну небо для цивільних польотів закрите, а дорога каретою швидкої надто довга для донорського органу, який живе чотири години поза людським тілом. Тоді кардіохірурги прийняли рішення їхати за серцем з пацієнтом.

Трансплантацію львівські кардіохірурги провели в місті Балта Одеської області — на базі міської лікарні. Операція минула успішно і вже наступної доби після пересадки органу лікарі разом із пацієнтом повернулися до Львова. 

На 10-й день після трансплантації донорського серця пана Василя відпустили з лікарні додому. Стан його відповідає рівню перенесеного оперативного втручання.