«Прокладок не було. Користувалися ганчірками, які знайшли у камері»: колишня бранка Кремля розповіла про жахіття російського полону

Мар’яні — 31 рік. Рік і місяць з яких дівчина провела в російському полоні. Її забрали за любов до рідної країни та нетерпимість до «руського миру». Колишня бранка Кремля на волі з квітня минулого року, але й досі прокидається ночами через жахливі сни, в яких чує крики полонених.

Війна в рідне місто Торез, що на Донеччині, прийшла у 2014 році. Тоді молодій дівчині був 21 рік Вона навчалася в технікумі на еколога й будувала плани на майбутнє. Їх перекреслили росіяни, які встановили свої правила й порядки по всій окупованій території.

 «Ми тут, щоб допомогти», — заявляли вони, але «допомога» перетворилася на контроль, а контроль — на повну залежність від окупантів.

Мар’яна продовжувала жити вдома разом із батьками, намагаючись зберегти свою ідентичність. Вона слухала українські пісні, спілкувалася з друзями, які переїхали на підконтрольну територію й час від часу сама виїздила в Харків «подихати вільним повітрям».

З початком повномасштабного вторгнення зрозуміла, що залишатися в окупації стало ще небезпечніше. До всіх, хто мав проукраїнську позицію, спецслужби посилили увагу.

Бажання виїхати на підконтрольну територію було великим, але через закриті шляхи й хвороби батька й старенької бабусі, зробити це було складно.

Три місяці в «Ізоляції»

Одного дня в будинок дівчини прийшли озброєні люди. Мар’яна й досі не знає, чи її здали сусіди — прихильники «руського миру», чи за нею раніше слідкували, але те, що відбувалося після 27 березня 2022 року повністю перекреслило її життя.

Озброєні чоловіки в балаклавах наказали: «Йдеш з нами».

Дівчину забрали без жодних пояснень. На питання матері, куди її забирають, відповіли — на бесіду. В надії, що донька скоро повернеться, жінка дала в руки гаманець, а паспорт заховала, аби не виникло нових питань, чому досі не обміняла документ на російський.

З будинку Мар’яну вивели в наручниках й з пакетом на голові. Каже — щоб не бачила, куди її везуть.

Спочатку дівчину звинуватили в тому, що вона «снайперка», але, виходячи зі стану здоров’я — у Мар’яни інвалідність з дитинства, це було настільки абсурдно, що вигадали нову причину — «шпигунство». Далі приписали службу в «Азові».

Три місяці перебування в найстрашнішій катівні Донеччини Мар’яна досі згадує з жахом. Кожен день був випробуванням.

Нескінченні допити, звинувачення, жахлива їжа, замість гарячого чаю холодна забарвлена вода.

 Вдень — заборона на все, крім читання російських книжок.

Про гігієну навіть мова не йшла. Туалет — прямо в камері.

Душ — двічі на тиждень, у пластикових пакетах, «як тварин нас виводили в банний день». Мило — рідке технічне.

Жіночі дні — ще одне жахіття. Через відсутність гігієнічних прокладок, п’ятеро жінок, що перебували в камері, по черзі користувалися ганчірками, які знайшли на підлозі у кутку.

Перебування в СІЗО

У травні Мар’яну перевели в СІЗО Донецька. Дівчина згадує, що з перших хвилин охоронці демонстрували свою перевагу: штовхали, чіплялися, били, ображали й звинувачували в тому, що вона винна в загибелі багатьох чоловіків.

Спершу дівчину посадили в камеру до вбивць. Через деякий час перевели до наркоманок й лише через кілька місяців вона потрапила в камеру до політв’язнів.

Про умови перебування в камері, каже, одним словом — жахливі.

Про побиття каже — постійно ходила в синцях.

Мар’яна розповідає, як зі співкамерницями зустрічали новий 2023 рік. Каже, комусь з дівчат рідні передали смаколики: вафлі, фрукти й чай — це й було святкове меню. З побажань — звільнення й Перемога України.

Увесь цей час Мар’яна не мала ніякого статусу. Вона сиділа без документів й слідчі постійно вигадували уявні злочини, які розсипалися без доказів, немов картковий будинок.

 «Думала, мене везуть на розстріл»

Дівчина нічого не знала про свою подальшу долю. Вона весь час чогось чекала. Сподівалася на обмін, але розуміла, що без статусу її ніхто не буде міняти.

 Розгублену, побиту Мар’яну привезли у психіатричну лікарню. Чи зраділа вона? З одного боку стало легше від того, що не вбили, з іншого — дівчина не розуміла, що її чекає далі.

А далі була палата «для буйних». Там було ще гірше, ніж у тюрмі: поруч — тяжкохворі люди.

Там Мар’яна провела кілька тижнів. Їй не давали ліків, не робили ніяких процедур, просто тримали поруч з людьми, які втратили розум.

Іноді дівчина втрачала відчуття часу. З нею майже ніхто не спілкувався, ніхто не казав, скільки вона буде перебувати в лікарні.

Надії на звільнення не було, але 26 квітня Мар’яні повідомили, що приїхала її мати.

Її випустили без жодних пояснень. Але свобода не означала кінець випробувань.

Перші дні після повернення дівчина навіть не могла дихати на повні груди. Каже, було страшно виходити на вулицю: боялася, що це ілюзія, що її знову заберуть.

Згодом дівчина звикла до того, що вона вдома. Рідні допомогли адаптуватися. Мати розповіла, як шукала доньку, як добивалася її звільнення.

Після всього пережитого родина не могла залишатися більше на окупованій території. Довгим шляхом через Білорусь вони виїхали в Україну.

Зараз Мар’яна з батьками заходиться на підконтрольній території. Дівчина намагається повернутися до нормального життя, але це складно. Вона втратила здоров’я, має серйозні проблеми із нервовою системою.

А ще вона досі не отримала офіційного статусу колишньої полоненої.

А поки Мар’яна шукає шляхи, щоб допомагати іншим жінкам, які пережили схожий досвід.