star archive bad ca calendar cat coms dislike down down2 fav fb gp info left like login love mail od pass rel reply right search set share sort_down sort_up top tw up views vk votes cross phone loc ya

«Прокладок не було. Користувалися ганчірками, які знайшли у камері»: колишня бранка Кремля розповіла про жахіття російського полону

12.03.2025, 18:03 Переглядів: 3 081

Рік і місяць цивільна полонена з Торезу провела в російських катівнях, але не зламалася

Мар’яні — 31 рік. Рік і місяць з яких дівчина провела в російському полоні, де зазнала катувань й СНПК (сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом). Її забрали за любов до рідної країни та нетерпимість до «руського миру». Колишня бранка Кремля на волі з квітня минулого року, але й досі прокидається ночами через жахливі сни, в яких чує крики полонених.

Війна в рідне місто Торез, що на Донеччині, прийшла у 2014 році. Тоді молодій дівчині був 21 рік Вона навчалася в технікумі на еколога й будувала плани на майбутнє. Їх перекреслили росіяни, які встановили свої правила й порядки по всій окупованій території.

 «Ми тут, щоб допомогти», — заявляли вони, але «допомога» перетворилася на контроль, а контроль — на повну залежність від окупантів.

— Я не підтримувала те, що відбувалося. Було важко морально: відчувати, що твій дім більше не твій, що хтось прийшов і сказав, що він тепер тут головний, — розповідає дівчина.

Мар’яна продовжувала жити вдома разом із батьками, намагаючись зберегти свою ідентичність. Вона слухала українські пісні, спілкувалася з друзями, які переїхали на підконтрольну територію й час від часу сама виїздила в Харків «подихати вільним повітрям».

З початком повномасштабного вторгнення зрозуміла, що залишатися в окупації стало ще небезпечніше. До всіх, хто мав проукраїнську позицію, спецслужби посилили увагу.

Бажання виїхати на підконтрольну територію було великим, але через закриті шляхи й хвороби батька й старенької бабусі, зробити це було складно.

Три місяці в «Ізоляції»

Одного дня в будинок дівчини прийшли озброєні люди. Мар’яна й досі не знає, чи її здали сусіди — прихильники «руського миру», чи за нею раніше слідкували, але те, що відбувалося після 27 березня 2022 року повністю перекреслило її життя.

Озброєні чоловіки в балаклавах наказали: «Йдеш з нами».

— Я спробувала опиратися, питала, на якій підставі, вимагала документи. У відповідь — удари по обличчю й звинувачування в допомозі ЗСУ.

Дівчину забрали без жодних пояснень. На питання матері, куди її забирають, відповіли — на бесіду. В надії, що донька скоро повернеться, жінка дала в руки гаманець, а паспорт заховала, аби не виникло нових питань, чому досі не обміняла документ на російський.

З будинку Мар’яну вивели в наручниках й з пакетом на голові. Каже — щоб не бачила, куди її везуть.

— Їхали довго. Вже пізніше дізналася, що в Донецьк. Мене привезли в МГБ, в «Ізоляцію».

Спочатку дівчину звинуватили в тому, що вона «снайперка», але, виходячи зі стану здоров’я — у Мар’яни інвалідність з дитинства, це було настільки абсурдно, що вигадали нову причину — «шпигунство». Далі приписали службу в «Азові».

— Це були безглузді звинувачення, які не мали під собою жодних доказів. Я була простою дівчиною, так, з проукраїнськими поглядами, але навіть цього вистачило, щоб потрапити до підвалу, — каже вона.

Три місяці перебування в найстрашнішій катівні Донеччини Мар’яна досі згадує з жахом. Кожен день був випробуванням.

Нескінченні допити, звинувачення, жахлива їжа, замість гарячого чаю холодна забарвлена вода.

 Вдень — заборона на все, крім читання російських книжок.

— У нас забрали все — навіть можливість спати. О 6-й ранку підйом, до 10-ї вечора не можна було лежати: або стояти в камері, або сидіти з книжкою. За провину — покарання. Через цілодобове яскраве світло, яке ніколи не вимикали, сильно погіршився зір. Тож заснути, навіть вночі, було складно. А коли з сусідніх камер через тортури починали кричати чоловіки, ми просто закривали долонями вуха, щоб не чути.

Про гігієну навіть мова не йшла. Туалет — прямо в камері.

Душ — двічі на тиждень, у пластикових пакетах, «як тварин нас виводили в банний день». Мило — рідке технічне.

Жіночі дні — ще одне жахіття. Через відсутність гігієнічних прокладок, п’ятеро жінок, що перебували в камері, по черзі користувалися ганчірками, які знайшли на підлозі у кутку.

— Ми їх прали, сушили й користувалися по черзі…

Перебування в СІЗО

У травні Мар’яну перевели в СІЗО Донецька. Дівчина згадує, що з перших хвилин охоронці демонстрували свою перевагу: штовхали, чіплялися, били, ображали й звинувачували в тому, що вона винна в загибелі багатьох чоловіків.

Спершу дівчину посадили в камеру до вбивць. Через деякий час перевели до наркоманок й лише через кілька місяців вона потрапила в камеру до політв’язнів.

Про умови перебування в камері, каже, одним словом — жахливі.

Про побиття каже — постійно ходила в синцях.

Мар’яна розповідає, як зі співкамерницями зустрічали новий 2023 рік. Каже, комусь з дівчат рідні передали смаколики: вафлі, фрукти й чай — це й було святкове меню. З побажань — звільнення й Перемога України.

— І в камері ми вірили в нашу Перемогу, і зараз я вірю в неї. Як не намагалися мене зламати, нічого в них не вийшло!

Увесь цей час Мар’яна не мала ніякого статусу. Вона сиділа без документів й слідчі постійно вигадували уявні злочини, які розсипалися без доказів, немов картковий будинок.

— Через те, що в мене не було документів, я проходила, як безпритульна. До мене не приходив слідчий, мені не давали адвоката…

 «Думала, мене везуть на розстріл»

Дівчина нічого не знала про свою подальшу долю. Вона весь час чогось чекала. Сподівалася на обмін, але розуміла, що без статусу її ніхто не буде міняти.

— 26 січня за мною прийшли, наказали збиратися. Куди, навіщо — ніяких пояснень. Я не розуміла, що мені робити й куди мене відвезуть. Думала — на розстріл, бо постійно лякали, що мене вб’ють, що мене ніхто не шукає й шукати не буде. Я хотіла зібрати речі, щоб їх передали коли-небудь моїм батькам, щоб щось про мене залишилось на пам’ять… І тоді я гірко розплакалася — так боляче мені стало. Я тоді у відчаї крикнула охоронцям, що «Азов» прийде й вам — кришка». За ці слова мені вибили зуби…

 Розгублену, побиту Мар’яну привезли у психіатричну лікарню. Чи зраділа вона? З одного боку стало легше від того, що не вбили, з іншого — дівчина не розуміла, що її чекає далі.

А далі була палата «для буйних». Там було ще гірше, ніж у тюрмі: поруч — тяжкохворі люди.

Там Мар’яна провела кілька тижнів. Їй не давали ліків, не робили ніяких процедур, просто тримали поруч з людьми, які втратили розум.

— Коли мене перевели у звичайну палату, я дуже зраділа, адже іноді мені здавалося, що я теж божеволію.

Іноді дівчина втрачала відчуття часу. З нею майже ніхто не спілкувався, ніхто не казав, скільки вона буде перебувати в лікарні.

Надії на звільнення не було, але 26 квітня Мар’яні повідомили, що приїхала її мати.

— Мама сказала, що забирає мене. Я не вірила. Думала, що це пастка. Я не розуміла, що відбувається. Після року в полоні я втратила відчуття реальності.

Її випустили без жодних пояснень. Але свобода не означала кінець випробувань.

Перші дні після повернення дівчина навіть не могла дихати на повні груди. Каже, було страшно виходити на вулицю: боялася, що це ілюзія, що її знову заберуть.

Згодом дівчина звикла до того, що вона вдома. Рідні допомогли адаптуватися. Мати розповіла, як шукала доньку, як добивалася її звільнення.

Після всього пережитого родина не могла залишатися більше на окупованій території. Довгим шляхом через Білорусь вони виїхали в Україну.

Зараз Мар’яна з батьками заходиться на підконтрольній території. Дівчина намагається повернутися до нормального життя, але це складно. Вона втратила здоров’я, має серйозні проблеми із нервовою системою.

— У мене з дитинства була кіста головного мозку, а тепер все погіршилося. Постійний головний біль, слабкість, панічні атаки, — розповідає вона.

А ще вона досі не отримала офіційного статусу колишньої полоненої.

— Я була там рік, але мене не визнали. Тепер я просто людина без статусу, — каже Мар’яна й підкреслює, що юристи громадських організацій намагаються допомогти розв'язати проблему.

А поки Мар’яна шукає шляхи, щоб допомагати іншим жінкам, які пережили схожий досвід.

— Я знаю, що є сотні таких, як я. Тих, хто ще там, у підвалах. Тих, хто вийшов, але не знає, як жити далі. І я хочу зробити все, щоб їхні голоси були почуті. 

Що треба знати про СНПК

Серед усіх видів воєнних злочинів, що коїть Російська Федерація в Україні, до особливо цинічних зараховують злочини сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Страждають від нього насамперед цивільні, які опинилися під владою окупанта.

Мета тих, хто чинить сексуальне насильство, — принизити, підкорити, вселити страх, розсіяти або силоміць перемістити цивільних членкинь громади, витіснити цивільне населення зі стратегічно важливих місцевостей, а також отримати прибуток від сексуального рабства. З почуттям любові чи симпатії це не має нічого спільного.

У 2022–2023 роках зі злочинами СНПК масово стикнулися й громадяни України, а десятки таких злочинів були скоєні на окупованих Росією територіях починаючи з 2014 року.

За міжнародним визначенням правозахисників, сексуальне насильство — це протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканність іншої. Коли заходить мова про сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом (СНПК), перше, що спадає на думку, — зґвалтування. Однак видів СНПК нараховується набагато більше. До нього належать:

  • зґвалтування;
  • сексуальне рабство;
  • проституція;
  • примус до вагітності;
  • примус до аборту;
  • примус до стерилізації;
  • примус до шлюбу;
  • сексуалізовані тортури
  • загроза акту сексуального насильства, у тому числі шляхом сексуальних погроз, погроз зґвалтування;
  • образи, приниження, залякування сексуального характеру;
  • спільне утримання в одному приміщенні чоловіків та жінок, у тому числі без надання окремого туалету та/або душу, примусове (повне або часткове) оголення тощо.

Постраждалі можуть звертатися по допомогу:

  • ГО "Нумо, сестри!", об'єднує жінок, які постраждали від СНПК 
  • Центри допомоги врятованим
  • Урядова «гаряча лінія» з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству щодо дітей за телефоном 1547 (цілодобово)
  • «СпівДія» — офіційна платформа гуманітарної допомоги. Юридична та психологічна підтримка, хаб, шелтер, забезпечення речами першої потреби — тел. +380891203304
  • Assisto (проєкт Благодійної організації «Фонд сім'ї Андреєвих» для допомоги жінкам та дітям), телефон (080-03) 0-01-66
  • Східноукраїнський центр громадських ініціатив — громадська правозахисна організація. Документує порушення прав людини під час війни: м. Київ, тел. +380445781438, + 38 (063) 640 96 40
  • Центр громадянських свобод — громадська правозахисна організація. У пріоритеті — відновлення справедливості для всіх жертв воєнних злочинів: м. Київ, тел. +380672113122
  • Українська фундація громадського здоров’я (представництво міжнародної організації HealthRight International) — психологічна, гуманітарна та соціальна підтримка жінок і дітей, які зазнали сексуального насильства в період війни: м. Київ, +38 (067) 113 47 59
  • «Гаряча лінія» підтримки з питань жіночого здоров’я — гінекологічні кабінети безбар’єрного доступу, медична та психологічна допомога при домашньому, гендерно зумовленому та сексуальному насильстві, телефон 3033
  • Національна «гаряча лінія» з запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, телефони 116 123 та 0 800 500 335
  • «Аврора» — онлайн-платформа психотерапевтичної допомоги постраждалим від насильства, пов’язаного з війною, зокрема сексуального. Дистанційна підтримка будь-де в Україні, в тому числі на окупованих територіях, і за кордоном
  • Восток SOS — благодійний фонд. Евакуація із зони конфлікту, гуманітарна, юридична та психологічна допомога. «Гаряча лінія»: 0 800 332 614, Viber  +38 (099) 710 48 72, +38 (099) 311 53 14, Telegram +38 (096) 108 60 48
  • «Слов’янське серце»  — благодійний фонд. Евакуація із зони конфлікту, юридична, соціальна та психологічна допомога для жінок і сімей з дітьми, телефон +380504202092.
  • Сема Україна - спільнота жінок, які,  переживши СГОН і СНПК в російсько-української війні, зуміли трансформувати свій травматичний досвід у посттравматичний ріст

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 6 від 6 лютого 2025)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх