Звільнена з полону 30-річна жінка провела дев’ять днів в металевому контейнері

З перших днів місто було окуповане, але місцеві не приймали нову владу й відкрито виступали проти загарбників: проводили мітинги, виходили на пікети, перекривали дорогу важкій техніці.

На початку окупанти сприймали таку поведінку спокійно, але з часом почалися арешти, переслідування. Іноді люди просто зникали. Багатьох вивозили в невідомому напрямку. Декого кидали за містом, змушуючи йти пішки.

Серед тих, хто підтримував Україну й був проти «руського миру» — Тетяна та її хлопець Максим.

Тетяна згадує, що коли вийшла з документами, біля будинку вже чекала машина. В кузові на підлозі обличчям вниз лежав її хлопець. Її посадили поруч й повезли в колишній паспортний стіл, де базувалися окупанти.

Затримання напередодні Дня незалежності України

Це було перше затримання, але воно не залякало молодят. Вони продовжували ненавидіти нову владу й вели свою таємну боротьбу з ними.

Час від часу здавали позиції росіян, випускали в небо повітряні кульки синьо-жовтих кольорів, до українських свят розклеювали листівки в місті.

 Вони збиралися виїжджати на підконтрольну територію й шукали можливості, але не встигли — в один з рейдів Тетяну й Максима затримали.

У Тетяни забрали особисті речі, телефон. В ньому крім українських пісень й фотографій, був гімн України.

Її обшукали. Так грубо, що залишили синці на тілі.

Далі — довгі допити: про діяльність, про співпрацю з ЗСУ, про ставлення до окупаційної влади.

А далі — все, як у фільмі. Жінку нахилили головою вниз й вивели у двір. Там під деревом стояв металевий «портовий» контейнер, без вікон, розміром 2×2 метри.

Всередині — стілець й лавка. Під лавкою — пляшки зі смердючою водою. В куту — брудне відро з запахом сечі.

Тетяну заштовхали всередину й заперли на замок.

В туалет виводили рано вранці й пізно ввечері. Інший час користувалася відром й виливала на підлогу біля входу, «під ноги окупантам».

Перші три дні не годували. Потім кухар почав носити їжу.

Чисту воду дозволяли набирати в колонці, коли дівчина поверталася у свою темницю з ранкової «прогулянки» до туалету.

«В катівні годували протермінованими сухпайками»

В контейнері дівчину протримали дев’ять днів, а потім примусили підписати папір, що вона не має жодної претензії.

Через кілька хвилин охоронець наказав зняти мішок з голови. Дівчина побачила, що перебуває в камері.

Перед обличчям — вікно з вісьма решітками. Повз стіни — двоярусне ліжко, напроти — стіл, в кутку — туалет.

Перші п’ять днів Тетяна перебувала в камері сама. Потім підселили ще одну нещасну жінку, яку звинувачували у зраді й співпраці з ЗСУ. Вона просиділа з Тетяною до 27 вересня, а потім була депортована.

 Перебування у в’язниці було важким. Годували російськими сухпайками. Іноді такими, в яких вийшов термін придатності. Через таку їжу дівчина страждала на нудоту, діарею.

Вперше «гаряче» Тетяна з’їла через місяць ув’язнення. До цього навіть не давали теплу воду. Наслідки такого харчування Тетяна відчуває досі.

Дівчина згадує гучну музику, яка цілими днями грала у в’язниці. Це були «шедеври» Інстасамки, Моргенштерна, Газманова, гімн Росії.

В один із днів до камери прийшов слідчий й повідомив, що Тетяну чекає спільне з її хлопцем інтерв’ю. Чого боялася більше — відвертої брехні, на яку росіяни перетворять її слова, чи зустрічі з коханим, жінка не знає. Вона дуже переживала за Максима — уявити його стан навіть не могла.

Згодом дізналася, що йому в перший день перебування у в’язниці перебили всі ребра. Він не міг ані сидіти, ані лежати. Ніяких умов в камері не було — відпочивали на голій підлозі. У будь-яку мить в камеру могли увійти охоронці й всі присутні зобов’язані були вставати. Кожен зайвий рух віддавав болем, тому Максим цілими днями стояв на ногах.А коли приходила ніч, лягав на лист фанери.

Згодом Тетяна дізналася, що Максим був зовсім поруч — в одній з сусідніх камер. Вона чула, як його та інших чоловіків били, як катували током.

Чоловіки кричали — Тетяна весь час плакала.

«Складно повірити, що у 21 сторіччі можливі тортури»

Через тиждень після зйомок в пропагандистському сюжеті про замах на голову окупаційної адміністрації Запорізької області Євгена Балицького, Тетяну з мішком на голові вивезли з катівні.

Її привезли у Василівку до останнього блокпосту на окупованій території — через нього можна було проїхати на підконтрольну Україні частину Запорізької області.

Віддали деякі речі, паспорт. Сфотографували на фоні земляного валу, зачитали рішення про депортацію й наказали йти в напрямку підконтрольної Україні території.

Без телефона, без грошей, розгублена, майже без сил, жінка довго йшла замінованою з обох боків дорогою в невідомому напрямку, поки попутна автівка не довезла її до одного з блок-постів.

Вже звідки її доставили в Запоріжжя в пункт реєстрації тих, хто рятувався із зони бойових дій. Там Тетяна згадала про номер телефону своєї сусідки по камері, записаний на папірці й захований в жіночих прокладках.

Попросила волонтерів зателефонувати. Через годину подруга по нещастю забрала Тетяну додому, де та вперше за два місяці прийняла душ, привела себе в порядок.

Наступні два тижні жінка була в центрі для переселенців, а потім зустрілася з Максимом, якого теж депортували за умови, що звідти він здаватиме росіянам координати ЗСУ через телеграм-канал…

 Зараз Тетяна разом із хлопцем живе в Києві, намагається відновити своє фізичне та ментальне здоров’я. Вона зізнається, що багато хто, пройшовши такі випробування, потребує серйозної психологічної підтримки.

Я не хотіла здаватися, я просто хотіла допомагати Україні. Я ніколи не шкодувала про те, що робила. Але тепер мені потрібен час, щоб знову навчитися жити, — каже вона.

Що треба знати про СНПК

Серед усіх видів воєнних злочинів, що коїть Російська Федерація в Україні, до особливо цинічних зараховують злочини сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Страждають від нього насамперед цивільні, які опинилися під владою окупанта.

Мета тих, хто чинить сексуальне насильство, — принизити, підкорити, вселити страх, розсіяти або силоміць перемістити цивільних членкинь громади, витіснити цивільне населення зі стратегічно важливих місцевостей, а також отримати прибуток від сексуального рабства. З почуттям любові чи симпатії це не має нічого спільного.

У 2022–2023 роках зі злочинами СНПК масово стикнулися й громадяни України, а десятки таких злочинів були скоєні на окупованих Росією територіях починаючи з 2014 року.

За міжнародним визначенням правозахисників, сексуальне насильство — це протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканність іншої. Коли заходить мова про сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом (СНПК), перше, що спадає на думку, — зґвалтування. Однак видів СНПК нараховується набагато більше. До нього належать:

• зґвалтування;
• сексуальне рабство;
• проституція;
• примус до вагітності;
• примус до аборту;
• примус до стерилізації;
• примус до шлюбу;
• сексуалізовані тортури
• загроза акту сексуального насильства, у тому числі шляхом сексуальних погроз, погроз зґвалтування;
• образи, приниження, залякування сексуального характеру;
• спільне утримання в одному приміщенні чоловіків та жінок, у тому числі без надання окремого туалету та/або душу, примусове (повне або часткове) оголення тощо.

Постраждалі можуть звертатися по допомогу:

• ГО «Нумо, сестри!», об'єднує жінок, які постраждали від СНПК 
• Центри допомоги врятованим
• Урядова «гаряча лінія» з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству щодо дітей за телефоном 1547 (цілодобово)
• «СпівДія» — офіційна платформа гуманітарної допомоги. Юридична та психологічна підтримка, хаб, шелтер, забезпечення речами першої потреби — тел. +380891203304
• Assisto (проєкт Благодійної організації «Фонд сім'ї Андреєвих» для допомоги жінкам та дітям), телефон (080-03) 0-01-66
• Східноукраїнський центр громадських ініціатив — громадська правозахисна організація. Документує порушення прав людини під час війни: м. Київ, тел. +380445781438, + 38 (063) 640 96 40
• Центр громадянських свобод — громадська правозахисна організація. У пріоритеті — відновлення справедливості для всіх жертв воєнних злочинів: м. Київ, тел. +380672113122
• Українська фундація громадського здоров’я (представництво міжнародної організації HealthRight International) — психологічна, гуманітарна та соціальна підтримка жінок і дітей, які зазнали сексуального насильства в період війни: м. Київ, +38 (067) 113 47 59
• «Гаряча лінія» підтримки з питань жіночого здоров’я — гінекологічні кабінети безбар’єрного доступу, медична та психологічна допомога при домашньому, гендерно зумовленому та сексуальному насильстві, телефон 3033
• Національна «гаряча лінія» з запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, телефони 116 123 та 0 800 500 335
• «Аврора» — онлайн-платформа психотерапевтичної допомоги постраждалим від насильства, пов’язаного з війною, зокрема сексуального. Дистанційна підтримка будь-де в Україні, в тому числі на окупованих територіях, і за кордоном
• Восток SOS — благодійний фонд. Евакуація із зони конфлікту, гуманітарна, юридична та психологічна допомога. «Гаряча лінія»: 0 800 332 614, Viber  +38 (099) 710 48 72, +38 (099) 311 53 14, Telegram +38 (096) 108 60 48
• «Слов’янське серце»  — благодійний фонд. Евакуація із зони конфлікту, юридична, соціальна та психологічна допомога для жінок і сімей з дітьми, телефон +380504202092.
• Сема Україна — спільнота жінок, які, переживши СГОН і СНПК в російсько-українській війні, зуміли трансформувати свій травматичний досвід у посттравматичний ріст

Нагадаємо, раніше ми розповідали історію колишньої бранки Кремля, яка понад рік провела в російських катівнях.