Топ новина, Кременчук, Фотоколекція, Воїни світла

У Кременчуці висадили дерево на честь 24-річного вчителя Юрія Забари, який загинув на війні

15.05.2023, 20:00 Переглядів: 6 705

Хлопець пішов воювати добровольцем. У нього залишилися дружина та маленька донечка

15 травня у Кременчуцькій гуманітарно-технологічній академії імені А. С. Макаренка вшанували пам’ять загиблого на війні випускника Юрія Забари. 24-річний хлопець заплатив життям за наш спокій, щоб ми могли жити звичним життям.

Юрій Забара народився 31 серпня 1998 року у селі Григорівка Черкаської області в багатодітній родині. Він – випускник Кременчуцького педколеджу 2018 року, відділення початкової освіти. Після завершення навчання працював учителем початкових класів Горбівського НВК Градизької селищної ради. З 2018 по 2020 рік проходив строкову службу у лавах ЗСУ. У 2022 році здобув вищу освіту і диплом магістра у Глухівському національному педагогічному університеті імені Олександра Довженка.

9 березня 2022 року добровольцем пішов захищати Батьківщину, був заступником командира 7-ої групи 7-ої роти 3-го загону СП ВЧ А4030. Майже рік у складі 71 окремої єгерської бригади ДШВ ЗСУ Юрій чинив опір росіянам. Загинув хлопець 27 лютого 2023 року поблизу села Новомихайлівка Донецької області під час артилерійського обстрілу. На момент загибелі йому було 24 роки.

У цей день Юрія Забару занесли до Книги пошани академії (традицію вносити у неї кращих випускників започаткували у 75 річницю навчального закладу).

Дружина загиблого Героя Анна, яка також закінчила Кременчуцький педагогічний коледж у 2021 році, отримує свідоцтво про занесення її чоловіка до Книги пошани

На честь загиблого Героя на території навчального закладу посадили клен. В Україні це дерево символізує чоловічу красу та енергію, це символ спокою, доброго та надійного друга. Саме таким був Юрій Забара.

Мати Юрія плаче, висаджуючи клен у пам'ять про 24-річного сина

— У серцях його одногрупників, класного керівника, викладачів, які його пам’ятають, він завжди залишиться світлою постаттю, доброю, щирою, чесною, дуже працьовитою людиною. Завжди з задоволенням, теплотою згадую про ті хвилини нашого спілкування з ним. Скільки б не пройшло років, колектив педагогічного коледжу завжди буде пам’ятати цю жертву, цей героїчний вчинок нашого земляка, студента, великого громадянина нашої країни. Вічна йому пам’ять та слава, хай земля йому буде пухом, а ми, живі, будемо пам’ятати та шанувати його вічний подвиг, — сказала Юлія Ступак, яка була завідувачкою відділення початкової освіти, де навчався Юрій.

— Юра залишиться вічно молодим у наших серцях, у нашій пам’яті, він ніколи не постаріє… — додала його мати Світлана Валентинівна та побажала всім українським родинам ніколи не відчути біль втрати через загибель на війні дітей, чоловіків, батьків.

На запитання, яким був Юрій, його дружина Анна зі сльозами на очах відповідає:

— Найкращим… Найчеснішим, добрим серцем, такої людини, як він, ніколи не було і не буде. Він ніколи не тримав ні на кого зла! Намагався усім допомогти. І завжди був першим. Свої інтереси відкладав на потім, заради інших. Він жив заради інших, заради дочки. Дуже хотів дочку, мріяв про неї! Він залишив нас, коли їй було тільки 3 місяці (зараз Вікторії 1 рік, 5 місяців — ред.) і пішов воювати. Я брала дитину і їхала до нього, де він був: Черкаси, Київ, Житомир… Я хотіла його бачити, мені не було страшно їхати туди, бо я знала, там, де він, там ми у безпеці. Він мені обіцяв, що вернеться!

Юрій з родиною

1 березня 2023 року військовий Забара мав піти в офіційну відпустку на 10 днів.

— 1 березня мені сповістили про те, що він повернеться додому… тільки неживий, що він загинув. І 9 днів ми його не могли знайти. Тіло просто зникло, — продовжує розповідь дружина. — Тіло відправили без адреси, ми шукали його по всій Україні. Ми куди тільки не зверталися, на гарячі лінії… Чисто через своїх знайомих, через зв’язки мого брата ми знайшли тіло мого чоловіка. Воно було і в Закарпатській області, об’їздило пів України. Не написали його адресу проживання (ті, хто відправляв — ред.), хоча у них були усі документи.

Анна та дочка Вікторія

Кожен з родичів Юрія та його дружина приєдналися до висадки дерева. Студенти академії та родичі загиблого військового не стримували сліз

У матері Юрія — дев’ятеро дітей, Юрій був сьомим. Цього дня у Кременчуцьку гуманітарно-технологічну академію приїхала велика родина хлопця — племінниця, тітка, сестри та брати.

— Він був веселий, усміхнений, справедливий, добрий, люблячий, — згадує матір Світлана Валентинівна. — Його всі пам’ятають тільки з посмішкою, кожному прийде на допомогу. Свою улюблену племінницю Камілу він вигледів, у садочок водив, вона тут теж навчається.

Старший брат та дядько Юрія зараз також воюють на російсько-українській війні.

За посиланням ви можете підписати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) Юрію Забарі. Збір підписів триватиме ще 49 днів.

Збирають підписи, щоб надати звання Героя України трьом воїнам з Кременчуччини

Автор: Катерина Турубара

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.