Швейцарія - країна гір, «пряничних будиночків» та… бункерів

Озеро, нахабні лебеді та парк, де смажать барбекю

Кременчужанка Олена минулого року двічі, у серпні та листопаді, побувала у Швейцарії. Каже, що їздила туди на запрошення друзів, які живуть у невеличкому містечку під Люцерном. Вони взяли на себе левову частку витрат, бо на свою зарплату бюджетника пані Олена не може дозволити собі такі подорожі.

– Мені, звичайно, було дуже цікаво: як же живуть люди у найбагатшій країні світу? Причому дивилася я не як турист, котрий замовляє екскурсію: мене цікавив зворотний бік і те, чого не хочуть показувати іноземцям. Тому і висновки мої, напевне, дуже суб’єктивні, – розповідає Олена. – Хоча одразу скажу: якихось звалищ, смітників я не знайшла. Загальне враження від країни – усе дуже мальовничо і охайно. Це країна гір та якихось казкових, «пряничних будиночків» – кожен хочеться сфотографувати. Принаймні так виглядають і Люцерн, і Цюрих, де я була. У Люцерні на березі річки вранці повно лебедів – як у нас голубів. Вони чіпляються до перехожих – вимагають їжу. Поводяться дуже нахабно. Я спостерігала, як мама з коляскою буквально відганяла цього лебедя, штовхала до води – а він не дає проходу, ніби каже: «Їсти хочу» – і все! Ну, їх там годують, звичайно, є спеціальні працівники.

А у парку в Цюриху, розташованому прямо в центрі міста, влітку люди в купальниках відпочивають прямо на траві, як у нас на пляжі. Там же, на березі озера, смажать барбекю – це дозволяється. Можна сказати, місце спеціально призначене для такого відпочинку на природі.
Люди старшого віку по вихідних розважаються так само, як і наші бабусі й дідусі – у парку танцюють під муніципальний оркестр.

Як у Швейцарії дбають про людей, або Навіщо їм стільки бункерів?

Кременчужанку подивували численні бункери, які вона побачила, мандруючи пішки із друзями у горах.

– Дивлюся – якась цементна будівля у графіті. Подумала, що це туалет. Та виявилося – ні! Мені друг, швейцарський німець, каже: «Ти сама поміркуй, що це може бути з такими товстими двометровими стінами?» Коли підходиш ближче, бачиш, що віконце закрите решіткою, зазирнеш – а там хід кудись униз. Виявилося, що це – бункер на випадок ядерної війни, і там їх дуже багато. Лише в одному селі я бачила три, крім цього, ми зустрічали їх всюди в горах. Тобто у Швейцарії досить серйозно дбають про людей, оберігаючи їх. Туалет на вулиці, звичайно ж, виявився зовсім не схожим на бункер, – сміється Олена. – Довідавшись, що він безкоштовний, я остерігалася туди заходити. Ну, знаєте, якими бувають безплатні туалети в нас? Але в Швейцарії він виявився не гіршим за наш платний – усюди чистота, охайно, туалетний папір не сірий, а з більш дорогих. Що особливо вразило, так це спеціальний контейнер на стіні з маленьким отвором, біля якого намальований шприц. Це аби наркомани не викидали використані шприці деінде. Якщо подумати – подбали таким чином не лише про наркоманів, а й про здорових людей, бо шприци – це небезпека зараження.

Країна багата, але й продукти дорогі

За словами Олени, якщо ти потрапляєш у якесь село, купити щось поїсти вдень – нереально, навіть якщо є кафе. Всюди написано, що кухня працює з шести годин вечора: у цей час приходить кухар. А вдень можуть зробити тобі чай, дати якесь печиво. Тим часом у сусідній Німеччині, куди часто їздять швейцарці, у кожному селі натикано багато ресторанів і ресторанчиків. Такий контраст, бо у Швейцарії, яка, до речі, не входить до Євросоюзу, їжа дуже дорога – і люди готують вдома. Причому швейцарці на їжі ще й можуть економити: наприклад, рідко купують цільне молоко, бо воно коштує на наші гроші близько 20 грн за літр. І хоча й зарплати в країні зовсім не такі, як у нас – вони все одно вважають: дорого!

– Колись ми довго блукали в горах: затрималися й дуже зголодніли. Зайшли до їдальні для звичайних робітників-будівельників. Замовили по мисці спагеті – без м’яса, просто политі якимось кетчупом – хліб і чай. Дома я б взагалі таке не їла. За дві порції заплатили 60 швейцарських франків – на наші це майже 600 гривень. Я була в шоці – пошкодувала, що ми не взяли з собою бутерброди. Швейцарці так і роблять, навіть на роботу з собою їжу беруть, або купують «перекус» у супермаркеті. За продуктами для родини мешканці з прикордонних районів їздять до Австрії або Німеччини, бо там дешевше. Але існують митні кордони й багато не візьмеш – наприклад, м’ясом не запасешся – за добу з Австрії можна провезти тільки 1,5 кг.

Менталітет швейцарців цілком відповідає враженню про мешканців багатої країни, у яких немає проблем з грошима, каже Олена. Вони дуже привітні з туристами – це бізнес держави. Але якщо іноземець живе поряд з ними, ставляться дещо зверхньо. Такий висновок Олена зробила, судячи з розповідей подруги, яка не є корінною мешканкою. Причому немає різниці, звідки людина: з Польщі, США, навіть з сусідньої Німеччини, все одно швейцарці вважають, що вони  кращі за всіх. Хоча Олена підкреслює – це її суб’єктивні враження.

Швейцарія – найбагатша країна

Швейцарія лідирує серед країн з найвищим статком у перерахунку на одного дорослого мешканця: кожен житель цієї країни володіє в середньому 513 тисячами доларів. Далі йдуть Австралія (403 тисячі доларів), Норвегія (380 тисяч доларів) і Люксембург (315 тисяч доларів).

Україна ж опинилася серед країн із найменшим середнім статком – менше ніж 5 тисяч доларів на людину. Це найнижча у шкалі категорія, сюди потрапили також Білорусь, Молдова, низка країн Африки, Індія та Болівія. Росія і більшість інших країн СНД – у групі 5-25 тисяч доларів на одного дорослого жителя.

(За даними «Звіту глобального багатства» від швейцарського банку Credit Suisse).

На дорогах теж бувають тріщини…

Дороги у Швейцарії не всюди гладкі – на них зустрічаються тріщини, як і у нас, розповідає кременчужанка. Хоча каже, що великих ям, де можна пошкодити авто – усе ж не бачила.

– Але якщо вже там розпочали ремонтувати дорогу, роблять це дуже довго, – розповідає Олена. – З маленькою діляночкою, яку в нас могли б зробити за тиждень, порпаються не один місяць. Автомобілісти невдоволені, бо дорога перегороджена. Але й ремонт роблять якісний – тримається потім довго, розповідали мої друзі.

Так виглядає засніжена Швейцарія

Це – пам’ятник Тілю Уленшпігелю, герою місцевих легенд