Ленина - в Бандеры, Щорса - в Шухевича: требования "Правого сектора" по переименованию улиц в Кременчуге

Кременчугское движение "Правый сектор" против переименования "советских" улиц в "нейтральные". Об этом они пишут в своем письме за подписью Игоря Чадюка, адресованном секретарю Кременчугского горсовета Василию Ивко.

В их сообщении говорится, что они узнали о том, что Кременчугский горсовет намерен переименовать "советские" улицы города в "нейтральные", вроде "огуречная" или "цветочная".

Это представители кременчугского движения "Правый сектор" считают неприемлемым:

"Вважаємо такі наміри неприйнятною спробою спаплюжити прагнення українського народу віддати істинну шану своїй героїчній історії та ухилитися від справжньої декомунізації, яка полягає у Відродженні національної гідності. Але ж, саме заради цих цінностей, зараз проливають кров та тисячами гинуть кращі сини та дочки України", - пишут они и требуют обсудить на сессии свои варианты переименования улиц в Кременчуге.

В случае игнорирования их требований, "Правый сектор" грозится перейти к акциям гражданского неповиновения к моменту выполнения пакета законов о декоммунизации.

Итак "Правый сектор" требует переименовать:

1. Улицу Ленина в улицу имени Степана Бандеры

2. Улицу 60 лет Октября в улицу Евгения Коновальца

3. Улицу Приходько в улицу Ярослава Стецько

4. Улицу Щорса в улицу имени Романа Шухевича.

Почему-то в этом перечне указана улица Приходько, хотя в списке на переименование ее вообще нет.

Варианты названий "Правого сектора" для других улиц:

1. Вул. Князя Ігора.

2. Вул. Князя Святослава

3. Вул. Княгині Ольги

4. Вул. Володимира Хрестителя.

5. Вул. Ярослава Мудрого.

6. Вул. Володимира Мономаха.

7. Вул. Хрещення Руси-України.

8. Вул. Літописців.

9. Вул. кобзаря Мануйла.

Перший з відомих у літературі співців Київської Русі. Згадується в літописах 1137 р. Був співцем при князі Мстиславі. Потім - Смоленський єпископ.

10. Вул. Чорних клобуків.

Історична назва об'єднання тюркських кочових племен, що воювали у складі Війська Київських князів. Чорні клобуки були важливою військовою силою київських князів і брали участь практично у всіх їх озброєних заходах. Проживали на території міста Кременчук в тому числі.

11. Вул. Преподобного Антонія Печерського.

12. Вул. Преподобного Феодосія Печерского.

Засновник Києво-Печерської лаври святий Антоній народився на початку XI століття в місті Любечі (поблизу Чернігова) і в хрещенні був названий Антипою. З юних років він відчув потяг до вищого духовного життя і наважився йти на Афон. В одній з обителей Афона він прийняв постриг і почав усамітнене життя в печері біля цього монастиря, яку досі показують. Коли він здобув у своїх подвигах духовну досвідченість, ігумен дав йому послух, щоб він йшов на Русь і насадив чернецтво в цій новопросвіченій християнській країні. Антоній покорився. Коли преподобний Антоній прийшов до Києва, тут було вже декілька монастирів, заснованих за бажанням князів греками. Але святий Антоній не обрав жодного з них, оселився в двосажневій печері, викопаній пресвітером Іларіоном. Це було в 1051 р. Тут святий Антоній продовжував подвиги суворого чернечого життя, якими славився на Афоні: їжею його були чорний хліб через день і вода в дуже помірній кількості. Незабаром слава про нього рознеслася не лише по Києву, але і по інших руських містах. Багато хто приходив до нього за духовною порадою і благословенням. Деякі стали проситися до нього на проживання. Першим був прийнятий Никон, саном ієрей, другим преподобний Феодосій.

13. Вулиця Сестер Василіянок.

Сестри Василіянки - жіноча гілка василіянського чернецтва, поділяють його 1600-літнє існування у східно-християнських Церквах - на Близькому Сході, у Греції, південній Італії й між слов'янськими народами. В Україні існування жіночих монастирів датується 1037, коли Ярослав Мудрий збудував жіночу обитель св. Ірини; пізніше Великий князь Всеволод спорудив для своєї дочки Янки 1086 відомий Янчин монастир.

14. Вул. Грюнвальдської битви (Грюнвальдська).

Військо Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського нанесло поразку Війську Тевтонському ордену(20-30 т загиблих лицарів). До війська князя Вітовта входили підрозділи литовських (сучасна Білорусь), руських (сучасна Україна) земель, в тому числі з:Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира, Кременця.

15. Вул. Дмитра «Байди» Вишневецького.

Руський (український) шляхтич, волинський магнат, князь гербу Корибут з династії Гедиміновичів. Козацький ватажок, гетьман. Урядник Королівства Польського (староста канівський і черкаський). Власник маєтків у містечку Вишнівець Крем'янецького повіту. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі. 

При Пивських Горах (себто на правому березі Дніпра проти гори Пивихи) розбив значний загін білгородських татар на чолі з Рудашем.

16. Козака Мамая. Захисник українського народу, степовик, мандрівник, воїн, мудрець, казкар і характерник в одній особі. Його образи можна зустріти майже в кожній хаті поряд з іконами. З іменем (назвою) тісно пов'язаний стародавній термін «мамаювати» (мандрувати, козакувати, вести козачий спосіб життя), «ходити на мамая» (іти навмання, куди очі дивляться).

17. Вул. Богдана Хмельницького.

18. Вул. Козацких повстань. Козацькі повстання - антиурядові акції козаків та покозаченого населення України наприкінці XVI — на початку XVII ст. з метою розширення прав козацтва та збільшення козацького реєстру.

Наприкінці XVI - середині XVII ст. українськими землями прокотилося три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:

1591-1596 - Повстання Косинського і Повстання Наливайка

1625-1638 - Повстання Жмайла, Повстання Федоровича(Трясила), Повстання Сулими, Повстання Павлюка, Повстання Острянина

1648-1657 - Хмельниччина. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

19. Вул. Северина Наливайка.

С. Наливайко закликав запорожців виступити проти шляхетського панування в Україні. До повсталих приєднався загін козаків, очолених гетьманом Григорієм Лободою. В жовтні національно-визвольний рух охопив всю Брацлавщину, Київщину і Волинь. Козацьке військо, яке нараховувало 12 тисяч чоловік, здобуло Гусятин, Канів, Бар, Луцьк та інші міста.

Навесні 1595 року повсталі рушили на Волинь, а згодом — у Білорусь. В кінці 1595 року і на початку 1596-го повстанський рух розгорнувся на Волині, Поділлі, Київщині, частково в Галичині. У Білорусь на допомогу повстанцям рушив козацький загін на чолі з гетьманом Матвієм Шаулою.

20. Вул. Якова Острянина.

Повстанські загони, вирушили із Запоріжжя. Вони розділилися на три частини. Перша з них під проводом Острянина, просуваючись лівим берегом Дніпра, зайняла Кременчук і повернула на Хорол і Омельник. Запорізька флотилія на чолі з Гунею на чайках піднялася по Дніпру і зайняла перевози в Кременчуці, Максимівці, Бужині й Чигирин-Діброві. Скидан з рештою війська пішов правим берегом Дніпра і зайняв Чигирин.

6 травня під Лубнами між повстанцями і урядовим військом (Потоцький мав близько 6 тисяч чоловік) почався жорстокий бій. Надвечір повстанці дужим ударом примусили ворога повернути назад. Військо Потоцького кинулося на міст, що вів у Лубни, але міст завалився і поховав під собою багато жовнірів та реєстровців. Битва послабила обидві сторони, не давши жодній із них переваги. 1638 р. польсько-шляхетське військо оточило повстанців і вдерлося в їхній табір. Вважаючи Жовнинську битву 1638 р. програною, Я.Острянин з частиною війська переправився через Сулу і відступив на Слобідську Україну.

21. Вул. Марка Жмайла.

Гетьман реєстрового козацтва (1625), керівник селянсько-козацького повстання 1625 р.

В листопаді 1625 скинутий з гетьманства поміркованою частиною козацької старшини, яка через складні обставини, здобувши перемогу над 35-тисячним польським військом неподалік Куруківського озера (сучасне передмістя Кременчука) була змушена піти на перемир'я з польським гетьманом Станіславом Конецпольським. Гетьманом обрали Михайла Дорошенка, який уклав з польським командуванням Куруківський договір 1625.

22. Вул. Куруківскої битви (Куруківська).

23. Вул. Якима Сомка.

Український військовий, політичний і державний діяч. Наказний гетьман Війська Запорозького, голова Козацької держави в Лівобережній Україні (1663 — 1 місяць). Представник міщанського роду Сомків. Син Семена Сомка. Брат Ганни Сомко, першої дружини гетьмана Богдана Хмельницького. Створив 16 травня 1661 Кременчуцький полк. У складі Кременчуцького полку були Максимівка, Омельник, Потоки, Остап'є, Балаклія, Білоцерківка, Устивиця, Кобеляки та інші населені пункти.

24. Вул. Битви під Жовтими Водами.

Битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років. Битва мала велике політичне і воєнне значення. Перша перемога породила надії українського народу до виходу з-під польського ярма. Надбанням військового мистецтва Богдана Хмельницького є застосування загону, сформованого з татарської кінноти, що прикривала головні сили козацької армії, i розгрому ворога частинами.

25. Вул. Отамана Івана Сірка.

Подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях.[1] Герой багатьох українських пісень і казок. Після своєї смерті вважався характерником.

26. Вул. Івана Виговського.

Український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні (1657–1659). Представник православного шляхетського роду Виговських гербу Абданк.

27. Вул. Петра Могили.

Український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року. Засновник Кииєво-Могилянської академії.

28. Вул. Пилипа Орлика.

Український політичний, державний і військовий діяч, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження). Один із упорядників «Договорів і постанов» - конституційного акту, який іноді називають «першою в світі Конституцією», фактично - козацького суспільного договору.

29. Вул. Івана Скоропадського.

Український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1708-1722). Представник козацького роду Скоропадських. Старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1698-1699), генеральний осавул (1701-1706), стародубський полковник (1706-1708). Після переходу Мазепи на бік шведів, призначений головою Гетьманщини з волі російського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти російським планам ліквідації козацької автономії.

30. Вул. Данила Самійловича.

Український медик, засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого в Україні наукового медичного товариства. Був військовим лікарем діючої армії в російсько-турецькій війні, який згодом понад 20 років працював головним лікарем Катеринославського намісництва. Першим довів можливість протичумного щеплення.

У Херсоні та Кременчуці 1784 року Самойлович з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів, внаслідок чого кількість тих, хто одужав, досягла небувалого для тих часів рівня, що викликало широкий інтерес і захоплені відгуки у світовій медичній пресі. Тут він вперше використав свою систему протичумних заходів – дезинфекцію та вакцинацію. У Кременчуці вперше в світовій практиці він започаткував деякі епідеміологічні експерименти, якими спростував думку про можливість зараження чумою через повітря.

31. Вул. Михайла Гамалія.

Генеральний бунчужний, генеральний осавул Війська Запорозького, полковник полтавський. Походив зі старовинного козацько-шляхетського роду Гамалій. Під час Білоцерківської присяги гетьману вже згадується як генеральний осавул (1708). Брав участь у спільній кампанії Мазепи та Карла XII.

26 лютого 1709-го разом з родиною схоплений загоном Шереметєва на переправі через Псел. У наслідок заступництва Апостола та Скоропадського Гамалію було виправдано та реабілітовано, але тимчасово — 1712го року його було заслано на московські катівні, де він, знесилений тортурами на засланні, й помер (до 1725 року).

32. Вул. Остапа Гоголя. Український військовий діяч доби Хмельниччини і Руїни, полковник Кальницького (1649, 1674), Подільського (1654–1661, 1663–1669, 1673–1675) та Брацлавського (1663–1665) полків, наказний гетьман Правобережної України (1675–1679 рр.). Один із пращурів письменника Миколи Гоголя.

33. Вул. Михайла Драгоманова. Займає особливе місце і в українській історії, і в українській історіографії. Великий політичний діяч, просвітник, філософ, Драгоманов як історик головну увагу приділяв питанням новітньої історії. Багато років він провів у політичній еміграції. З 1877 року під його керівництвом друкарня «Громада» у Женеві була єдиним центром видання літератури українською мовою. На основі історичного аналізу Драгоманов приходить до найважливішого висновку - національні проблеми українці можуть вирішити тільки разом з соціальними. Драгоманов багато зробив для залучення до історії України уваги західноєвропейських вчених. Він був членом Паризького етнографічного товариства, почесним членом Британського наукового і багатьох інших товариств. Останні роки життя працював у Болгарії.

34. Вул. Володимира Боровиковського. 1757, Миргород —1825 — маляр живописець, іконописець та портретист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1795). Розписав палац в Кременчуці до приїзду в Кременчук Катерини ІІ. До золотого мистецького фонду належать ікони роботи Боровиковського для головного іконостасу Казанського собору, Троїцького собору Олександро-Невської Лаври в Петербурзі, Покровської церкви на Чернігівщині тощо.

35. Вул. Захарія Голубовського. Народився в Кременчуці в 1736 р. Навчався у Київській духовній академії, брав участь у розписі та реставрації Лаврського Успенського собору 1772-73 рр., під його керівництвом виконувалися розписи у ближніх печерах. Чернець Києво- Печерської Лаври Захарій Голубовський був одним з останніх визначних майстрів живопису пишного декоративного стилю – так званого українського бароко.

36. Вул. Василя Устимовича.

Лікар - фітотерапевт, гласний кременчуцької міської Думи та Кременчуцького земства, відомий тим, що створив унікальний дендропарк у своїй садибі в с. Устимівці, що за 30 км від Кременчука. Устимович завозив рослини з різних країн світу: Китаю, Німеччини, Польщі, Північної Америки, Середньої Азії. «У моєму саду навіть повітря лікує», – говорив лікар. А коли почалася революція, Устимович добровільно віддав свою садибу і парк новій владі, а сам переїхав до Кременчука. У 1924 р., після важкої хвороби, Василь Устимович помер. Був похований на кладовищі на території колишніх артскладів.

37. Вул. Михайла Колачевського.

(1851-1907рр.) композитор та піаніст, автор першої української симфонії, з 1855 р. жив у Кременчуці, був гласним Кременчуцького земства. Музичну освіту він отримав у Лейпцизькій консерваторії. Свою знамениту симфонію, в якій використав українські народні теми, написав у 1876 р. Михайло Колачевський також є автором Реквієму, Струнного квартету, ряду фортепіанних п’єс, романсів та духовних хорів.

38. Вул. Миколи Ярошенка.

Український маляр-жанрист, художник-передвижник. За військовим званням генерал-майор.

Народився у Полтаві, у сім'ї військовослужбовця Полтавського кадетського корпусу. Останні роки його життя і творчості пройшли у Кисловодську. Перебуваючи у Кисловодську до М. Ярошенка заходили Дмитро Менделєєв, Микола Дубовський , Михайло Нестеров. За своє творче життя створив понад 400 полотен і більше 1000 малюнків.

39. Вул. Олексія Бутовского. (09 червня 1838 - 25 лютого 1917)

Один із засновників та член МОК, генерал-лейтенант РІА, викладач Полтавського кадетського корпусу та спортивний функціонер. Народився 9 червня 1838 року в містечку П'ятигірці Кременчуцького повіту на Полтавщині. Походив з козацького, згодом дворянського роду. З кінця 80-х років Бутовський займається проблемами фізичного виховання і спорту. З 1888 член комісії при Міністерстві освіти для розробки питання про викладання військової гімнастики в цивільних навчальних закладах. Бутовський посідає почесне місце серед фундаторів сучасних Олімпійських ігр та олімпійського руху — він був першим членом МОК від Російської Імперії (1894–1900), активним учасником Першої олімпіади сучасності, загалом брав участь в шести Олімпійських конгресах. 1904-го йому присвоєно чергове звання — генерал-лейтенант.

40. Вул. Героїв Крут.

41. Вул. Нестора Махна («батько Махно»).

Ідеолог українського анархізму, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918–1921 років. Політв'язень, державний, військовий та політичний діяч, видатний тактик ведення партизанської війни. Про повагу до Нестора Івановича з боку його прибічників і навіть противників свідчить використання протягом багатьох десятиліть, навіть у спеціальній науковій літературі, по відношенню до нього стародавнього українського шанобливого звертання, широко поширеного у старі часи серед козаків і жителів степів — «батько». Вживання цього звертання в старі часи свідчило про надзвичайну повагу до людини, майже рівну повазі до рідного батька, захисника, вчителя і спасителя.

42. Вул. Героїв Холодноярської республіки.

43. Вул. Отаманів Холодного Яру.

44. Брати Чучупаки (Василь та Петро)

Василь Чучупака головний отаман Холодноярської республіки.

На початку квітня 1919 р. підняв повстання «проти комуни та Совєтської влади за самостійність». 1919–1920 — командир полку гайдамаків Холодного Яру.

У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з Дієвою армією УНР, яка здійснювала Перший Зимовий похід. Василь Чучупак користувався надзвичайним авторитетом серед населення, на території Черкащини, що найдовше протрималася вільною від окупаціїбільшовиків. 7 березня командування Південно-Західного фронту видало розроблений особисто Й.Сталіним наказ, який передбачував наступ червоноармійських з'єднань на Дієву армію УНР, загони Чучупака й Коцура.

18 березня 1920 року отамани Холодного Яру з'їхалися на нараду у лісничівку на хуторі Кресельці (зараз в складі села Мельники), що при дорозі з Мельників на Мотронин монастир, з метою визначити дату повстання проти Радянської влади. Саме тоді частини 21-ї бригади 7-ї стр. дивізії Червоної армії, виконуючи згаданий наказ, вийшли з лісу до Мельників і несподівано натрапили на загін Чучупака. Отаман був оточений та застрелився, щоб не потрапити у полон. 24 березня червоні командири дали з Кременчука телеграму про смерть Чучупака.

45. Вул. Степової дивізії (Олександрійська Дивізія) - збройний підрозділ Армії УНР в період українських національно-визвольних змагань 1920-22 років. У березні 1920 року Степова Дивізія армії УНР визволила Херсон від більшовиків та повела вдалий наступ на захід (через Білозерку) по лінії Кам'янка-Єградівка-Ружичів-Чигирин. Зупинилась дивізія в урочищі Холодний Яр, де з'єдналась з Холодноярськими збройними силами.

46. Вул. Чорного Ворона (декілька отаманів).

47. Вул. Нестеренка Герасима Онуфрійовича (орел) – останній головний атаман Холодноярської республіки.

В 1917 році — отаман кінної сотні. Організатор повстання проти совєтської влади на початку серпня 1919 року (був керівником штабу, якому підпорядковувалось до 10 тисяч повстанців) та проти денікінців у вересні того ж року.

Полковнику Герасиму Нестеренку випала доля бути останнім командувачем Холодноярської округи. За ним полювали чекісти, його прізвищем і отаманським іменем рясніють таємні документи більшовицьких спецслужб, але він був невловимий. Восени 1922-го Нестеренко з кількома бійцями перейшов кордон у Румунію північніше Кишинева. вирок ухвалено 15 квітня 1946 року Особливою нарадою Міністерства внутрішніх справ СССР – 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Подальша доля невідома.

48. Вул. Андрія Гулий-Гуленка.

У складі 11-го саперного батальйону (переформованого у грудні 1916 року в 11-й інженерний полк) брав участь у Першій світовій війні. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (04.03.1917). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. Після Лютневої революції — один із організаторів українського руху на румунському фронті. У грудні, розгромивши добровольців генерала Денікіна біля Знам'янки та Фундукліївки, Гулий пішов штурмом на Єлисаветград, вибив противника та утримував місто. Очолив збірну Запорізьку дивізію (згодом — 1-а Запорізька дивізія), на чолі якої перебував до 10 листопада 1920 року. 10-11 листопада 1920 року на чолі 365 повстанців з 50 кулеметами прорвав більшовицький фронт та пішов у партизанський рейд в район Умані. Напередодні Нового року у бою біля Христинівки Гулого-Гуленка поранено. В середині січня 1921 року перебрався на підводі через замерзлий Дністер до Румунії. Був інтернований до Румунії. Після 29 січня 1926 року подальша доля невідома.

49. Вул. Юрія Горліс-Горського.

Український військовий і громадський діяч, письменник, старшина Армії УНР. (автор роману Холодний Яр). Полтавчанин с. Демидівка.

Під псевдонімом Залізняк його призначили осавулом 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру, тобто Юрій став одним з найближчих помічників Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки. Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922-го він вертається в окуповану російськими більшовиками Україну. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у «тюрподі» Вінницького ГПУ. у 1924-му знову арешт і вирок 15 років ув'язнення. За цей час він пізнав тюрми Вінниці, Києва, Полтави та Херсона. Нарешті, Юрія перевели до Херсонської психіатричної лікарні, звідки він і втік у квітні 1931 року. В подальшому займається письменницькою діяльністю. Автор прозових творів «Отаман Хмара» (1934), «Червоний чортополох» (1935), «Холодний Яр» (1937), «Ave Dictator».

50. Вул. Миколи Воскобойнікова.

(1 травня 1880, Кременчук — липень 1919) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився в м. Кременчук. Закінчив Кременчуцьке Олександрівське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (1900), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії Санкт-Петербурзького полку (Варшава). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1911). Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — начальник штабу 1-ї стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1918 р. — начальник штабу 8-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 25 серпня 1918 р. — начальник оперативного відділу штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 6 травня 1919 р. до 27 липня 1919 р. — начальник штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. За спогадами сучасників, помер від перевтоми.

51. Вул. героїв УПА.

52. Вул. Сорочинська.

53. Вул. Григорія Сковороди.

Український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Посланець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслася вівця того господаря, в якого філософ затримався. Посланець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі посланцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

54. Вул. Мелетія Смотрицького.

Письменник, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, український мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов'янських мов. Автор «Граматики слов'янської», що систематизувала церковнослов'янську мову.

55. Вул. Івана Котляревського.

Український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

56. Вул. Андрія Меленського.

Український архітектор російського походження. Перший головний архітектор Києва. Учень італійського архітектора Джакомо Кваренгі. За його проектом споруджений пам'ятник на честь повернення Києву магдебурзького права, церква на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Подолі, який постраждав від пожежі 1812 року. У 1837–1843 роках за проектом Олександра Беретті побудував будівлю Київського університету. Упорядковував такі міста, як Харків, Полтава.

57. Вул. Івана Франка.

Український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч.

58. Вул. Ліни Костенко.

Українська письменниця-шістдесятниця, поетеса, лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, автор славетного роману у віршах "Маруся Чурай".

59. Вул. Марусі Чурай.

Легендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини, яка жила в Полтаві. Автор народних пісень: «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інших.

60. Вул. Пантелеймона Куліша.

Український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису.

61. Вул. Василя Стуса.

Український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України.

62. Вул. Володимира Боровиковського.

Видатний майстер пензля, уродженець Миргорода на Полтавщині, котрий вважається одним з найстаріших і найвизначніших майстрів портретного живопису в російському культурному просторі другої половини XVIII ст.

63. Вул. Іллі Рєпіна - видатний художник України, автор картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану.

64. Вул. Миколи Лисенка.

Уродженець с. Гриньки, Полтавщина, український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор К. Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Т. Шевченка.

65. Вул. Леся Курбаса.

Український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Саме тому, що режисер не відступив перед радянськими катами, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 3 листопада 1937 року після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандармох.

66. Вул. Дмитра Донцова.

Український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму. видатний опонент апологетів ідеї комунізму, автор провідної роботи «Націоналізм».

67. Вул. Бориса Грінченка.

Український письменник, педагог, лексикограф,літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.

Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, а «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови».

Один із організаторів і керівників «Просвіти», активний член Братства тарасівців, співзасновник УРП (1904).

68. Вул. Павла Житецького.

4 січня 1837, Кременчук — 18 березня 1911, Київ - український мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч. Доктор російської словесності (1908). Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903).

Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам'ятку, як Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 pp. (з Пересопницького монастиря на Волині). Приятелював із Михайлом Драгомановим.

69. Вул. Семена Дурунчі.

Купець, засновник Кременчуцької тютюнової фабрики.

70. Вул. Бориса Крупницького.

24 липня 1894, Медведівка тепер Чигиринського району Черкаської области — 5 травня 1956, Гіммельпфортен, Німеччина) — український науковець, історик, освітній діяч. Професор Українського вільного університету та Богословсько-педагогічної академії в Мюнхені, дійсний член міжнародної Вільної академії наук у Парижі, голова історичної секції Української вільної академії наук.

Полный текст письма можно скачать здесь Vulic.docx [50,23 Kb] (cкачиваний: 47)

Напомним, в Кременчуге определили сроки борьбы с коммунистической символикой.