«Я хочу жити на вулиці Куркулів!!!»

 «Господа телеграфісти!

Я познайомився з вашим підходом до перейменування вулиць у Кременчуці. Я відчуваю – ви проти перейменування! Тобто ви хочете, щоб українські вулиці називалися чужинськими іноземними іменами. Тими іменами, які принесли багато горя українському народу, довели до краху та дискредитували саму соціальну революцію. Ви хочете, щоб вулиці Кременчука були символами тепер вже мертвої ідеології!

 Сьогодні росіяни і комуністи мстять Україні за власне безрозсудство, мстять знищенням її найкращих дітей!

 Ви лякаєте кременчужан вулицями Куркулів та Бандери! А хто такі куркулі?! Це фермери! Ніде в світі їх не вважали злочинцями! Як розповідала моя мати, куркулі були тими самими селянами, які зранку до ночі порпалися у землі та в гної, аби щось виростити. А той комуніст, чиє прізвище носить вулиця нашого міста, очолював групу, яка їздила по селах і відбирала хліб у голодних селян! Селяни пухнули з голоду та вмирали, а прізвищем їхнього ката досі вулицю називають! За що йому така честь?!

Ви хочете, щоб майбутні покоління берегли у пам’яті його ім’я? Навіщо?!!

 На мою думку, перейменування вулиць буде проведено не одним махом, потрібен час. Без цього не обійтися, треба розбиратися. Навіть серед комуністичних лідерів були такі, які не стали ворогами власного народу. Пам’ять про них треба зберегти. Але герої московської пропаганди, нав’язані Україні, нам не потрібні! Хай ними пишаються росіяни! Сьогодні ініціативу узяло в свої руки молоде покоління.

 Пенсіонери  і далі продовжують стогнати за комунізмом, який їм Хрущов обіцяв ще на 80-ті роки ХХ століття. Тільки і роки пройшли, і століття минуло, а де той комунізм? Ті будівники комунізму вже або повмирали, або повтікали в імперіалістичну Америку – бо там жити краще.

 Сядьте вранці на потяг Крюків-Полтава і ви послухаєте своїх однодумців. Пенсіонерки з «Дормашу» на весь вагон без кінця клянуть Президента України і всю владу, кажуть, що війну на Донбасі організували американці. Ці пенсіонерки проклинають тих, хто вийшов на Майдан, кажуть, що так їм і треба, що їх постріляли.  Можна навіть не сумніватися, що ці пенсіонерки проти перейменувань вулиць.

 Але молоде покоління захищає нову Україну! Молоді люди хочуть жити не так, як у Росії, а так, як у Європі. Молодому поколінню вже не потрібен совєтський Чапаєв, їм потрібні свої, українські сучасні герої! І для цих молодих людей все зрозуміло – ніяке залякування Бандерами та Куркулями не врятує звірячу комуністичну російську  ідеологію.

Я впевнений, всі люди колись замисляться над тим, чому Росія і комуністи загребли собі право керувати долею інших народів.
Ви, газетярі, повинні бути інформаторами, а не «приравнивать перо к штыку», як було при комуністах.
Я хочу перейменування вулиць, я хочу жити на вулиці Куркулів!».

Кущ І. А.

«А ми хотіли б жити на вулиці Середнього Класу, а не Безправних Лохів!»

Шановний читачу!

Ви не правильно зрозуміли наш підхід до перейменування вулиць. Перейменовувати треба. Робити це уважно, враховуючи думку людей, історію вулиць, наше прагнення жити в незалежній, європейській Україні, необхідність увічнити імена героїв Майдану і війни з Росією за незалежність.

 Але ви правильно вловили елемент іронії у висвітленні теми перейменування. Ми не вважаємо зміну табличок на будинках та знесення пам'ятників достатньою умовою для змін у нашому житті. Ми – за реальні зміни. Сьогодні, до речі, виповнюється двадцять п'ять років з моменту знесення першого пам'ятника Леніну в Україні (місто Червоноград, Львівська область).

 Стерти з пам'яті одіозні імена – це одне, а робити реальні реформи, щоб жити як у Європі – це зовсім інше. Ми власне і наголошуємо, що реальних реформ немає, що парламентська коаліція і коаліційний уряд виявили свою неспроможність проводити реформи. Лише на 2015 рік стратегічні документи, прийняті новою владою, передбачають антикорупційну та судову реформи, децентралізацію, реформу державного управління, дерегуляцію та розвиток підприємництва, реформу правоохоронної системи, реформу системи охорони здоров'я, податкову реформу, виборчу реформу, реформу сільського господарства та освіти.

 На останньому засіданні Національної Ради реформ були озвучені красномовні цифри: з коаліційної угоди виконано лише 39% того, що має бути виконано до кінця травня, а з плану на 2015 рік виконано лише 11%.

 А якщо без цифр, шановний читачу, – хіба ви відчули зміни в країні? А хто їх відчув?

Ми теж хотіли б жити разом з вами на вулиці Куркулів або на вулиці Середнього Класу, а ще краще – на вулиці Гідних Громадян. Але в більшості своїй живемо на вулиці Безправних Лохів.

Андрій Євченко, головний редактор