Сергій Бут презентував Кременчуку "Листи з того світу"

До Кременчука 6 жовтня у рамках проекту "Літературний Ruh Dlya Diy" з презентацією книги "Листи з того світу" приїхав молодий письменник Сергій Бут. Варто зазначити, спілкування з обдарованою молоддю міста пройшло "на ура". Автор виявився змістовним і цікавим співбесідником з тонким гумором. "Телеграфу" ж він розповів "авторські інтимності" про процес творення книги, народження її сюжету, власний літературний шлях та джерело власного натхнення. Подумати лишається над чим.

 Сергію, жанр твоєї книги визначають по-різному: детектив, триллер, хороор. Як би ти сам охарактеризував його?

- Хай там що, а це беззаперечно — містика. Головний герой — молодий студент, який захоплююється предметами старовини. Біля гробівця на Личаківському кладовищі, сповитого легендами стародавнього Львова, він натрапляє на листа, написаного невідомою жінкою багато десятиліть тому. У ньому викладена дивна і сумна історія смерті її дітей. Андрій вирішує провести власне розслідування, не знаючи, що на тому шляху йому доведеться зіткнутися з потойбічними силами.

Тема нетривіальна як для сучасної української літератури, як на мене. Чому, власне, містика?

- Бо вона існує. Багато хто з нас це відчуває. Комусь сняться віщі сни, хтось передчуває майбутнє, хтось має зв'язок із минулим, якого вже нема. Але так чи інакше, багато хто усвідомлює — навколо щось таке існує. Щось, окрім того, що звично сприймається. Світ таки двовимірний. Про це не надто говорять.  Чому би про це не писати?

Як писалася книга? Чи виникали труднощі?

- Процес роботи над книгою мене захопив. Це мій перший роман, до цього я працював над кіносценаріями. Жоден з них, щоправда, досі не екранізували. Мені було цікаво, як воно — написати твір, більший ніж на сто сторінок. Я не знав, чи під силу це мені. Вирішив переконатись. Виявилось, можу навіть більше, і це мотивує та надихає до подальшої праці!

Як народжувались сюжетна лінія, розділи і сторінки твору?

- Все спершу виношується в голові, у буквальному сенсі. Я обдумував сюжет, структуру кожної частини чи глави. Процедура народження образів з цієї точки зору - справа делікатна. Часто це відбувається вночі, коли віс люди вже сплять. Я працюю в такий час, тож зранку іноді довше сплю. Деякі мої друзі жартують, мовляв, у мене життя — лафа. Насправді ж, у кожного — свій хрест, як то кажуть.

Який досвід виніс ти з роботи над "Листами"?

Надзвичайно важливо лишатись самокритичним. Круто брати паузи і перечитувати вже написане згодом. Час проявляє помилки, ти інакше сприймаєш те, що написав раніше. Це дає можливість поглянути на власний текст ніби зі сторони і усвідомити, наскільки він реально може бути цікавим читачу, адже головний не ти, а він. Про це варто пам'ятати молодим авторам, які тільки-но починають. Самозакоханість і егоцентризм — найгірші радники у справі творення і видання текстів. Багато чого цікавого я дізнався у співпраці з письменником Андрієм Кокотюхою, який редагував мою книгу вже у видавництві. Надзвичайно вдячний йому. Поради давав і Макс Кідрук. Пиши коротко, прибирай всі зайві слова з речень — наставляв він.

Згодилось?

Ще б пак! В еру цифрових технологій та надмірної популярності соцмереж читачі часто не мають часу читати довжелезні тексти зі складними реченнями. Варто лишатися зрозумілим і доступним. Тим більше аудиторія "Листів" — студентська молодь. Я писав на мові студентів, як мені здається.

Сергію, як ти ставишся до критики і явища "зірковості" у декого з публічних людей? 

Критику сприймаю спокійно і навіть із вдячністю, якщо вона конструктивна. Щодо "зірковості", то не дай Господь! Це біда, на яку обіцяю не хворіти.

Чи приймаєш ти участь у Львівському форумі видавців, який проходить у місті Лева щорічно? 

Обов'язково. Цього року навіть познайомився там із Сергієм Жаданом. Він підписав мені свій роман “Ворошиловград”. Вважаю цю книгу однією з найкращих не тільки у творчості автора, але й в українській літературі загалом.

Кого з авторів виокремлюєш і любиш почитати? 

Імен багато. Дуже люблю роман "Бійцівський клуб" Чака Паланіка, за яким знято культовий однойменний фільм. На мою думку, це справжній шедевр.

Чи можна назвати українців літературно обізнаною, читаючою нацією? 

Хотілося би, щоб це було так. Не секрет, що з читаючих дітей виростають думаючі люди. Втім, пропаганди літератури в суспільстві, як мені здається, бракує. Крім того, існує невірне враження, що українська література — тільки про козаків і гетьманів. А це не так. І мій роман, в тому числі, спростовує цю хибну думку.

Чим, як ти гадаєш, чіпляє молодь твоя книжка? 

Складно говорити за читача. Можу тільки припустити. Та думаю, то відбувається через позитивний приклад. Адже мій герой — в результаті перемагає. Мені здається, сучасній молоді не вистачає успішних Героїв, на яких можна рівнятись. Їх варто цінувати, їх варто створювати, і тоді ми матимемо успішну націю, переконаний.

Яке враження справив на тебе Кременчук?

Надпотужне промислове місто зі спадщиною совкового минулого та прекрасними скверами й парками, а ще — потрясною рікою та пляжем. Неодмінно варто навідатись до вас влітку, я люблю воду, а у Львові її бракує.

Приїзди з новою книгою! До речі, про що вона?

Залишу інтригу. Скажу тільки, що робота триває!