БЛОГЪ: Вітання з вулиці Софіївської (колишня Чапаєва)

Вітання з вулиці Софіївської (кол. Чапаєва)! Тут знаходиться офіс моєї організації. Хочеться вірити, що це свідчення зміни свідомості: замість Васіліяіванича з шаблею наголо – Софія, персоніфікація мудрості. Хочеться вірити, що Свобода і Соборність – не просто нові красиві назви для вулиць, а ще й означають щось для нас.

Хочеться вірити, що декомунізаційна метушня з перейменуваннями стала приводом для кожного подумати: В якому місті хочеться жити? Що і навіщо хочеться пам’ятати? Кого і за що варто вшановувати?

Хочеться вірити, що ми хоч трошечки навчилися шукати компроміси. Бо якщо твій друг/знайома/колега/родич хоче назвати вулицю, наприклад, Чудовою, а я хочу назвати її обов’язково іменем якогось актора чи співака, комусь доведеться поступитися. Не сваритися ж нам через це, правда?

Нарешті звершилося: сьогодні ми прокинулися в оновленому місті, де можна починати нову історію. Піду зміню реєстрацію в паспорті. Це не обов’язково, просто давно набридло жити на вулиці з дурнуватою назвою «кількадесят років одного місяця».

Уже чую хор: «Зайнятися більше вам нічим! Краще б дороги поремонтували! Хай син Порошенка тепер таблички робить/джі-пі-ес міняє/карти передруковує! Чим ви кращі за більшовиків? А хто за все заплатить?» і т.д. Реальні зміни завжди викликають чиєсь невдоволення – таке життя.

Чим я не вдоволена?

Людей таки в чомусь надурили. Громадські обговорення проводили, електронне голосування робили, комісію збирали, а все одно на сесії міськради прийняли частину пропозицій, які до того ніде не звучали, або не були прийняті. Проігнорували думку людей, котрі висловилися раніше.

Ми всі разом так і не зуміли знайти місце для відображення мультикультурності Кременчука. Проігнорували, наприклад, прохання єврейської громади назвати якусь вулицю Єврейською або іменем одного з єврейських митців: Шолом Алейхема чи Мане-Каца. Помітне переважання назв, пов’язаних з християнством, при ігноруванні інших релігій та конфесій.

Створили незрозумілий «другий список», де намішано все підряд. Частина вулиць з нього дійсно не підпадає під закон і люди більшістю голосів не підтримали ідею перейменування. Наприклад, вулиці Максима Горького і Валерія Чкалова.

Є імена Софії Перовської, Георгія Плеханова, Патріса Лумумби, Вісаріона Бєлінського, котрі не були комуністами/чекістами, але опитування показало бажання людей змінити такі назви на інші.

Є назви, не пов’язані з іменами, котрі більшість жителів Кременчука хочуть змінити (н-д, 1905 року, Пролетарська, Революціонерів, Ростовська, Новоросійська), або не хочуть змінювати (н-д, Аврори, Московська, Новгородська, Ярославська).

Є принаймні 8 назв, якими доведеться доповнити список перейменувань згідно Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»:

1) Вул. Маршала Жукова

2) Вул. Щербакова

3) Вул. Манагарова

4) Пров. Корнійчука

Всі вони є у списку УІНП 

5) Вул. Миколи Залудяка – 1-й секретар Кременчуцького міському компартії у 1980 – 1990 рр.

6) вул. Миколи Левуна – відомий як матрос-пропагандист, що загинув у сутичці з петлюрівськими загонами у 1918 році. Інших даних знайти не вдалося.

7) Вул. Петра Вершигори — кадровий чекіст, генерал-майор НКВС.

Усі – згідно Статті 1. (п. 4є) Закону. У списку їх немає, бо неможливо вписати усіх місцевих діячів або всіх чекістів.

8) Вул. Ульянова.

Виконком наполягає, що Ульянов – це Олександр, старший брат Володимира Ульянова (Леніна), страчений у 1887 році за замах на вбивство імператора Олександра ІІІ. Але у повному списку вулиць Кременчука, створеному в 2014 р. (№635) немає імені або ініціалів у цій назві. Тому з таким же успіхом можемо стверджувати, що вулиця носить ім’я, наприклад, російського актора Михайла Ульянова чи депутата міськради Руслана Ульянова? Мусимо або вписати котресь із цих доповнень, або перейменувати вулицю, як таку, що носить ім’я В.(може Р., чи М.) Ульянова. Або визнати, що Кременчук вшановує терориста О.Ульянова.

Закон визначає, що під перейменування підпадають назви, пов’язані з іменами комуністичних діячів, діяльністю комуністичної партії та встановленням радянської влади. У списку Українського інституту національної пам’яті вказані лише прізвища діячів, тому важко зрозуміти, чи перейменування стосується назв на кшталт «Пролетарська» або «Аврори». Кременчуцький міський голова вважає, що не стосується. За формальною ознакою (місто, а не людина) не вдалося включити у список вулицю Героїв Сталінграда. Якщо громада промовчить – мабуть, такі назви й залишаться.

Про хороше:

Вперше в історії з’явилося так багато назв, запропонованих мешканцями міста, а не владою. Кременчук таки встиг провести декомунізаційне перейменування, не чекаючи, поки наші вулиці назве хтось за нас. Зникла заідеологізованість та з’явилося багато неполітичних назв, особливо доречних для маленьких тихих вуличок.

Якщо активісти були наполегливими і озвучував свою позицію активно, їх таки почула влада. Приклади: провулок Котлова перейменували на Спаський, вулицю Сербіченка – на Чумацький шлях, вулицю Моріса Тореза – на Світанкову саме за наполяганням мешканців цих вулиць, котрі писали звернення, збирали підписи, озвучували аргументи.

На карті Кременчука з’явилися імена людей, пов’язаних з містом: тих, хто тут народився, жив, працював. Буде нагода дізнатися, хто такі винахідники Бикови, які заслуги має лікар Богаєвський, чим відомі Дмитро Тьомкін, Григорій Чуркін, Олександр Печерський.

На карті міста з’явилися імена-маркери приналежності до України: Леся Українка, Іван Мазепа, Володимир Винниченко, Іван Миколайчук та інші. Можна відслідкувати також цінності: свобода, соборність, вшанування героїв, історична пам’ять. Наше місто – не «рускій мір», що тепер видно з його мапи.

Попри всі суперечки та сумніви на мапі нарешті з’явилися імена героїв-сучасників: Ігор Сердюк, Андрій Покладов, Олексій Борищак, Олексій Древаль.