"Оскар і Рожева Пані": тільки Господь має право його розбудити...

5.04.2016, 17:00 Переглядів: 7 793

"Оскар і Рожева Пані": тільки Господь має право його розбудити... 

Подивитись на світ очима маленького приреченого хлопчика, який прожив 110 років за 11 днів, змогли кременчужани, які прийшли 4 квітня до МПК на виставу "Оскар і рожева пані" з Ірмою Вітовською в головній ролі

4 квітня Ірма Вітовська та Ростислав Держипільський у межах Всеукраїнського турне привезли до Кременчука гучну театральну постановку – виставу «Оскар і Рожева Пані». Благодійний проект збирає кошти на створення в Україні доступної системи паліативної допомоги для тяжко хворих дітей.

 

"Дорогий Боже,
Мене звуть Оскар, мені десять років і я підпалив кота, собаку, будинок (здається, навіть підсмажив червоних рибок), це мій перший лист до тебе, бо досі мені бракувало часу через навчання.
Одразу хочу тебе попередити, що я ненавиджу писати. Хіба що вже конче потрібно. Бо писати — це наче чіпляти гірлянду, помпон, удавану усмішку, стрічечку тощо. Писати — це ніщо інше, як прикрашати, прибріхуючи. Такі собі хитрощі дорослих.
Докази? Візьми, наприклад, початок мого листа: «Мене звуть Оскар, мені десять років, я підпалив кота, собаку, будинок (здається, навіть підсмажив червоних рибок), це мій перший лист до тебе, бо досі мені бракувало часу через навчання», я міг би взяти й написати «Мене звуть Яйцеголовий, на вигляд мені сім років, я живу в лікарні через рак і ніколи не звертався до тебе, бо навіть не вірю, що ти існуєш».
Але якщо я так напишу, це виглядатиме негарно, і я тебе менше цікавитиму. Мені ж потрібно, щоб ти зацікавився.
Мені навіть підійшло б, якби ти знайшов час зробити мені дві-три послуги.
Пояснюю.
Лікарня — суперсимпатичне місце, де повно дорослих у гарному настрої, які голосно розмовляють, багато іграшок і рожевих пань, які хочуть гратися з дітьми, а також друзів, які завжди готові прийти на допомогу, як от: Шинка, Ейнштейн або Поп Корн, коротше кажучи, лікарня — це рай, якщо ти належиш до хворих, які радують.
Я ж більше не радую. Відколи мені зробили пересадку кісткового мозку, я добре відчуваю, що більше не радую. Коли лікар Дюссельдорф оглядає мене вранці, моє серце завмирає — я його засмучую. Він мовчки дивиться на мене так, ніби я припустився якоїсь помилки. Хоча я доклав зусиль в усьому, що стосувалося операції: був слухняним, дозволив усипити себе, терпів біль і не кричав, приймав усі ліки. Іноді мені хочеться накричати на нього, сказати, що, можливо, це він, лікар Дюссельдорф, зі своїми чорними бровами, продув операцію. Та коли я бачу який він нещасний, образливі слова застряють у мене в горлі. І що більше лікар Дюссельдорф мовчить, дивлячись на мене поглядом, що просить вибачення, то більше я почуваюся винним. Я зрозумів, що став кепським хворим, хворим, який руйнує віру у те, що медицина — це прекрасно.
Думка лікаря заразна. Тепер увесь поверх, медсестри, інтерни і прибиральниці дивляться на мене однаково. Вони сумні, коли у мене гарний настрій, змушують себе сміятися, коли я розказую анекдот. Справді, ми більше не регочемо так, як раніше.
Одним словом, зроблена мені операція багатьох тут засмутила. Хіміотерапія також, але це не так і важливо, оскільки ми покладали надію на пересадку кісткового мозку. Мені здається, що тепер лікарі вже не знають, що ж іще запропонувати, їх аж шкода. У лікаря Дюссельдорфа (якого мама вважає привабливим, а, як на мене, то у нього занадто густі брови) тепер таке засмучене обличчя, що він нагадує мені Діда Мороза, якому прикро від того, що в мішку більше немає дарунків", - це перший лист маленького Оскара до Бога.

 

З нього почалася вистава-потрясіння, або навіть арт-проект, ініційований київською акторкою Ірмою Вітовською та її однодумцями – режисером Ростиславом Держипільським, гуртом "Океан Ельзи", художником Андрєм Єрмоленком, балетмейстером Ольгою Семьошкіною та акторами Івано-Франківського театру імені Івана Франка.

 


"Оскар і Рожева Пані" (Oscar et la dame rose) – всесвітньовідомий твір француза Еріка-Емануеля Шмітта. Ця повість - це тринадцять щемливих листів безнадійно хворого хлопчика Оскара до Бога. У своїх посланнях приречений хлопчик просить у Бога милосердя, радості хоча би в останні дні життя, та гармонії і любові для цілого світу.
Твір вперше опубліковано у 2002 році, і він відразу здобув світове визнання. Українською книга була видана 2009-го, цього ж року повість була екранізована, а режисером виступив сам автор. Текст "роману", як твір назває сам Шмітт, став основою для багатьох театральних постановок у всьому світі і восени 2015 року – вперше – на теренах світового театру саме на українській сцені вистава "Оскар і Рожева Пані" відійшла від звичних форматів моновистави та вистави-дуету. Також саме в Україні вперше у цій виставі дитячі ролі грають саме діти, яким, зі слів Ірми Вітовської, довелось пожертвувати цілим місяцем літніх канікул на користь занять у театрі, і які "мріють, що волосся їх колись відросте"...

 

 

На українській сцені вистава ожила по-новому, у багатовимірній сценографії із мульмедійними проекціями та музикою «Океану Ельзи». Використавши мінімум декорацій: лікарняне ліжко, стіл і стілець, режисер дотиснув глядачів, викликавши максимум емоцій, щемливою і зворушливою анімацією. Дія, проілюстрована дитячими малюнками Нікіти Тітова, перетвореними в анімацію Андрієм Єрмоленком, що проектувалися на плаваючі ширми, які рухаються по сцені вправо-вліво і створюють умовний простір кабінету лікаря Дюсельдорфа, палати Оскара, дому Рожевої пані, "бере за живе" кожного. Так вдало та цікаво Держипільський заповнює увесь простір сцени проекцією "світу очима Оскара".

 

Очима Оскара кременчужани побачили його «юність», перше кохання, подружнє життя, кризу середнього віку, старість і очікування близької смерті. Адже за порадою Рожевої Пані, хлопчик переживає кожен день як десять років. Таким чином він «прожив» на сцені аж 110 ілюзорних років.

 

Ця гра у «10 років за один день» на сцені перетворюється в метафору людського життя, адже часто для дорослих десятиліття пролітають, як один день. Так до зустрічі з Оскаром кудись «поспішала» Ружа і тільки зустріч з хлопчиком змусила її зупинитися та переосмислити своє життя. У виставі Рожева пані спершу постає перед нами цілком прагматичною особою. Вона - невдала актриса, яку бажання заробити приводить до дитячої лікарні. З розвитком дії глядач спостерігає за зміною Ружиного світогляду.

 

Ми бачимо на сцені не просто персонаж, а саму Ірму Вітовську – актрису Київського академічного молодого театру, що, як і звичайні люди, прагне самореалізації. На ширмах час від часу демонструють фрагменти з музичного шоу «ШОУМАSТГОУОН», у якому акторка приміряла на себе різні образи.

 

Останній лист до Бога пише вже не маленький мудрий старець Оскар - він помер, змінивши перед цим життя всіх оточуючих і глядачів в тому числі. Цей лист підписаний Рожевою Пані, яка, судячи з останньої сцени в якій зустріла Жана, після смерті Оскара залишилась у лікарні волонтеркою.

 

"Дорогий Боже, Хлопчик помер.
Я залишуся рожевою пані, але більше ніколи не буду Ружою. Нею я була лише для Оскара.
Він згас сьогодні вранці, у ті півгодини, коли його батьки і я пішли випити кави. Він зробив це без нас. Гадаю, він чекав цього моменту, щоб оберегти нас. Ніби хотів захистити від безжальності моменту свого зникнення. Насправді, це він дбав про нас.
На серці такий смуток, такий тягар, у ньому живе Оскар, і я не можу його прогнати. Мушу втриматися від сліз до вечора, бо не хочу прирівнювати свій біль до нестерпного болю його батьків.
Дякую тобі за те, що ти познайомив мене з Оскаром. Завдяки йому я була дотепною, вигадувала легенди, навіть розумілась на боксі. Завдяки йому я сміялась і пізнала радість. Він допоміг мені повірити в тебе. Я сповнена любові, вона обпікає, він стільки дав її мені, що вистачить на всі роки, які мене чекають.

P.S. Протягом останніх трьох днів на журнальному столику Оскара стояла табличка. Гадаю, це стосується тебе. Він написав: "Тільки Господь має право мене розбудити"."

 

Зал довго аплодував акторам стоячи.

 

І Рожева Пані у виставі, й Ірма Вітовська в реальному житті, допомагають дітям сприйняти смерть як данність. Звучить, звичайно, страшно. Але благодійний арт-проект "Оскар і Рожева Пані" має на меті привернути увагу людей до величезної соціальної проблеми — паліативної допомоги важкохворим дітям і гроші, виручені від показу вистави, скеровуються саме на таку допомогу. Кременчук був шостим і передостаннім містом у турі проекту. За ці шість вистав організаторам вдалось зібрати більше 70 тис. гривень, які передали на допомогу дитячим будинкам та відділенням. Про це автори звітують на своїй сторінці у Facebook "Оскар. Мріяти і жити".

 

"Оскар і Рожева Пані": тільки Господь має право його розбудити...

"Оскар і Рожева Пані": тільки Господь має право його розбудити...

 

У нас в Україні є 70 тисяч дітей, які потребують паліативної допомоги, - такою промовою Ірма закінчувала виставу. - Особливо це стосується знеболення, адже форма дитячого знеболення, яка є в цивілізованому світі - сиропи і пластирі, які Україна мала би закупляти, відсутня бо не проходить реєстрацію. Ми збираємо кошти на виїздні бригади паліативної допомоги, які б приїжджали до діток в райони, містечка, села і надавали їм відповідні послуги. Крім того ми відкриваємо факультативні відділення для діток. Із 70 тис. таких дітей щороку помирає близько 18 тисяч.
Уявіть дитину, яка потерпає від болю і якій ми не завжди можемо допомогти, адже існують патологіїї, що не лікуються, на жаль... А ще вона отримує стрес від інєкції...То я думаю, що ми, як цивілізоване суспільство, не можемо бачити таке катування. І це не тільки знеболення, це і хоспіси дитячі, і дитячі відділення, де діти були б позбавлені нагадування про лікарню.
Знаєте, я завжди повторюю таку фразу, яку я почула від одного священника: "Ми всі сідаємо в одне життя як в поїзд і їдемо в одному напрямку. Хтось їде 100 зупинок - йому дуже пощастило, хтось 80, хтось 50, а хтось 2 і 3...Але вони так само мають право на постіль і чай...". Давайте їхати разом і зберігати одне одного. Дякую.

 

"Оскар і Рожева Пані" - це велика історія маленької людини, сотень маленьких дітей, яким стрічається не весела і дотепна Рожева Пані, а вже зовсім інша Пані... це тисячі маленьких життів, які страждають без належної медичної допомоги, і це мільйони байдужих, які повинні прокинутись. Це історія дітей, що приречені помирати або вдома без належного знеболення, або на самоті в реанімаціях, а останні дні їх отруєні знеболюючими ін'єкціями. І наврядчи хтось з них знає адресу Бога, щоби написати йому листа...

Автор: Руслана Горгола Фото: Александр Попенко
Теги:
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 45 від 7 листопада 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх