Враження некременчужанки від Кременчука: що змінилося за 10 років

Автостопом по Україні. Кременчук. Чому саме Кременчук? Се місто, де я була десь в 2007 чи 2008 році, але дуже недовго. Враження лишилися негативні, адже тоді я побачила лише звичайне пострадянське російськомовне індустраліазоване місто, а також засмічені вулиці. Не радували своїм виглядом і кременчуцькі береги, які були всуціль вкриті склом. Хотілося змінити те перше враження про Кременчук у кращий бік. Забігаючи наперед, скажу, що се сподівання виправдалось.

Дата подорожі: 12 червня

Місце подорожі: Нові Санжари - Кременчук.

Виїзд з Нових Санжар –11:30

Повернення: 20:35

Загальна тривалість подорожі: 9 годин 5 хвилин.

Подолана відстань: 80 км

Перше питання: «А Ви із Западной?» – запитали мене, коли почули мою українську мову. «Так, я з України» - захотілося відповісти словами пісні українського гурту «Мері». І додала, що я, можна сказати, зблизька, з Полтавщини, з містечка Нові Санжари. Ось так просто українською мовою можна подивувати місцевого жителя Кременчука)

Перша неприємність: завод «Рошен», який я побачила з вікна маршрутки. Потім я побачила і дитячі майданчики з красномовною назвою, яка вмиготілася потім в очах.

Фіолетовий. Колір, який заангажований місцевими політиками і який через се ненавидять мешканці Кременчука. Бо піаритись під сим кольором вони вміють добре, але робити для містян не надто виходить багато, бо своя кишеня ближче.

Перша приємність – фонтан в у парку- у центрі міста, де лунає романтично-рослаблююча музика. Най і не українською, але і не російською. Можна послухати якісні музичні зразки різних країн світу. Навколо багато людей із світлими лицями і посмішками на обличчі)

Поліція працює. Якщо в минулому, коли я була, не бачила і сліду міліції, то тут я побачила, що поліція у місті є і вона діє. Спочатку я їх побачила в парку, де вони йшли музичною ходою біля фонтану під музику. У новій формі, у чорних окулярах – ефектні, як не крути) Потім бачила, що виписують штрафи водіям, які неправильно припаркувалися. І робили то чемно і спокійно, заспокоюючи, здається, одним виглядом рознервованого правопорушника. На береговій лінії їхали в якійсь досі мною небаченій формі молоді хлопці, що слідкували за порядком на березі кременчуцького водосховища.

Стало чистіше. Місто стало більш охайним та чистішим з того часу, коли я там була. Навіть на берегах кременчуцького водосховища практично немає скла, а раніше і ступити було складно туди, де його немає. Можна також побачити окремі контейнери для скла, паперу та пластику – се, звісно, великий крок у екологічному розвитку міста та країни.

І патріотичніше. Кременчук став більш українським. Можна більше зустріти українських кольорів, символів, назв вулиць. Зокрема, є дошка Героїв Небесної Сотні. А се вже не мало. Національна свідомість починається саме з того, що нас оточує, що ми пам’ятаємо.

Проблеми з працевлаштуванням. Робочі місця скоротилися. Наприклад, працював завод, продукцію якого купляла Росія:

- С войной завод закрили - з жалем констатує один із місцевих. Також був промисловий комплекс , продукцію якого купляла Білорусь, але вони вже в себе побудували подібне і, відповідно, купляти перестали. Промислові об’єкти скорочуються. Говорить, що дуже добре функціонує лише м’ясний завод та молочний, бо люди їсти хочуть.

Приворожила і викликала парадоксальні почуття краса Кременчуцького водосховища. Щоправда, дуже шкода тих десятки і десятки українських сіл, які затопили в радянський час, щоб створити штучну водойму, яка є другою такою в Україні за величиною. Як на мене, навіть попри красу і деяку користь в судноплавстві, дуже висока та невиправдана ціна за подібне.

Знову про мову. Української я так і не почула( Не рахуючи з уст мого хорошого знайомого, який мені проводив екскурсію. Хіба що ще чула жахливий суцільний суржик від місцевих жителів. І якщо в Горішніх Плавнях суржик такий, що там більше української, то в Кременчуці се ще густіша російська і ще менше української. Між іншим, деяким недотепам се наочним методом доводить, що суржик се не просто наш полтавський «діалект», як вони заявлять, а се поступова асиміляція та виродження мови внаслідок тривалої та тотальної русифікації і, в кінцевому результаті, повний перехід на російську. І якби навіть припустити, що се діалект, то він би поширювався і був властивий одній місцевості, а не всій Україні, де побутує суржик.

Скульптури. Мені так і не змогли розказати про їхнє походження, але вони такі химерні і гарні стояли понад берегом, розкидано і безсистемно. Особливо сподобалася така собі скульптура – жінка, яка стала на коліна. Склала руки навхрест на грудях і звела обличчя із закритими очима до неба. Щось в ній було приголомшливо таємниче, щось фатальне.

Скеля. Так, незважаючи на відсутність моря чи гір, скеля тут є) А саме скеля - гранітний реєстр «відслонення докембрійських гранітів українського кристалічного щита віком близько 3 млрд. років» (!!!) Се унікальна водомірна реліквія з помітками рівня води під час повеней Дніпра різних років.

Збулася ще одна маленька мрія. Колись давно я побіжно була в Кременчуці, але не змогла покататись на оглядовому колесі (чи то б пак "чортовому", як його називають у народі), бо воно якраз не працювало. Сього разу се моє бажання здійснилося) Таке незвичайне почуття, коли ти над містом і перед тобою розкривається мальовнича панорама)

Насправді, людині дуже мало потрібно для щастя)

Підсумкове враження. Щоби хто не говорив, але зміни в кращу сторону в нашій країні відбуваються. Повільно, але таки зрушення є. В сьому я переконалася, відвідавши Кременчук, який став чистішим і патріотично свідомішим, ніж в минулі роки. Сподіваюся, що позитивні зрушення будуть в майбутньому не тільки в промисловому зростанні й добробуті, а й, звісно, разом з тим переходом на українську мову.

Маю на меті ще повернутися і дослідити місто, бо воно достатньо велике. І сього разу воно мені сподобалося ;)

Наступне місце подорожі: Дніпро