Про кременчуцьких бійців написали книгу «Не всім судилося загинути»

До Дня Незалежності письменник та член Національної Спілки журналістів Анатолій Сербін хоче видати книгу про захисників з Кременчука – «Не всім судилося загинути. Вклонімося кременчужанам – учасникам АТО». За словами автора поєднала історії військових від солдата до полковника, від добровольця до кадрового військового.

Кременчужани з великою повагою відносяться до своїх земляків-бійців АТО. Зокрема, надсилають продукти, одяг, ремонтують техніку. Анатолій Сербін своєрідним способом вирішив підтримати учасників антитерористичної операції – написав книгу про їх героїзм, відвагу та патріотизм.

- Анатолію, як виникла ідея написання книги про військових?

- Мені близька тема про самовідданість і героїзм кременчужан, оскільки я уже написав книги про війну в Афганістані та чорнобильську трагедію. До того ж за віком уже не можу боронити незалежність України зі зброєю в руках. Тому вирішив свою лепту в незалежність внести, так би мовити, з пером в руках. Надалі планую розвивати цю тему й присвятити книги добровольцям, Національній гвардії, Збройним Силам України, які на Сході країни відстоюють її незалежність. Все буде залежати від того, як сприйме суспільство.

- Як Ви обирали Героїв книги?

- Враховуючи, що це перша моя книга на цю тему, тож до неї навмисне включив і добровольців, і тих кого призвали через військкомат, навіть того, хто побував у полоні. Хотів розповісти про захисників Вітчизни з різних підрозділів, різних військових звань та показати цю війну з усіх боків. Адже кожен розповідав про власне бачення війни. Я намагався показати як людина, яка знаходиться на передовій та трохи далі, в тилу, сприймає одні й ті ж події в зоні АТО. Можливо їх розповіді не зовсім співпадають з офіційним трактуванням подій, але це їх бачення. А тому я подавав, як мовиться, без корегування. Цікавим на мій погляд є розділ «Відвертий діалог про патріотизм, честь та життя до і після участі в АТО», у якому учасники антитерористичної операції говорять відверто про війну та життя до і після неї. Доречно зазначити, що окрім цього розділу у книзі є ще два – «Антитерористична операція словами офіційних документів» та «Антитерористична операція очима її учасників».

- Ви у своїй книзі не торкаєтеся теми анексії Криму?

- Не торкаюся, бо це окрема тема. Її необхідно детальніше досліджувати. Мене цікавила саме тема Донбасу.

- Чому Ви обрали назву книги «Не всім судилося загинути»?

- Будь-яка війна – це незліченні смерті. А тому усім, хто повернувся з війни живим, можна вважати – пощастило. Зокрема, у цій книзі розповідається про двох кременчужан, які вийшли з Іловайського смертоносного котла, тобто їм не судилося загинути поблизу цього міста. Інший наш земляк вночі, впродовж кількох годин, на автомобілі завантаженому протитанковими мінами, «подорожував» по неконтрольованій українськими військами території.

- Ви вже приступили над роботою другої частини книги? Вже є напрацювання?

- Так. Адже завдяки бійцям, які воюють в Луганській і Донецькій областях, у Кременчуці мир. Мешканці спокійно працюють, відпочивають, виховують дітей. Чомусь дехто цього не цінує.

- Чи плануєте написати книгу, присвячену загиблим кременчужанам?

- Ні. У мене є відомості, що цю тему розробляє інший відомий кременчуцький автор Людмила Обревко.

- Які з історій Вам найбільше впали у душу?

- Усі без винятку історії пройшли через моє серце. Хотів би зупинитися лише на двох із них.

Історія з бійцем, який потрапив у полон. Він розповів, що ціною власного полону бійці врятували життя 80-м пораненим. Під час виходу з Іловайського котла їх нещадно обстрілювали з усіх боків, більшість особового складу підрозділу буди вбиті або покалічені. Поранення були надзвичайно важкими, бійці стікали кров’ю і… помирали, бо надавати медичну допомогу не було чим. Тоді уцілілі військовослужбовці звернулися до супротивника з проханням надати машину та забрати поранених до лікарні. Вони погодилися, прислали машину і евакуювали поранених на свою територію, а через кілька годин вийшли на зв'язок і поставили умову: якщо ви в полон не здастеся, ми будемо по черзі вбивати ваших поранених. Тож бійці вирішили здатися, тим самим врятувати життя майже сотні безпомічних побратимів.

Ракетники, які народилися у «сорочці». Можете собі уявити, рухається колона із 40 машин з боєприпасами. В одній з них, що везе 4 тонни боєприпасів, двоє кременчужан – водій і старший машини. У цей час починається обстріл з усіх боків. Машини продовжують рух, але противник використовує таку ж тактику як в Афганістані – підбиває першу машину та останню. Бійці залишаються у пастці, але приймають рішення повернутися на базу, щоб врятувати техніку та зброю. Лише розпочали рух, як міна влучила у цю машину. Автомобіль перевернувся, боєприпаси висипалися, але, на щастя, не вибухнули. Це були наші хлопці з ракетної частини, як називають пересічні кременчужани цей військовий підрозділ. Якби вибухнули боєприпаси для ракетного комплексу, що були у машині, то в радіусі півкілометра вижити було б неможливо.

За словами автора книги, цікавих історій багато, але на жаль про все неможливо написати.

- Аби віддати належне відважним кременчужанам, цим своїм творчим доробком я започаткував документальний проект «Вклонімося кременчужанам – учасникам АТО». Сподіваюся, що книга слугуватиме патріотичному вихованню мешканців нашого міста. Я взявся за перо, аби учасники АТО, які врятували країну від розпаду, від відновлення строго режиму, відстояли її незалежність, не були забуті, - додав автор.