На 58 струнах душі заграв кременчужанам мандрівний кобзар Віктор Пашник

23 вересня до Кременчука завітав мандрівний кобзар та сучасний бард Віктор Пашник. Завітав у гості до друга, актора і йога, кременчужанина Сергія Артеменка, а також 24 вересня дав безкоштовний концерт у відділі мистецтв ЦБМ імені М.Горького та зайшов на ранкову каву та теплу розмову до редакції «Кременчуцького Телеграфа».

Завдяки курсу української літератури у школі, більшість з нас кобзарів уявляє лише як сліпого і мудрого, сивого чоловіка, що пішки мандрує країною, співаючи сумні та тужливі думи. Так от, цей образ немає нічого спільного з Віктором Пашником.

Віктор — молодий, усміхнений, світлий чоловік. Говорить просто і щиро, тримається привітно. Йому 36, він народився у невеликому селі Кулачківці Снятинського району Івано-Франківської області.

У 1999 році закінчив Стрітівську школу бандуристів, єдиний подібний навчальний заклад в Україні.

За роки навчання Віктор освоїв гру на бандурі, гітарі, фортепіано, трубі, сопілці, акордеоні, а також навчився ремонтувати бандури й кобзи. По закінченню кобзарської школи вчився у Чернівецькому університеті на кафедрі музики та українознавства.

Він багато подорожує, намагаючись грати всюди, де буває. Живе у прадідівській хаті де має ставок і сад, бджоли, робить сидр і мріє на власній землі започаткувати приватну кобзарську школу. Про це, та про багато іншого розповів нам Віктор перед концертом, а кременчужанам на концерті.

...про мандри

- Ну, зараз все у мене цивільно: десь запрошують на фестивалі, десь на концерти. Того року я ще тижня з два десь автостопом їздив. Колись подорожував по середній Азії, по Росії багато їздив – об’їхав всю, аж до Сахаліну. Ну, там де не треба віз мандрував, в основному.

- У 2012-му у Швецію-Норвегію поїхав, але там у мене був не досить вдалий досвід – я захворів дуже і ледь не помер. Я був не готовий до тої поїздки, майже не знав мови… Зате тепер активно вивчаю англійську, бо впевнився, що це потрібно.

- Західний світ – зовсім інший, це не слов’янські країни, там інакші люди, які тобі посміхаються, але коли ти ногу вломиш, то плеча тобі не підставлять. Там треба розраховувати більше на себе.

- У Азії, звісно, по-іншому. Там інша небезпека. У Казахстані, приміром, небезпечно пити з ними горілку, бо вони робляться дурними. Але Казахстан дуже багатий і це видно, Узбекистан дуже бідний, Киргизстан дуже красивий, Таджикистан – не ризикнув, бо там громадянська війна, майже постійно...

- Найбільше сподобалось у Киргизстані. Там люди бідні і … простіші, чи що. Автостопом добре беруть. У мене був випадок, коли я гуляв по ринку і мене там зупинив патруль, спиталися документи, а я не маю, бо залишив у подруги в якої жив. Мене доправили до відділку і пояснили, що я маю право на дзвінок. Я знав куди дзвонити, але вирішив перевірити, що ж буде далі. Мене забрали в каталажку, там велика спільна кімната і всі навколо киргизи, один я… Їм цікаво, звичайно, хто я, звідки, що роблю. Закінчилось тим, що я сидів там уже як пан, співав їм «Чому я не сокіл». Найдивніше було те, що коли я їх попросив заспівати, а їх співало чоловік 6-10, вони дуже гарно заспівали, усі мають слух і попадають у ноти. У нас зараз попроси 10 чоловік заспівати то що вийде? Тоді трошки ще посидів, подумав, що досить, зателефонував знайомій, щоб принесла паспорт і мене відпустили.

...про музику

- Я маю багато хобі, але єдиний мій заробіток, на даний момент, це музика, співи, пісні. Я навіть диски зараз не продаю, лише іноді можу подарувати. Люди зараз все одно можуть то скачати в інтернеті.

- Бандуру стараюсь взяти з собою завжди – це моя можливість вижити в складних ситуаціях. Я собі нею і на хліб заробляю, і на електрички чи потяги, але не в Україні. В Україні я, на жаль, перестав грати на вулицях. На жаль, бо це дуже цікаве явище, насправді – це не концертні емоції. Але часто підходять п’яні люди і дурні. А так, взагалі, люди гарно слухають, особливо якщо робочий час вже закінчено і це можна навіть грошей заробити. Цього року я не грав у Франківську бо дуже багато вуличних музикантів.

- Ті, хто грають на вулиці правильно роблять – народ треба привчати. Зараз, навіть якщо вхід на концерт зробити менш ніж по 10 гривень, то все одно навряд вдасться зібрати повний зал — люди пасивні у плані культури, так загнані роботою, що їм вже нічого не хочеться. Тому вуличні музиканти виконують дуже круту функцію — це можливість хоча б на дві хвилини долучитися: 5 секунд прямого контакту і ще 2 хвилини після того, як його вже пройдеш, свою душу чимось зігріти. Я думаю, що це крута місія людей, що грають на вулиці для тих, хто спішить у житті.

- Я не меломан. В основному, фолькову музику слухаю. Зараз скандинавські команди: Garmarna, наприклад, Hedningarna. Ще англійську музику переслуховую, бо хочу мову на слух сприймати краще. Якщо раніше то для мене були просто звуки, то зараз я вже вслуховуюсь у слова.

... про жінок

- Я живу таким життям... Дуже багато їжджу, особливо в осінньо-зимовий час. Весною я город саджу, літом відпочиваю і подорожую, на початку осені допомагаю мамі городину зібрати, а увесь інший час мандрую і гастролюю, по можливості. Я не знаю поки що, як то мене будуть терпіти, чи я взагалі одружусь. Кому я буду такий потрібен? Мені ж цікаво, щоб мені не зраджували і я щоб на зваби не вівся. Тому, що гарних жінок повно. Я навіть не знаю, хто кого у нас в країні, насправді.

- Жінки — звабниці. Така їх природа. Я закохувався останній раз десь в 11-му році, так, що аж дах зносило. Дуже. А зараз мені симпатизує хтось і я можу нею тиждень-два позахоплюватись і воно проходить. Любов — це ж хімія. Гормони тобі вдарять в голову і ти потім думаєш: “Боже, що я робив? Я ж здоровий, розумний чоловік, що я витворяв?” От нема зараз того, щоб дуркувати. Може я старий вже.

- Чоловіку без жінки важче. Але наша природа така, що ми, по суті, не прагнемо до сім'ї — це не наше основне прагнення. Ми прагнемо, перш за все, до якоїсь реалізації себе, до визнання, успіху. Хоч машину навчитися ремонтувати, хоч гору покорити — щось робити краще за інших. Тому коли зустрічаєш жінку, яка більш націлена на побудову кар'єри, ніж сім'ї, то вона, наприклад, не завжди може бути мені цікавою.

... про концерт

- Це в мене не зовсім тур — декілька міст: Кременчук, Дніпро, Полтава і ще поїду в Рівненську область, але там щось приватне буде...

- Програма на концертах рухлива. Я знаю з чого я точно почну, але не знаю чим я закінчу. Починаю я завжди про Україну, є в мене там пісня така, можна сказати стандартна для початку, а там вже як настрій буде.

- Співати буду, буду розмовляти з людьми. Намагатимусь політику не чіпати, але буду і якісь нагальні проблеми підіймати, патріотичних лозунгів буде декілька штук... Жартую. Я не знаю, як воно піде. Це буде творчий процес. Говорити я люблю, вмію, хочу.

Концерт був і справді дивовижний. У залі відділу мистецтв зібралося близько 30 чоловік різного віку — від наймолодших до найстарших. Але присутні, не залежно від віку, отримали море емоцій і приємних вражень.

Протягом двох годин кременчужани почули авторські та народні пісні, виконані українською, білоруською, литовською мовами.

Віктор майстерно змінював музичний супровід: співав під бандуру та гітару. Спілкувався із залом, розповідав про себе, ділився спогадами про мандри та історіями з життя. Кожній пісні передувала історія її створення або просто історія...

Відомі пісні з Віктором співав зал.

Приємним бонусом стала пісня “Лента за лентою”, яку попросилася виконати маленька Соломійка і Віктор погодився. Під його акомпанемент дівчинка разом з мамою заспівала найпопулярнішу повстанську пісню.

Перед її виконанням кобзар зізнався, що вперше співатиме її на концерті, попрощався з залом та оголосив, що охочі можуть вийти, але всі лишилися.

У підсумку музикант пообіцяв, що обов'язково повернеться до Кременчука.