Галина Мусієць: «Довіра – це розвиток і надія на краще життя»

Пані Галино, розкажіть, як було прийнято рішення балотуватися від «Довіри»?

Я давно співпрацюю з лідером партії Олегом Кулінічем. Це людина послідовна і відповідальна. Він вимогливий, але справедливий. Опікується своїм краєм, дійсно живе проблемами Полтавщини. Мені імпонує такий підхід до роботи – чесність, порядність, патріотизм. Тому, коли він запропонував піти в команду, вагань у мене не було.

Наша область – перлина України. У нас є все – ліси, річки, надра, особливо цінні землі. Потрібно лише, щоб до влади тут прийшли професіонали, і цей потенціал розкрився.  У нас в партії зібралися місцеві люди, ми добре знаємо свій край. Зараз формується потужна команда на всіх рівнях – від кожної окремо взятої громади до Верховної Ради, де нашу область підтримує Олег Іванович, голова депутатської групи «ДОВІРА». Тому не варто сумніватися - нам багато чого вдасться.

Слово «Довіра» несе у собі щось світле, добре, душевне. Довіра, як і любов  - основи взаємодії з іншими людьми. Довіра має панувати і в сім’ї, і в колективі, і в громаді, і в країні. Без цього неможливо розвиватися, покращувати життя людей, будувати надійне майбутнє.  Будь-які реформи не матимуть перспективи, якщо підприємці не довіряють місцевому самоврядуванню, працівники – керівникам, а люди –  владі. Зараз як ніколи треба уміти єднатися, скільки всього ще треба і можна зробити для країни, для області, для людей. Після нас житимуть наші діти, онуки і те, що ми робимо зараз в будь-якому випадку вплине на їх життя потім. Немає нічого неможливого для людини, яка точно знає, чого вона хоче. Те, що раніше здавалося недосяжним, стає реальним, якщо не боятись, довіряти і йти пліч о пліч з сильними духом людьми.

Галино Олександрівно, які перспективи для місцевого самоврядування ви бачите після реформа децентралізації?

– Децентралізація – дуже важливий крок. Однак наразі, особливо напередодні виборів, найголовніше – якість управлінців, які зайдуть до місцевих органів влади. Дуже багато буде залежати саме від людського фактору. Це, до речі, одна з головних причин, чому я обрала «Довіру». Бо ми вже побачили за останній час багато не зовсім компетентних людей у центральній владі, і наслідки цього, думаю, відчуває вся Україна.

Ваш фах – земельна сфера. Після виборів земля буде передана об’єднаним територіальним громадам. Чи багато проблем це вирішить?

З одного боку, коли всі землі за межами населених пунктів будуть передані громадам, нарешті відбудеться повернення історичної справедливості. Абсурдною є ситуація, коли орендна плата за землю йде в бюджет громади, але при цьому сама громада на цей процес ніяк не впливає і навіть не знає, кому ця земля передана. І в цьому контексті дуже важливо нарешті прийняти закон про земельну децентралізацію, бо він не просто передає землі громадам, а ще й вирішує величезне коло інших земельних питань. І головним ідеологом цього закону є якраз Олег Кулініч, який боровся за його прийняття ще зі своєї першої каденції народного депутата.

З іншого боку, навіть коли управління землями буде передане на місця, потрібно враховувати, що зараз, на жаль, майже вся земля вже роздана в оренду. Підписані договори на 50 років під малий відсоток. Місцевим органам влади мало чим залишиться розпоряджатись, і доходів від землі поки буде не так багато, як могло би бути. Взагалі у нас в земельному законодавстві, як і в усіх сферах, дуже часто «пазли не сходяться». Земельна реформа йде, а питань невирішених маса. Ну не може бути так, що всі сіножаті і пасовища в селах розорені, що навіть тварин ніде випасати. Це дикість.

Якщо я стану депутатом обласної ради, обов’язково тісно співпрацюватиму по вирішенню всіх земельних питань з усіма громадами Полтавщини. До речі, я це робила і протягом останніх років. Щодо вирішення земельних проблем до мене на прийоми прийшли люди десь приблизно із 500 сіл. Уявіть, скільки мешканців Полтавщини ми прийняли! Це відбулося десь за період 7 – 8 місяців.

Як можна було б уже зараз покращити ситуацію з земельними проблемами в області?

– По-перше, в кожному ОТГ мав би бути керівник земельного відділу. По-друге, однозначно потрібно підвищувати обізнаність людей. Нонсенс, коли люди не знають, як приватизувати земельну ділянку, з якого «папірця» почати. Можна було б по 3-5 хвилин роз’яснювати земельні питання по радіо чи випускати газету. В селі люди рано прокидаються, і радіо всі слухають. Це ж не важко. Але, на жаль, поки ніхто нічого не робить. Я, до речі, спеціально викладала в інтернет низку роликів, де пояснювала людям найголовніші проблеми земельної сфери і можливі шляхи їх вирішення. І дуже багато користувачів дякували за це і казали, що не могли знайти цю інформацію раніше.

Як трапилось, що ви стали землевпорядником, це було свідоме рішення?

– Ніколи в житті не думала, що стану інженером-землевпорядником. Я взагалі мріяла бути вчителем біології. Але трапилося так, що моя старша сестра вступила на землевпорядкування, і я пішла за нею. Спочатку вступила в Глухівський аграрний коледж і закінчила його з червоним дипломом, згодом закінчила Харківський університет. З 1997 року працюю землевпорядником. Досі пам’ятаю як я, 20-річна, пішки йду зимою в Диканьку міряти землю. Тоді й подумати не могла, що землевпорядники будуть працювати з GPS і квадрокоптерами. Це для мене була просто фантастика. Перед початком таких технічних змін я десять років в чоботях міряла землю на Полтавщині.

Ви багато працювали з людьми. Яка головна проблема їх турбує, коли йдеться про земельні питання?

– Колапс почався, коли 2013 року Держгеокадастр став розпорядником земель державної власності в Україні. Земля почала роздаватися хаотично, всім кому не лінь. Часто – це відбувається через якісь кабінетні домовленості і корупційні схеми. Це повинно нарешті припинитися!!!

А ще люди банально не знають, як оформити землю, як оформити спадщину. Не знають, з чого почати, за яку довідку братися. Роз’яснювальна робота або не ведеться взагалі, або ведеться дуже слабко, про що я вже казала. Через це на селі виникає сильна напруга.

Але і у вас був досвід роботи у Держгеокадастрі. Чому ви пішли з цієї системи?

– Розкажу на прикладі. Свого часу ми, по суті, зробили на основі Полтавського управління Держгеокадастру перший в Україні ЦНАП. Побудували таку систему, щоб кожен мав змогу звернутись з заявою щодо земельних питань і його звернення відразу ж було зареєстроване, «вибивали» фінансування. Нічого складного тут немає, і до нас згодом приїжджали переймати досвід.

Замість того, щоб іти додому до 6-місячної дитини, я одягала комбінезон, респіратор і вигрібала старий земельний архів. Ця робота зайняла рік. Через три роки система була налагоджена до автоматизації. Але з керівництвом в Києві було працювати вкрай важко, це були постійні управлінські зміни, ігнорування наших ідей і корупційна вертикаль. І я прийняла рішення піти, бо, на жаль, дуже важко досягнути чогось на місцевому рівні, коли київське керівництво наскрізь корумповане, і ставить на полтавську область теж якихось незрозумілих немісцевих людей для вирішення своїх особистих питань.

Судячи з ваших слів, ви досить зайнята людина. Як це впливає на сім’ю?

– Часто виїжджаю з дому о 7-й ранку і приїжджаю о 8-й вечора. Звичайно, хочеться проводити більше часу з чоловіком і дітьми. В мене двоє діток, коли випадає кожна можливість – проводжу час з ними. Я віруюча людина. В неділю обов’язково ходимо до церкви. Після церкви збираємось на обід і катаємося на велосипедах або просто гуляємо в лісі.

Зараз багато талановитих людей взагалі від’їжджають з України. У вас таких думок не було?

– Особисто я з України точно не поїду. Куди б я не їздила, завжди хочу додому. Тут є свої проблеми, але хочу приносити користь нашим людям.

Вас можна назвати амбітною людиною?

– Взагалі я дуже скромна людина. Просто намагаюсь кожного дня чомусь вчитись. Я завжди ставила за ціль особистий розвиток: закінчила один інститут, потім інший. Маю дипломи вищої освіти землевпорядника, геодезиста і юриста. Хотіла бути усестороннім спеціалістом по земельним питанням, щоб мати можливість консультувати і з будь-якої земельної колізії знайти вихід. В мене велика кількість відзнак і нагород, але якщо чесно – всі їх я забула при переїзді з одного офісу на інший. Бо це для мене дуже другорядне. Хочеться приносити користь людям, а не колекціонувати якісь нагороди.