«Чому його батьки нам зовсім не допомагають?»

«Я вже просто не витримую – у нас маленька дитина, я сиджу в декреті, ми переїхали в нову квартиру – мої батьки допомогли її купити.  Тепер робимо ремонт, замовили меблі одразу у всі кімнати – бо колись же треба починати жити по-людськи. Поки ми самі назбираємо кошти на меблі, і життя пройде. Тому узяли гроші в борг – вийшла чимала сума. Ремонт теж потягнув багато коштів, бо ми вселилися у новий будинок, багато чого довелося доробляти, а то й переробляти. Грошима нам допомогли мої батьки – і на ремонт дали, і на меблі. Хоча тато вже пенсіонер, мама ще працює потроху. А от батьки чоловіка зовсім не допомагають нам грошима, начебто так і треба. Приїдуть, привезуть іноді з села картоплю, і все. Зараз, коли у нас такі борги, я пропонувала чоловіку, щоб попросив у них грошей, та він відмовляється – і мені забороняє розмовляти з його батьками. А я все одно скажу – зберуться на хрестини, прямо за столом підніму тост за своїх батьків, які нам весь час допомагають! Нехай батьки чоловіка подумають, чи правильно вони роблять! Чому вони нам зовсім не допомагають?»

Марина.

КОМЕНТАР ПСИХОЛОГА

Експерт рубрики «Сімейна сцена» – сімейний психолог Наталя Развадовська

– Мабуть, не варто забувати, що дівчинку та хлопчика виховують трохи по-різному. Хлопчика треба, умовно кажучи, навчити ловити рибу, дати йому вудку. А дівчинку вчать цю рибу готувати.  Далі теж все по-різному розвивається.  Батьки дівчинки, зазвичай, і далі їй допомагають – і фінансово теж. Бо у нас так заведено – вона дівчинка, жінка, їй треба допомагати. А батьки хлопчика, навпаки, часто вважають, що він чоловік, він має сам забезпечувати свою сім’ю. Адже батьки його виростили, дали «вудку» – освіту та професію, тепер має здобувати гроші власними силами. Марині варто зрозуміти, що вони з чоловіком – вже дорослі люди. Вони створили власну сім’ю, самі стали батьками, тож мають вчитися жити власним коштом. Це корисно для всіх – і для них, і для їхніх маленьких ще дітей. Треба вчитися розраховувати на власні сили, тоді і діти виростуть більш самостійними. На жаль, у нашого народу є така сумнівна традиція – догодовувати дорослих дітей аж до пенсії. Але це не дуже розумний вибір. Така ситуація дуже вдало відображена у старому радянському мультфільмі про кенгуру. Спершу мама-кенгуру народила малюка, він жив у її кишені, просив їсти, потім малюк виріс, одружився, і дружину-кенгуру теж привів до маминої кишені. Потім вони народили малюка, і він теж жив у тій самій кишені.

Потім і в нього народилися кенгуренята, і їх там жило бозна-скільки у кишені мами-кенгуру – а вона від такого тягаря вже ледь пересувалася, а стрибати зовсім не могла. Це все про тягар несамостійних дорослих дітей, які залишаються такими завдяки батькам. Дуже важливо не перекладати власні образи на старше покоління. Марині не варто ображатися на батьків чоловіка, адже насправді вони не зобов’язані надавати постійну фінансову допомогу молодій сім’ї – вони можуть допомогти настільки, наскільки дозволяють їхні можливості та бажання.  Я б не радила Марині дорікати батькам її чоловіка – та ще за загальним столом, на хрестинах.  Навіть опосередковано, непрямо, не треба цього робити. Бо такі дії сприймаються, як тиск. Доречніше було б відверто попросити допомоги – розповісти про фінансові труднощі, пояснити, чому вам потрібні кошти. Та треба бути готовим до того, що батьки чоловіка можуть і відмовити у допомозі – тоді треба це просто прийняти. Не варто також тиснути на чоловіка, спробуйте розібратися, чому він відмовляється просити допомоги у батьків? Можливо, він уникає їхньої допомоги, щоб не відчувати себе залежним? У будь-якому випадку, поговоріть з ним щиро. Не варто розмовляти з його батьками потай, «через голову» чоловіка. Він сприйме це як образу.