Металургія не може бути нешкідлива

– Звідки вам відомі плани будівництва металургійного комбінату поблизу Кременчука?
– Я працював з 1947 до 1955 року геологорозвідником. Відкривав Галещинське родовище. Там лежить 280 мільйонів тонн залізної руди. В нього поки що немає власника. Ці багаті руди – запаси держави. Колись там буде підземне добування.
У 1953-1955 роках я керував детальною розвідкою Горішньо-Плавнинського родовища магнетитових кварцитів. У майбутньому – сировинної бази Полтавського ГЗК. Ми підраховували запаси родовищ і відсилали результати до Москви, де їх затверджували. Магнетитові кварцити – бідні руди. Визначили, що вони залягають на глибину 700 м, і  там 1 млрд 700 млн. тонн породи. Загалом, коли розвідували родовища, планувалося, що кар’єр для відкритих робіт продовжиться на 30 кілометрів довжиною. А розробка його розраховувалася років на 70-80.
Металургійний завод збиралися побудувати поблизу Салівки за 20 км від села на Дніпрі. Він мав випускати 50 тисяч тонн тонкого сталевого листа для автомобільної промисловості. А за 12 км від комбінату вище по течії і ближче до Кременчука – місто металургів. Так планувалося на спеціальній нараді, присвяченій освоєнню сировинних ресурсів Кременчуцького залізорудного району.
Мені тоді було 35 років. Я був наймолодшим на тій нараді на якій розглядалась доцільність будівництва цього металургійного комбінату. Нарада проходила на рівні міністерства геології та чорної металургії за участю спеціалістів інституту „Южгипроруда” та працівників Кременчуцького міськкому компартії.
На металургійному комбінаті планувалось переробляти продукцію Полтавського ГЗК – магнетитові окатиші і виробляти метал. Так передбачалось, аби не возити далеко ці окатиші, а переробляти їх на місці.
– Нам кажуть, що сучасне виробництво буде екологічно чистим...
– Металургія не може бути нешкідлива. Все це вигадки. Політики, які заявляють про це – не металурги. Їм важливий прибуток. Таке виробництво не може бути чистим.
Мене ще турбує дрібний пил кварцу при подрібненні руди. Коли людина вдихає цей пил, то виникає тяжке захворювання – силікоз. На нього хворіє багато гірників. Цей пил надзвичайно рухливий, йому достатньо маленького подиху вітру. Зараз це можна спостерігати на прикладі ближніх до Комсомольська сіл: пил покриває все навколо – нічим дихати. Він зберігається в спеціальних сховищах, що займають величезні території. Це практично вода, насичена кварцом. Але коли вода сходить, кварц піднімається у повітря і наносить величезну шкоду. Не можна давати висихати цьому кварцу. Це вічна проблема з відходами, яку намагаються вирішити не один рік. Ще на тій нараді 1955 року Салівка була визначена як найнебезпечніша екологічна зона. Зараз ці хмари пилу з ГЗК йдуть ще далі.
Зона Кременчуцького НПЗ та ГЗК – це єдина зона нещастя. Світила медицини не можуть встановити на яку хворобу страждають люди у цій зоні, причому переважно чоловіки. А все тому, що розкопують невідомі найдревніші породи, віком 2 млрд. років. Там можуть бути всякі невідомі мінерали, і, можливо, вони впливають на здоров’я.
На магнетитових кварцитах лежать мергелі. Це сировина для цементу. Отож, планувалося побудувати ще два великі цементні заводи. Це набагато гірше за металургійний комбінат.
– Ви казали, що річки Псел не вистачить для потреб металургійного комбінату. Як саме використовується вода в такому виробництві?
– Якщо це комбінат повного профілю, значить, він починається з виготовлення коксу і закінчується прокатом сталі, готовими виробами: балки, плити, рейки. Величезна кількість води використовується у виробництві для охолодження доменних печей. А це велетенські споруди. До того ж треба мити руду, чистити її. А куди дівати відпрацьовану воду?
Я був на „Азовсталі” в Маріуполі, на насосній станції, і бачив, які об’єми води забирає виробництво. То можна з повною впевненістю сказати, що нашого Псла не вистачить. Половина його піде в утробу цього заводу, навколо все пропаде. А без води все загине, і флора і фауна. Залишаться болота. Крім того, таке виробництво дає велику задимленість. Мені сказали, що в Маріуполі 600 тис. населення. Так уявіть собі, що на кожну голову щорічно випадає близько тонни шкідливих викидів із повітря. Із літака видно, яка пелена над цим містом. Я бачив на власні очі. І кілометрів 20 навколо все охоплено екологічною шкодою.
– А яка ж є альтернатива? Що, взагалі не треба будувати такий комбінат?
– Треба його садити на Дніпрі. Тут води вистачить. Я вважаю, що місце розташування комбінату треба коректувати. Мене турбує його будівництво поблизу Дмитрівки, тому що я тут живу, тут живуть мої діти і внуки. І ми мусимо захищатися.

Колишній геологорозвідник Віктор Халло має дипломи лауреата Державної премії УРСР та відкривача родовища
На свою карту Віктор Халло наніс місцезнаходження родовищ, які він відкривав, на яких вів розвідку та ті об’єкти, які мали будуватися за планами 1955 року на великій відстані від Кременчука. Нині оголошено, що металургійний комбінат споруджуватиметься поряд з містом

Кременчук-Нова Галещина-Кременчук