Кременчужанки в «PENTHOUSE»

У Кременчуці найвродливіші та найсексуальніші дівчата! Білявка Катя та брюнетка Наталка з успіхом це довели. Їх обрали з-поміж сотень претенденток, що бажали прикрасити обкладинку „PENTHOUSE”. „Ці дві дівчини відразу привернули мою увагу, – розповідає „Телеграфу” Юлія Бахтіна, менеджер цього проекту. – Фотогенічні, цікаві та зовсім різні.  Я подумала, що вони повинні інтригуюче виглядати разом. Те, що обидві моделі з Кременчука і до того ж, давні подружки, для нас стало приємною несподіванкою. Це позитивно вплинуло на роботу. Катя і Наталка – дві різні стихії – склали гармонію”.
Ця гармонія відтепер значно ускладнить ситуацію на дорогах. „Щоб відірвати очі від таких фото, треба докласти чимало зусиль, – признаються чоловіки нашого офісу та зітхають. – Ех, такі діаманти під боком, а ми про них дізнаємося лише тоді, коли вони в столицю поїхали!”
Схаменулися, чоловіки!  Тепер, як коти на сметану, облизуються.
У нашому місті встановлять три біг-борди з фото Каті та Наталки. На кременчуцьких красунь задивлятимуться і в столиці.

– Як вам вдалося отримати запрошення на зйомки для першої сторінки такого журналу?
Наталка: Ми  вже більше двох років працюємо в одному зі столичних модельних агентств. Потрапили туди за допомогою київських друзів. Оголошувався кастинг для зйомок на обкладинку „PENTHOUSE” . Ми вирішили себе спробувати. Було дуже багато претенденток. Ми сподобалися автору цього проекту, провідній українській моделі Юлі Бахтіній. На її думку, ми дві зовсім різні дівчини, дуже вдало доповнюємо одна одну. Вона запропонувала нам роботу. Чесно кажучи, ми цього не очікували. Це для нас  надзвичайний успіх.
– У школі ви мріяли про майбутнє моделей?
Катя: Особливих мрій не було. Просто було цікаво спробувати, і ми це зробили. Наша цікавість виявилися небезпідставною.
– Коли з’явилися перші думки про роботу моделями?
Наталка: Ще в дев’ятому класі.

– Реакція ваших батьків на те, що їх донечки знялися для еротичного журналу?
Наталка: Вони дуже раді. Спочатку ми їм не казали про всі ці кастинги. Дізналися вони про це зовсім недавно. Для них наша фотосесія – велика несподіванка. Зараз ми всі чекаємо випуску журналу. Мама цю звістку  сприйняла доволі спокійно.
Катя: Папа трохи агресивніше.
– Ваші хлопці як сприйняли цю новину?
Наталка: Вони ще не знають.
Катя: Мій знає, він задоволений. Це для нього і престиж, і гордість одночасно.
– Як він сприймає той факт, що вашим тілом будуть милуватися інші чоловіки. Не ревнує?
Катя: Він знає, в чому полягає моя робота. Багато кастингів, перевдягань. Тим більше, що на цих фото немає нічого розпусного. Особливо на обгортці. Це заборонено законом.

– Ваше особисте ставлення до оголення тіла перед фотооб’єктивом?
Катя: Якщо це красиво оголене тіло, ставлення винятково позитивне. Це була дорога фотозйомка. Нічого розпусного, все естетично-еротично.
Наталка: Моя особиста думка, що топлес – це завжди красиво і завжди мистецтво. Питання виникають, коли об’єктив фотокамери цілиться нижче. Тоді все залежить від ракурсу. Ця межа між мистецтвом та розпустою дуже тонка. Ми намагалися її не перетнути. До того ж нам у цьому допомагала команда професіоналів, за що їм велика подяка.
– Чи правда, що для відвертих зйомок грим наносять не лише на обличчя, а й на інші частини тіла, наприклад, на стегна?
– Так. У нас був золотий боді-арт з сяючим камінням, по всьому тілу -  із захопленням згадує Катя. – Східний стиль. Стовідсотковий гламур.
– Це робота чи розвага?
Катя: Це дуже важка робота. Ми розпочали готуватися до зйомок о шостій ранку, а закінчили роботу о дев’ятій вечора. Ми навіть не думали, що це  так важко.
Наталка: Але ця важка і кропітка праця приносить величезне задоволення.

– Що було найскладнішим під час фотосесії?
Катя: Зйомки проходили в ресторані “Пред а кафе” на Подолі. Ми працювали оголеними, а повз нас ходили офіціанти. Коли робота йшла у першому залі, відвідувачів не пускали. А коли ми перемістилися в інший, ресторан відчинили. Санвузол був між двома залами, ми змушені були ходити туди просто голими, щоб не зіпсувати боді-арт. Люди були шоковані. Скупчувалися, щоб роздивитися нас.
– Для вас самих ця подія яке має значення?
Наталка: Це квиток у майбутнє. „PENTHOUSE”  виходить у 14 країнах. Це четвертий номер цього видання в Україні. Шанс засвітитися.
– Скільки ви отримали за фотосесію?
Катя: Це комерційна таємниця. Скажемо одне, ми залишилися задоволеними і готові були працювати навіть безплатно.
– Ви зрозуміли, якими треба бути, щоб подобатися чоловікам?
Наталка: Ми завжди це знали. Головне, вести себе природньо. Не бути манірними.
Катя: Не треба намагатися бути іншими, все одно згодом ви станете собою, як же тоді продовжувати стосунки.

PENTHOUSE – навіс (піддашок), будинок (дослівний переклад з англійської)
Пентхауз – апартаменти на верхньому поверсі, під дахом будинку (значення слова іншомовного походження)
„PENTHOUSE” – журнал, одне з найпопулярніших видань для чоловіків у світі, видається у 14 країнах. Заснований у 1965 році в Лондоні ньюйоркцем Бобом Гуччіоне. В сімдесятих роках наклад видання досягнув кількох мільйонів екземплярів.(www.businesspress.ru)