«Когда часы двенадцать бьют...»

Юрій до необхідності зустрічати Новий рік на роботі ставиться по-філософськи: “Моя черга виходити на лінію, значить так треба. В якості компенсації Новорічної ночі, проведеної за кермом, я отримаю Старий Новий рік. Буду посипати та відзначати”.
31 грудня останнього у 2005 році клієнта Юрій висадив о 23 годині з гаком, повідомив про це диспетчеру. Нових замовлень не надходило, тож Юрій, скориставшись невеличким вікном у роботі, заїхав додому, привітати родину.
“О дванадцятій годині ночі я був за столом, – розповідає Юрій “Телеграфу”. – Разом з усіма підняв келих  шампанського... і поставив його на стіл незайманим. Адже через п’ятнадцять хвилин треба знову виходити на лінію!”
– Які клієнти у Новорічну ніч?
– Переважна більшість – у гарному, святковому настрої. Вітають з Новим роком. Іноді, навіть роблять подарунки. Звичайно, не обходиться без ексцесів, але за п’ять років я вже знаю, як з якої ситуації виходити.

Провідниця Наталя Петрівна у Новорічну ніч їхала з Києва в Кременчук, слідкувала за порядком у своєму вагоні. 31 грудня потяг з Київського вокзалу відправився о 22.06. Першого січня о 7.30 ранку прибув до станції “Кременчук”.
“Вагон розрахований на 81 пасажира, тієї ночі я везла в Кременчук лише сімох чоловік”, – розповідає Наталя Петрівна “Телеграфу”
– Хто ж вирушає в дорогу в Новорічну ніч? Що це за люди?
– В основному їдуть з роботи додому. Їм аби швидше до рідної домівки добратися та провести з близькими хоча б перше січня. Цього разу у вагоні їхала дівчина з роботи, дуже стомлена, навіть чаю не захотіла випити, одразу лягла спати. А трапляються пасажири, для яких Новий рік, здається, і не свято.
– Якими були ваші “дванадцять годин” цього року?
– Я зайшла до молодої пари, вони попросили принести з буфету пляшку пива та упаковку сухарів. Запропонували мені пивка за Новий рік випити. Я відмовилася. Ми привітали одне одного з приходом 2006 року та й розійшлися. Одна пасажирка  зробила нам зауваження: “Не шуміть! Дайте поспати!”
– А ви збираєтеся з іншими провідниками потягу випити шампанського за Новий рік?
– Що ви! Зараз у вагоні лише по одному провіднику. Залишити вагон без нагляду я не маю права. Тим паче, мій вагон був хвостовий.
– А взагалі. Чи дозволяється пасажирам вживати спиртне у вагоні?
– Максимум – пиво. Лише цей хмільний напій є в затвердженому керівництвом асортименті буфету потягу. У Новорічну ніч нічого страшного не трапиться, якщо пасажири відкоркують пляшку шампанського, куплену заздалегідь. Міцніші напої – суворо заборонено.

Це перший Новий рік, який Олександрові Яценку випало зустрічати на роботі. Попередні шість років йому щастило, келихи шаманського за прихід Нового року він піднімав у компанії  рідних та друзів. “Цього разу довелося обмежитися кількома ковтками мінералки у компанії з моїм помічником, адже у тепловозі, окрім нас, – ні душі”, – розповідає Олександр.
Його професійний обов’язок – вести потяг з вантажем до станції призначення. У залізниці – вихідних немає, вантажі необхідно перевозити і на Новий рік, і на  Різдво. 31 грудня о 14.30 Олександр вже був на роботі, повів потяг з порожніми вагонами до станції “Полтава”, назад, у Кременчук, віз важливий вантаж, який супроводжувала охорона.
“Новий рік зустріли під Потоками, – згадує Олександр. – До Кременчука кілька кілометрів, а я “дати жару” тепловозу не можу. Це ж не авто, швидкість на власний розсуд не збільшиш, на обгін не підеш. Треба враховувати ситуацію на лінії, розходитися з зустрічними потягами”.
За хвилину до дванадцятої ночі Олександру подзвонила на мобільний дружина, яка зустрічала Новий рік вдома в компанії з півторарічним сином. Маленький Артем у свою першу Новорічну ніч відмовився заснути і теж привітав тата по телефону. Рівно о 12.00 на радіозв’язок вийшла чергова станції “Потоки”, повідомила, що “часи дванадцять б’ють”, побажала щастя та успіху в роботі.
У Кременчук Олександр привів потяг приблизно о першій ночі. “Коли я прийшов додому, родина вже спала, – розповідає машиніст. – Я допив пляшку шампанського, що залишилася на столі, скуштував страви, які жінка готувала для мене, і ліг спати. По-справжньому я відзначив прихід Нового року вже 1 січня у другій половині дня, коли відпочив після роботи”!

Прихід Нового року Олександр та Сергій зустрічали, як і годиться, під ялинкою... на площі перед Палацом культури „АвтоКрАЗ”. Замість карнавальних костюмів – форма патрульно-постової служби, замість келиха шампанського – гумові палиці в руках. „Новий рік був унікальний. Стоїмо удвох під ялинкою, навколо – ні душі, все так гарно, різнокольорові вогники,..- згадує Сергій. – Про те, що дванадцять вже пробило, ми здогадалися, коли у небо почали запускати салюти та феєрверки з усіх усюд. Привітали один одного – ось вам і все святкування”.
– Невже навіть пива під ялинкою за Новий рік не випили?
– Та ви що, ми ж на роботі! – обурюється Олександр.
Майже сорок хвилин спіробітники удвох водили хороводи навколо ялинки, спостергіали за тим, як встановлювали приладдя для запуску феєрверка біля Будинку культури „КрАЗ”. Потім  почав стягуватися народ. І виклик за викликом, бійка за бійкою...
– О пів на другу черговий Автозаводського райво повідомив нам про те, що на вул. Миру біля цілодобового продуктового магазину велика бійка. Ми попрямували туди з автопатрулем. Виявилося, що група молодиків била надбитою пляшкою з-під шампанського двох чоловіків та одну жінку, - розповідає Олександр.
– „Розочку” робили, герої,.. – додає Сергій.
– Тільки-но ми вийшли з автомобіля, двоє хлопців почали втікати. Ми зрозуміли, що „на злодієві шапка горить”. За ними... Наздогнали... Прийоми рукопашного бою,.. – згадує Олександр.
– Зробили все гарно, – підтверджує Сергій.
– У наручниках їх і доставили у райвідділок.
– Люди, яких ви захистили, віддячили вам?
– Ми їх і не бачили. Постраждалих відразу відправили у третю лікарню. Наскільки нам відомо, зловмисники встигли нанести їм серйозні травми.
– Як родина ставиться до того, що в Новий рік ви на роботі?
– Звикають! Як кажуть, спокій нам лише сниться, - жартує Олександр, якого вдома в Новорічну ніч чекала молода дружина з сином.

“Я вже звикла зустрічати Новий рік на роботі, – розповідає Олена, продавець лікеро-горілчаного відділу магазину “Богдан”. – Це навіть весело, святкового настрою – хоч відбавляй. Ви ж розумієте, що у Новорічну ніч мій відділ користується особливою популярністю, тож я отримую безліч різноманітних побажань, привітань та поздоровлень. Кілька років тому щедрі клієнти навіть подарунки продавцям дарували! Зараз – це рідкість”.
31 грудня Олена та її напарниця вийшли на зміну о восьмій вечора, а першого січня о восьмій ранку закінчили роботу.
– Олено, невже у Новорічну ніч люди ходять по магазинах замість того, щоб сидіти за столом?
– Багато таких, що не встигли скупитися, не залишати ж їх без свята! Є такі, яким не вистачило того, що вони накупили. Наприклад, цієї ночі майже о дванадцятій до нас прийшли двоє хлопців купувати шампанське.
– Якою була мить, коли годинник пробив дванадцять?
– Ми на кілька хвилин зачинили магазин, разом з напарницею відкоркували пляшку шампанського. Прихід Нового року ми визначаємо за звуками, які лунають з дверей сусіднього кафе, де зазвичай святкує якась компанія. До речі, хлопці із шампанським додому не пішли, бо зрозуміли, що не встигнуть. Залишилися під магазином на вулиці та все запитували у нас через скло: “Дівчата. Ну що? Вже є дванадцять?” Хлопці випили шампанське прямо на вулиці і почали бахкати петардами. Приблизно через десять хвилин ми відчинили магазин, і знову пішли покупці. Певно, у Новорічну ніч багато шампанського не буває!