Незвичайні лікарі

Володимир Сівідов, хірург онкологічного диспансеру, за останні 10 років об’їздив Кримський півострів від Тарханкута до Феодосії в пошуках місць, де можна попірнати з аквалангом метрів так на 15 в глибину.
„У нас компанія велика – 10 лікарів,- розповідає Володимир Васильович, - Інколи біля вогнища виникає питання: чому ми тут - анестезіологи, хірурги? Саме ця компанія, а не інша? Всі різні за характером, за віком, але єдині за духом. Це не екстрім, це просто рух. Я вважаю банальною фразу: “любителі екстріму”. В житті мусить бути просто рух. За операційним столом екстріму набагато більше. Людина, яка вибирає таку професію, вже схильна до екстріму. Реаніматологи, анестезіологи, хірурги, ті, у кого професійне життя-суцільний ризик, саме й займаються парашутом, підводним плаванням та подібними захопленнями. Ми не шукаємо екстрім, він шукає нас”.
Двічі на рік, коли вода для пірнання стає надто холодною, пан Сівідов їде в Карпати зі своєю медичною компанією кататися на лижах. Ось так останні 15 років!

Прихильниця зимової рибалки головна медсестра Віра Теличко отримує море задоволення від азарту. „Мерзнути ніколи. Жарко стає коли рибу витягаєш, - каже Віра Григорівна, Люблю сісти подалі від мужиків. Тому що, як вони зазвичай сприймають жінок? Давно відомо. Тим часом витягають хто 5-7 кг, а я - 20 кг. І це в зимовий час! Так собі по льоду пішечком з кілометр треба пройти. А літом сама за кермом на “Ниві”. Добре й на березі сидіти, спілкуватися з природою. А коли ще й клює! Зранку годині о п’ятій вирушаю-і до вечора. Сидіти треба мовчки, бо інакше рибу злякаєш. Але мені не сумно й не самотньо. Я таким чином від напруженої роботи відпочиваю”.
Черв’яків пані Теличко не боїться, і сама їх копає. Вона має чудові вудки, гарні снасті, завжди знає, яку взяти прикормку. Найбільший улов Віри Григорівни - восьмикілограмовий судак

Головний лікар фізкультурно-лікувального диспансеру Анатолій Сербін свої книжки пише рано-вранці, годин з чотирьох. Вважає, що талант передався йому від діда, який писав вірші. До того ж лікар закінчив ще й факультет журналістики та фотомистецтва університету марксизму-ленінізму. Пан Сербін каже, що медицина для нього-це як кохана дружина, а журналістика-як улюблена коханка. Є в нього книги про лазню, про тренажери, навіть про газифікацію Кременчука, сценарій до фільму, п’єса і, звичайно, твори про здоров’я. Редактором і безпристрасним критиком виступає син – гінеколог.
Анатолій Олексійович ніяк не відійде від останньої своєї книги „Лікарі, обпалені Чорнобилем” про наших земляків. Сам до місця трагедії свого часу не доїхав, хоча тричі його туди відправляли і повертали – військово-польові хірурги на аварійній ЧАЕС не були потрібні. На цю книгу пішло багато енергії, отож пан Сербін признався, що перебуває в творчій депресії. „ТелеграфЪ” побажав лікарю-письменнику натхнення на нову тему. Нещодавно йому запропонували написати про кременчужан-медиків, які були на афганській війні. Їх, виявляється, живе в нашому місті 12 чоловік.

Світлана Холодна, завідувачка неврологічного відділення п’ятої лікарні пише свої яскраві полотна увечері, що плавно переходить у ніч. Приблизно за десять років понад 100 чудових яскравих батіків! Причому охайно оформлених в рамки. Це переважно – батики, тобто розпис на шовку. Втім, більшість уже подарована чи продана. Причому лікарці не треба стояти і торгувати десь своїми картинами – їх і так розхоплюють прямо з-під пензля. „Колись я пройшла тест із соціоніки, який засвідчив про мої художні таланти, - каже Світлана Миколаївна,- А одного дня захотіла купити собі додому картину і ... не знайшла таку, до якої б лежало серце. Заходилася сама вишивати хрестиком та гладдю. Подруга запропонувала навчитися техніці батіку”. І Світлана Миколаївна погодилася. Дорогі фарби, складна багатоетапна техніка, ретельний труд над кожною картиною не відбили захоплення. Художники запропонували зробити їй власну виставку. Самобутня художниця соромиться, що не має спеціальної освіти, і виставлятися не планує. Мріє про власну майстерню.Їй-Богу, Світлано Миколаївно, гріх великий приховувати від рідного міста таку колекцію і власний талант, якими варто пишатися!

Головний лікар санаторію-профілакторію „Берізка”, Таїса Кареліна вважає, що її професію та захоплення поєднує екзотика.
Так само, як невропатолог заглиблюється в людський мозок, індійська танцівниця поринає в підсвідомість, філософію краси, - розповідає Таїса Іванівна, - Це віддаляє від важкого життя, допомагає виразити добро і зло, ненависть і любов, здивування і захоплення. Чого тільки варті 24 види рухів очами, 12 – шиєю і безліч - руками. Тут треба мати міцні ноги. Варто лише пропустити пару занять, як на напівзігнутих ногах важко буде передати виразність індійського танцю, де одночасно рухаються очі, шия, руки та стегна. Крім того, щоб виконати танець богині Лакшмі, треба знати, хто вона така, отож  мусиш знати індійську культуру та історію”. Все це пані Кареліній в радість. Але фанатизмом не страждає („ТелегрфЪ” перевірив). Однак поїхати до Індії мріє понад усе. Поки що виступає на сцені за будь-якої нагоди і навіть бере участь у фестивалях. Вісім років індійським танцям Таїса Іванівна присвячує майже щоденно по 2-3 години.

Завідувач нейрохірургії ІІІ лікарні Юрій Метелін скромно утаємничив справжню кількість своїх стрибків з парашутом. Каже, що зразу займався з десантниками, а вже після того зробив 248 навчальних стрибків. Перший він здійснив у 13 років, другий – у 50. Пан Метелін не любить геройство і вважає своє захоплення звичайним спортивним заняттям. Поважає його за те, що це виховує дисциплінованість. Будь-яке порушення - і будеш покараний не кимось, а самим собою. „Мені подобається побути абсолютно на самоті. А можна відчути лише в польоті. А саме відчуття польоту кожного разу нове. Ось, наприклад, коли стрибаєш на воду, тобто приводнюєшся”. Пан Метелін каже, що в парашутному спорті немає екстремальних випадків, бувають позаштатні ситуації. Наприклад, йому особисто довелося випробувати на собі одну таку - коли не розкрився основний купол.

Акушер-гінеколог ІІ лікарні Олена Ноздріна вперше вийшла на сцену на Шпіцбергені (ну прямо, як Майя Плісецька!). Її чоловік працював там вертольотчиком, часто пропадав у відрядженнях. Отож, молода лікарка почала брати уроки вокалу, аби чимось розважитись. Тепер жоден концерт медпрацівників не проходить без неї та її незмінного аккомпоніатора Миколи Дубкова, який працює заступником головного лікаря. Він за своє життя роздарував друзям уже шість гітар, а тепер мріє розбагатіти і купити собі дванадцятиструнну. Два з половиною роки тому Олена Ноздріна приймала пологи у дружини Миколи Анатолійовича. Дубкови взяли лікарку хрещеною матір’ю своїй доці.
„Коли на світ з’являється дитина, і ти приймаєш її у свої руки, це так само радісно, як коли співаєш романс! – ділиться думками Олена Ноздріна,- Для того, щоб підтримувати голос, треба вести здоровий спосіб життя. Перед концертом я п’ю зелений чай, їм лимон. І ні в якому разі не вживаю солодке”.
„И нет в мире оч-е-ей!”- виводила своїм сопрано Олена Леонідівна під гітару начмеда прямо в його кабінеті, коли „ТелеграфЪ” слідкував за репетицією концерту з нагоди Дня медиків. Гарно! І душевно!

Головна лікарка станції переливання крові Ніна Бурова вважає, що могла б вибрати професію, пов’язану з організацією розваг. Та 500 років загального стажу її сімейної династії, що почалась від прапрабабусі-акушерки, зобов’язав піти в медінститут.
„Скільки себе пам’ятаю, завжди щось організовую, каже пані Бурова,- Ось КВНи серед лікарів почалися в Кременчуці дуже давно. Лікарняні команди проходили кілька етапів, аж поки не відбувався фінал на сцені міського Палацу культури. Доводилося бути як ведучою, так і ідейним організатором. Мені подобається ейфорія свята, його захоплююче і трепетне очікування. Мрію влаштувати факельне карнавальне дійство, такий собі карнавал медиків”.
Медики, на думку Ніни Бурової, всі талановиті. Стикаючись щоденно з горем і трагізмом, людськими драмами, смертю, вони потребують реабілітації і очищення. 
Затята КВН-нниця, ведуча всіх концертів і медично-розважальних заходів, вона пише сценарії для свят, але вважає, що зазвичай краще - експромт. На станції переливання крові традиційно проходять лінійки на День Конституції під власним прапором цієї установи, регулярні змагання з волейболу, відповідно, у командній формі, костюмовані вистави, дитячі ранки. Цар Нінон – коронна роль головного лікаря станції. Хоча була, наприклад, і бабкою дикого ковбоя в конкурсі „Ану-ка, бабки!”. Ліричний відступ: Ніна Бурова готує до видання другу книгу своїх віршів. А ось ці рядки вона присвячує своїм колегам

„И вы живите, радуясь и радуя
Всех окружающих без горя и кручин.
Мужчины будут пусть для дам наградою,
А женщины, конечно, для мужчин.
Я вас люблю, не расстаюсь с надеждой,
Что в вашей памяти хоть изредка всплыву
Я и живу-то потому, что между
Красивых, умных, добрых я живу”.