Везіння чи інтуїція

Є люди, яким хронічно щастить. Мабуть, кожному з нас доводилося спілкуватися з людиною, яка ніби в сорочці народилася. У магазині такому улюбленцю долі завжди дають більше здачі, ніж потрібно. В інституті він неодмінно витягає той єдиний білет, який спромігся вивчити. Там, де він заробляє легку подряпину, інший ламає ногу. Він постійно виграє в лотерею і не має відбою від шанувальниць. Про таких кажуть: „Кинь везунчика в воду, і він випливе з рибою в зубах”.
Інша справа – той, кому паталогічно не щастить. Йому завжди „підставляють ніжку” і люди, і обставини. Якщо цеглина падає, то саме на його голову. Він перечіпається на рівному місці та постійно губить гроші. Співробітники патрульно-постової служби, втім, як і шахраї, „полюють” лише на нього. І саме його залишає наречена. Одним словом, ходяче нещастя. Мимоволі починаєш замислюватися, чому одним все, а іншим – нічого? Має ж бути якась причина у такій несправедливості на кшталт „Видно, в понедельник их мама родила”. Як з’ясувалося, все куди простіше. Немає ніякого злого фатуму чи щасливої зірки. Психологи стверджують, що вся справа в тому, як людина мислить і чи дослухається вона до власної інтуїції.

Везіння „живе” у мозку
Психолог Кременчуцького льотного коледжу Ярослав Ткаченко стверджує, що везіння від природи закладено в кожному з нас. „За нього відповідає окрема залоза в корі головного мозку. Вчені кажуть, що її вміст нагадує кришталики. Їх ще називають „піском життя”, – пояснює пан Ткаченко. – Існує припущення, що саме в цих хришталиках живе наша інтуїція. Якщо вам не щастить, то це означає, що ви свою „щасливу” залозу ще недостатньо розвинули”.
Психолог МПП „Віком” Крістіна Петриченко теж схиляється до думки, що частіше таланить тим, хто дослухається до свого внутрішнього голосу. Інтуїція – це підказка свідомості, що діяти треба у „такому-то” напрямку без пояснення причини, це здатність побачити істину без допомоги доказів. Її можна описати, як яскравий спалах відчуттів, як то кажуть, на рівному місці. Філософи називають інтуїцію голосом природи або шостим відчуттям.
На перший погляд інтуїція видається чудом. Нам здається, що люди, які завжди опиняються в потрібний час у потрібному місці – просто щасливчики. Насправді, вони розвинули інтуїцію, яка підказує їм, що і як робити. І що найголовніше, вони не бояться нею користуватися.
– За моїми спостереженнями, найчастіше по життю щастить тим, кого в школі ми називали „двійочниками”, – розповідає пан Ткаченко. – Вони ще змалку звикли покладатися на те, що їм „нутро” підказує. Саме інтуїція допомагає їм виходити сухими з води. Він раз до себе прислухався, другий, а потім – це вже як набутий рефлекс. Отримав сигнал, вчинив так, як підказує шосте відчуття, і вкотре не помилився.

Удача липне тільки до „легких” людей
Везіння – це не лише інтуїція. Не останню роль тут відіграють особливості характеру щасливчиків. „Поспостерігайте за тим, кого ви звикли вважати везунчиком, – рекомендує пані Петриченко. – Даю сто відсотків, що це легка на підйом, світла, впевнена у собі людина, яка знає собі ціну”. Успішна людина та, яка сама запрограмувала себе на успіх.
Виявляється, все дуже просто. Варто лише почати думати позитивно. А як відомо, які в людини думки, такі й події вона до себе притягає. Людина отримує тільки те, чого насправді хоче. Наша підсвідомість веде нас тими шляхами, які ми самі собі програмуємо.
„Впевнена у собі людина тримається відповідно. Вона поводить себе розслаблено, у неї спокійні міміка, жести, думки, – каже Крістіна Петриченко. – Коли така людина іде купувати лотерейний білет, вона навіть думки не допускає, що їй не пощастить. Навпаки, вона сподівається на виграш. А якщо програє, то не дуже засмутиться – це всього-навсього дві-три гривні!”.
У таких улюбленців долі до позитивного мислення приєднується голос інтуїції. І тоді це насправді вибухова сполука. Зранку прокинувся з сильним відчуттям, що сьогодні має неодмінно поталанити, потім рука ніби сама закреслила виграшні номери у лотерейному білеті... Так, мабуть, і зривають джек-поти.
Інша справа – „ходяче нещастя”. Така людина у свій успіх не вірить. І над двома гривнями на лотерейний білет вона трястиметься, як над тисячою. А коли програє, то зовсім впаде духом, переконається, що їй таки не щастить і більше ніколи не братиме участі в лотереї.
Британський психолог Річард Уайзман провів експеримент, щоб дослідити поведінку везунчиків. Учасникам роздали по газеті і попросили підрахувати, скільки в ній фотографій. На п’ятій сторінці великими літерами було надруковано: „Тим, хто помітить це оголошення, буде виплачено крупну винагороду”. Оголошення помітили лише щасливчики. Вічні невдахи, старанно рахуючи фото, пропустили його, а разом з ним – і можливість розбагатіти. Експеримент довів, яке велике значення має позитивний настрій. Невдахи переживають через дрібниці, почувають себе невпевнено. Вони концентруються на одній меті і втрачають свій шанс. І таке з ними трапляється на кожному кроці. Ті, хто з цікавістю дивиться на життя, бачать набагато більше можливостей і, відповідно, більшого досягають.

Нещастя або знак?
Ми звикли вважати везунчиками тих, кому пощастило у складній життєвій ситуації. Наприклад, летів у Париж, літак упав, розбився, а він, улюбленець долі, вижив. Хіба не диво? З одного боку, безперечно. Але якщо подивитися на ситуацію з іншої точки зору, то вимальовується зовсім інша картина.
Дослідники звернули увагу, що на борту літаків і в потягах, які зазнають аварій, людей завжди менше, ніж на благополучних рейсах. Соціолог Джеймс Стаунтон із США, проаналізувавши 250 випадків катастроф, дійшов до висновку, що транспорт був заповнений у середньому на 61 відсоток. На звичайних рейсах кількість пасажирів складала приблизно 76 відсотків від наявних місць. Різниця у 15 відсотків – гігантська для статистики цифра. Значить, щось примушує людей не вирушати в дорогу. І це щось – інтуїція.
Якщо звичайній людині не вдається дістати квиток на рейс, він вважає це невдачею. „А може це справжнє везіння, що ви не поїдете тим автобусом, яким запланували, – каже Крістіна Петриченко. – Може, якщо ви виїдете цим маршрутом саме в цей день, вас спіткає нещастя. А так – доля відвела. Або інтуїція підказала. Кожен вибирає те пояснення, яке йому більше подобається, але суть від цього не змінюється”.

Невезіння – це не заразно
Існує думка, що „невезуха” передається у спадок, як колір волосся чи риси обличчя. Ніби, зачароване коло, яке неможливо розірвати – якщо батькові не щастило, то у сина буде той самий „діагноз”. Ярослав Ткаченко каже, що на генетичному рівні невезіння не передається. Але син таки може вирости таким же безталанним, як батько. Діти завжди переймають поведінку батьків. Негативний погляд на життя – це всього лише спосіб виховання.
Синдром невдахи, як називають його психологи, найчастіше формується у вразливих людей. Якщо їм не поталанило декілька разів, то у них складається враження, що тепер усе життя – коту під хвіст. А якщо тато з мамою ще й постійно жалілися, що їм не щастить, то людина робить висновок, що у нього така доля. „Часто трапляється так, що невдасі самому подобається бути таким безталанним, – розповідає Крістіна Петриченко. – Йому співчувають, втирають сльози, гладять по голівці – до цього звикаєш”.
Ще один плюс такого „діагнозу” це те, що синдром невдахи – відмінний спосіб уникати відповідальності. Мовляв, я це зроблю, але не гарантую, що в мене щось вийде, адже мені ніколи не щастить.
Той, хто хоче бути невдахою, буде ним. Крістіна Петриченко радить переглянути свої погляди на життя і переконатись, чи вам насправді нещастить, чи ви просто вбили собі цю думку в голову. „Якщо щось не виходить, не варто засмучуватись, – рекомендує вона. – Можливо, обставини складаються так погано для того, щоб ви навчилися знаходити вихід. Робіть висновки і не наступайте більше на ті самі граблі. Іноді варто зупинитись і прислухатись до того, що підказує вам інтуїція”.

Інтуїція – справа наживна
Інтуїцію можна розвивати. Крістіна Петриченко каже, що це всього лише справа практики. Вона рекомендує уважніше дослухатися до себе і робити висновки.
Інтуїція – це не логіка. Підсвідомість видає свої „поради” не словами, а відчуттями: „варто – не варто”, „добре – погано”. Це прості і зрозумілі підказки, але, як правило, ми їх не помічаємо, оскільки не звикли звертати уваги на почуття, а більше довіряємо логіці. Дослухатися до себе варто, особливо якщо відчуття різке і яскраве. Наприклад, якщо ви нізащо не бажаєте іти на вечірку, на якій невдовзі станеться велика бійка. Ніяких фактів на підтвердження передчуття немає, але внутрішній голос промовляє „Не можна!” Варто пислухатися до того, що диктує інтуїція, а вже потім пояснювати собі, чому вона „має рацію”.
Пані Петриченко говорить, що інтуїція спрацьовує не в усіх однаково. У когось вона налаштована на передчуття поганих подій, у когось спрацьовує лише на удачу. „Проявлятися це теж може по-різному, – каже вона. – Стан внутрішнього неспокою може супроводжуватися прискореним серцебиттям, спазмами внутрішніх органів, вас може кидати в жар. Запам’ятайте це відчуття, спостерігайте за подіями, що розвиватимуться після нього, фіксуйте результат. Одним словом, ставте над собою експерименти”. „Натренована” таким чином інтуїція підкаже кращий маршрут для подорожі, сміливе вирішення проекту, з яким інші співробітники вже давно зайшли у глухий кут. Врешті-решт – банальні виграшні номери у лотерейному білеті. Насправді, це праця над собою, в той час, коли всі інші вважають, що везунчику все дістається задарма.
„І все ж таки я не рекомендую покладатися на власну інтуїцію на всі сто відсотків, – застерігає Крістіна Петриченко. – Іноді за голос підсвідомості можна сприйняти звичайний збіг обставин”. Особливо обережно треба поводитись у вдалі дні. Через збудження можна не звернути увагу на застережливі знаки – успіх паморочить голову і позбавляє відчуття страху. Внутрішні „гальма” відмовляють, а хвилювання можна легко сприйняти за радісне передчуття. І на завершення вдалого дня трапляється щось неприємне. Все-таки, логіку вимикати не слід.