Рецепти від багатих і знаменитих!

17.08.2006, 15:08 Переглядів: 2 588
„ТелеграфЪ» уже розповідав у своїх публікаціях, як почати власний бізнес, де шукати ідеї, чи всі мають хист до підприємництва та ін. Починаючи з цього номера ми щочетверга розповідатимемо вам про те, ЯК БУТИ БАГАТИМ.

 „ТелеграфЪ» уже розповідав у своїх публікаціях, як почати власний бізнес, де шукати ідеї, чи всі мають хист до підприємництва та ін. Починаючи з цього номера ми щочетверга розповідатимемо вам про те, ЯК БУТИ БАГАТИМ. Це будуть розповіді реальних людей. Історіями свого успіху – не приховуючи подробиць і не скуплячись на слушні поради – поділяться Михайло Воронін та Володимир Співаковський, Сергій Бубка і Михайло Поплавський, Сергій Тигипко і багато інших відомих людей. Ці матеріали запропонував „Телеграфу” киянин Ігор Губерников. У свою чергу „ТелеграфЪ” вважає, що багато людей у нашому місті теж досягли значних успіхів у житті. І їх досвід також був би цікавий нашим читачам. А їхні поради, можливо, дозволять комусь уникнути безлічі помилок на шляху до власного успіху. А почнемо ми з дитинства, адже

У дитинстві багаті теж були бідними

„Все началось с того, что я, Игорь Губерников,  захотел стать богатым человеком.
Научиться этому негде, зато есть у кого спросить совета. К счастью, у меня есть знакомый миллионер. Звоню, спрашиваю: «Владимир Михайлович, а как и мне стать богатым?»
Ответа нет. Понимаю, что задал неправильный вопрос. Спрашиваю еще раз: «А как вы стали богатым человеком?» И в ответ: «О, это я вам сейчас расскажу!»
Получилась занимательнейшая предпринимательская биография, и одновременно – своеобразный набор конкретных рецептов. И вот я уже меняю свою жизнь и постепенно становлюсь предприимчивым да к тому же, и понемногу – известным. На крупной международной выставке встречаю издателя газеты. И на вопрос «А чем ты сейчас занимаешься?» рассказываю свою историю. Он вдруг оживился: «Так ведь и мои читатели хотят быть предприимчивыми, известными и богатыми!». Так и появился этот проект.
Наша затея понравилась издателям других газет. Теперь в проекте участвует более 20-ти изданий в разных городах Украины. Получилась такая вот общая Национальная программа «Будь богатым». Сегодня история о том, с чего, собственно, все начиналось...

Михаил ВОРОНИН

– академик, ученый и изобретатель, автор жилетно-макетного метода пошива мужской одежды без примерок, известный дизайнер и ведущий производитель классической одежды.

«Люди моего поколения не знали никакой роскоши. Когда мне купили первую порцию мороженого, я его кушал с хлебом.
Детство было озорное. Я жил в районе, где было много так называемых «босяков». Когда  приходила милиция, и нужно было кого-то задержать, часто задерживали меня, потому что все убегали. А я был  честный, поэтому не боялся и никуда не убегал.  Этим вырабатывался мой характер: я никогда не врал, никогда ничего не боялся, потому что ничего плохого не делал.
Однажды мне захотелось взять обычную подушечку и вышить на ней узор. Я взял иголку, нитки и вышил. Когда мама увидела эту подушечку, очень удивилась, а потом предложила: «Почему бы тебе не поступить в профтехшколу швейников?»  Я ее послушал. С этого и начался мой путь к профессии. И путь к богатству.
Наверное, нужно обязательно прислушиваться к своим желаниям, чтобы понять, ГДЕ ты нужен, а главное – ЧТО тебе будет приятно и полезно делать всю жизнь».

Владимир СПИВАКОВСКИЙ

– весьма предприимчивый человек. Это он первым в СССР открыл школу бизнеса и первым в Украине организовал частную школу – лицей «Гранд», а еще основал конкурс «Бренд года», издавал журналы «Гранд» и «Олигарх», написал несколько книг, известен многими неожиданными, но прогрессивными идеями.

«У нас было бедное детство, мы никогда не праздновали мой день рождения – просто некуда было пригласить друзей. Мама, учительница математики, специально работала в вечерней школе, чтобы днем не упускать нас с братом из-под контроля. В шесть лет мама отдала меня в шахматный кружок, в восемь я получил уже первый разряд и  начал участвовать в соревнованиях между Домом пионеров и санаториями города Сочи.
Я  был маленький и по возрасту, и по росту, поэтому на сиденье мне подкладывали две доски. Я часто обыгрывал пенсионеров, и в качестве приза мне вручали торт.
Так как летом в курортном городе Сочи надо было чем-то привлекать отдыхающих, с 1961 г. там начали проводить международные шахматные турниры имени Чигорина.
Наш руководитель шахматного кружка – Геннадий Горбунов – был руководителем группы демонстраторов турнира. Что такое демонстратор? Шахматисты играют, а демонстратор специальным кием с трезубцем перемещает фигурку на большой вертикальной демонстрационной доске. На доске были гвоздики, а каждая фигурка имела отверстия. Искусство демонстратора заключалось в том, чтобы фигурки не падали, а сразу попадали на гвоздик. Для этого нужны определенная ловкость и сноровка: и за партией следить, и фигурки быстро переставлять. В конце партии шахматисты  в цейтноте ходы делают мгновенно. Нужно успевать метаться от игрового столика к демонстрационной доске и не ошибаться. До онемения в руках я тренировался в развешивании фигурок. А они все падали и падали. Но как же я мечтал проникнуть в группу демонстраторов и закрепиться в ней, несмотря на свой малый рост и возраст!
И меня взяли. Может, Фортуна была благосклонна, а может, упорство  помогло. Для зрителей это было привлекательно: малыш  девяти лет обслуживает гроссмейстеров – Таля, Спасского, Корчного, Геллера, Бронштейна, Смыслова. Это были лучшие шахматисты мира. В газетах того времени писали об этом: «Мальчик Вова Спиваковский...»
Теперь о самом главном – о деньгах. Мою работу оплачивали так: один рубль за демонстрацию партии на одной доске. Турнир длился 13 туров, я обслуживал две доски, итого в девять лет заработал первые 26 рублей. И каждое лето на этих турнирах я работал демонстратором.
У меня долгое время хранилась шахматная доска, подписанная самим Спасским. Он написал: «Когда я был маленьким, я тоже был демонстратором. Желаю тебе стать чемпионом мира!» Он передал мне эстафетную палочку лидерства. Это запоминается на всю жизнь».

Михаил ПОПЛАВСКИЙ

Есть люди, представляя которых, нет никакой надобности упоминать их титулы, звания и должности. И в самом деле, стоит ли перечислять: народный депутат Украины прошлого созыва, почетный ректор Киевского национального университета культуры и искусств, доктор педагогических наук, профессор, заслуженный деятель искусств Украины, - если достаточно произнести имя и фамилию? Михаил Поплавский – этим сказано все...
Он умудряется одновременно вершить судьбы державы, петь, преподавать, создавать проекты 'Крок до зiрок' и 'Наша пiсня'...
О нем слагают анекдоты, от него отмахиваются, им восхищаются, его критикуют, да что там - ругают на чем свет стоит, а он невозмутим: 'Я – не доллар, чтобы всем нравиться. Критика – самая серьезная и эффективная реклама'. В общем, 'Говорiть про мене що завгодно, тiльки прiзвище не переплутайте'.
В любой ситуации он руководствуется принципом: 'Сегодня лучше, чем вчера, а завтра будет лучше, чем сегодня'.
Начинал с того, что окончил ПТУ в Горловке, год работал в шахте машинистом электровоза, по комсомольской путевке четыре года директорствовал в сельском Доме культуры, дорос до директора районного Дома культуры, потом до ректора, депутата...
Любимое выражение: 'Кроме аппетита, нужно иметь еще и совесть'.

„До восьмого класу я вчився на четвірки і п’ятірки, а в дев’ятому пішли дівчата: яке ж тут навчання! На велосипед – і в сусідні село... Врешті-решт, доїздився – у випускному класі в табелі за перше півріччя у мене були дві двійки (з фізики і математики). Мене навіть із школи відрахували... Потім мама зарізала десяток курей, зібрала дві сотні яєць і домовилась з учителями полюбовно. Так і отримав середню освіту...
...У нашому селі за городами був великий ставок. Я вставав рано, з сонцем – і на ставок. Спочатку риболовля, потім, як сонечко пригріє, купання. Приношу рибу, мати готує. Тільки я ласунчик, а щоб попоїсти цукерок, потрібні гроші. У батьків грошей немає, колгосп розраховувався трудоднями.
Біля нас жила ворожка. Брала за сеанс п’ять-шість карбованців. Клієнтів завжди вистачало. Приходжу, кажу їй: «Я ваш сусід, може вам свіженької рибки наловити?»
«Дуже добре, – зраділа вона, – якби на вечір спіймав дві-три».
Іноді півдня, іноді цілий день ловлю рибу, вже з інтересом. Найкращі рибини несу до ворожки, вона мені, малюкові, давала цілих 5 карбованців за п’ятьох коропів!».
Таким був першій бізнес 8-річного Мишка Поплавського.

Автор и организатор Национальной программы «Будь богатым» Игорь Губерников
Для писем читателей:
01159, Киев-159, ая 31 Губерникову
email
100kingsua@zeos.net

На пропозицію „Телеграфа” розповісти, як зароблялись перші гроші, погодився Юрій ШАПОВАЛОВ, директор регіонального представництва компанії «ФОКСТРОТ»:
„Я і в дитинстві був відомим (сміється)! Це я жартую, звичайно. Малюком не заробляв. Але чомусь у кишені завжди знаходив дрібні гроші. Звідки вони брались, не знаю, мабуть, батьки давали. Тоді, в радянські часи, не було такого, щоб маленькі діти собі заробляли на життя. Мої батьки, звичайні робочі люди, без якогось там надприбутку. Зайвих грошей не було, але на життя вистачало. Можливо, це тому, що вони їздили на Північ заробляти. Можу також сказати, що дитинство і юність – це різні речі. Малим я займався всім, чим можна було. Добре грав у футбол та хокей, бігав. Мене брали на всі шкільні спартакіади.
Відмінником я не був, вчився так собі. Та у восьмому класі мене чомусь обрали комсоргом, хоча  зазвичай на цю посаду ставили лише відмінників. Мабуть, за лідерські та організаторські здібності. Міг зібрати гурт людей і спрямувати їх у правильне русло. Насправді ж лідерство полягає не лише в тому, аби завжди ходити шеренгою. Треба було йти шеренгою – йшли, а увесь інший час ходили, як хотіли. Я не був повним «відірви та викинь», але, бувало, пустував.
З одного боку я був непосидючим, а з іншого – міг годинами щось клеїти, майструвати. Вже тоді почав розуміти, що, коли хочеш чогось досягнути у житті, то мусиш іноді й посидіти над цим.
Перші гроші заробив у 16 років, коли в мене з’явився мотоцикл. Їздив у Курськ, купував там акумулятори, потім тут, у нас, продавав. Продавали запчастини до автомобілів (у нас була одна розбита машина, от її і розібрали).
Підприємництво почалося у 18 років, коли вже навчався в інституті у Харкові. Але то тема іншої розмови. Скажу лише, для того, аби стати успішною людиною, треба мати характер та бачити перед собою мету. Не кажу, що йти до неї треба будь-яким шляхом, але бачити її перед собою і йти, обов’язково потрібно”.

Р.S. На жаль, кременчужани виявились жадібними до порад і на пропозицію „Телеграфа” поділитись секретами свого успіху з нашими читачами, погоджувались не надто охоче. Складалося враження, бояться. Тільки чого? Що хтось із читачів уникне помилок та зможе, скориставшись їхнім досвідом, стати багатшим? Шкода, якщо це так... Проте наш проект лише набирає обертів. Так що запрошуємо до співпраці!
Наступний випуск рубрики у газеті „ТелеграфЪ” від 24 серпня.



 
Автор: editor
Теги:
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 45 від 7 листопада 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх