Ровесники «Телеграфа»

Того неурожайного 1998 року в пологових будинках було зовсім мало породіль. Отож, не диво, що ми назбирали так мало народжених 9 вересня. Зате всі вони виявилися комунікабельними та яскравими особистостями. Діма, Стас і Артем побували в редакції газети. Кожен з них посидів у кріслі головного редактора, який вручив хлопцям подарунки до Дня народження. І кожен давав інтерв’ю «Телеграфу». Третьокласниця Оля трохи прихворіла, отож подарунок довелося везти їй додому. А Настю ми знайшли вже пізно ввечері у будинку на околиці Молодіжного. Домашнього телефону в неї немає. Отож невідомо було, як сприймуть її батьки цей візит без попередження. Однак, мама, тільки-но дізнавшись про незваних гостей, у захваті плеснула долонями: «Настю, це ж та газета, яку ми завжди купуємо!» І почалося: переодягання, фотосесія, інтерв’ю, подарунки.
Хтозна, можливо, пройдуть роки, і колись ми відсвяткуємо свій спільний День народження разом. А поки що знайомтесь: ровесники «Телеграфа» розповідають самі про себе.

Артем Шинкаренко каже, що йому пощастило з мамою. Вона працює на ігрових автоматах. Але не подумайте, що Артем весь час грає на автоматах Вже рік він займається народними танцями у Палаці культури ім. Котлова. Кілька разів Артема навіть показували по місцевому телебаченню.
– Нас у сім’ї п’ятеро: я, мама, тато, Оля і бабуся, – каже Артем. – З бабусею ми дружимо і разом робимо уроки. Мені подобається математика. Хочу, щоб у мене був комп’ютер. Я прибираю вдома. І завжди допомагаю старшій сестрі Олі пересувати крісло. Коли я виросту, то стану директором поліції.
Минулого року Артему випала неймовірна мандрівка. Він подорожував по Росії на вантажівці разом з татком-дальньобійником. Бачив багато міст – Київ, Полтаву, Краснодар, Москву.

Стаса Єлфимова вчителька хвалила за те, що сумлінніше став займатися математикою. Сам Стас каже, що раніше йому подобалась математика, а тепер … Та хіба зрозумієш за пару днів навчального року? Може, знову математика сподобається. Загалом він вчиться добре.
Стас має дев’ятирічного братика Максима, тата і маму. Крім них, у нього є потішний папуга Кеша та велетенська кавказька вівчарка Айра, яка охороняє садибу.
– Я до свого дня народження просив бабусю подарувати мені солдатиків. А ось раніше мріяв про ноутбук. Я б там читав усе. Грав би в ігри. Там ще є калькулятор. На ньому можна рахувати. Ще в комп’ютері є годинник.
Я мрію стати моряком.
– Капітаном, – уточнює мама. Стас трохи ніяковіє, але не заперечує.
– Я ціле літо відпочивав на дачі і весь час плавав. Для того, щоб стати капітаном, треба добре плавати. І гарно вчитись.

Оля Кравченко на відміну від решти наших ровесників-другокласників, учиться в третьому класі.
– Найбільше мені подобаються фізкультура та малювання, – розповідає вона. – Понад усе люблю мультики. Вдома мені подобається гратися ляльками та гуляти з подружками. Найкраща з них Віка. Вона живе поверхом нижче. Зараз я сиджу вдома, бо застудилася, і вона без мене сумує.
- Коли виросту, буду перукарем, – міркує Оля. – Одного разу я підстригла свою ляльку. І мені за це нічого не було. І мамі я вже багато зачісок робила.
А ще я хочу стати артисткою – співати на сцені. Я люблю модні пісні, наприклад, «На 25-м этаже». Ще мені подобається, як співає «Віа Гра».
У мене є найкращий друг – Максим. Він живе у сусідському будинку. Він, звичайно, любить битися. Та я йому даю здачі. Ми завжди миримося. Він любить малювати про космос, і я теж люблю. У мене є вчителька – Наталя Вікторівна. Я їй вчора намалювала фарбами про квіти, галявину і дерево.

Найкумеднішим виявився Діма Денисов. Та й взагалі історія вийшла кумедна. З самого початку батьки хлопчика сприйняли дзвінок з редакції як розіграш і не погоджувалися ні на який контакт. Вмовляти їх довелося три дні. Нарешті всі троє з’явилися у нас в офісі.
– Я найбільше на світі люблю кататися на веліку, – каже Діма. – У нас може бути аж по шість уроків, – лякає він шкільним життям. – Важко вчитися. А після школи гуляю з друзями. Катаюсь на веліку.
Мій татко працює … ну-у, тягає різні там речі для машин. А мама – там, де народжуються дітки.
Дімі сподобалося цього року гостювати в Полтаві, там він катався на іграшкових машинках. А ось у бабусі в селі він … катається на веліку. Ох, той велік! Через нього в Діми трапилася ціла історія.
– Страшно і розказувати, – каже він. – Катався-катався… А там стояла машина. І там уже зрозуміло що, – натякає Діма. – Ну, подряпав я машину.
Діму на місці злочину не впіймали. Зате мамі з татом дісталося на горіхи. Вже потім, звичайно, дісталося й винуватцю.
– Я хочу стати художником, мати свою майстерню, - ділиться своїми мріями Діма. - Я добре малюю хатинки, природу, машини.

Настя Горіна понад усе любить малювати дельфінів. Хоча ні разу їх не бачила. А так би хотілося! У Насті живе Міша – плюшевий хом’ячок. А раніше було дві кішки, пацюк, черепаха, кіт і рак. У Сумах Насті запам’ятався „Макдональдс”. А в Києві – ескалатори. Дівчинка обожнює мандрувати. Тому її улюблений фільм «Дівчина-мандрівничка». Він веселий і з гарним кінцем.
– Мого тата звуть Ігор Івгеніч, – заплутується у складних батькових ініціалах Настя. – Він ловить рибу. Мою маму звати Світлана Петрівна. Вона варить борщ. Вона в мене хороша, бо робить зі мною уроки. У другому класі задають важке домашнє завдання. Найбільше мені подобається математика, бо там треба приклади робити, – розмірковує Настя.
Найбільший талант у Насті – цирковий. Вона ходить колесом і лазить по канату. Визнає, що займатися цирком важко і страшно. Але, дівчинка планує циркову кар’єру.
– Потім я буду вчити інших дітей у цирковій студії.
А ще Настя встигла за своє життя взяти участь у конкурсі зачісок. Вона була моделлю. У білій сукні.
– Тьоть Аня виграла зі мною перше місце. А ви мене випишете у газеті? – зі святою безпосередністю запитує Настя. – Я бажаю всім, хто народився 9 вересня, щоб вони були здоровими, сильними, щоб ніколи не билися, не кусалися і не щипалися.